НЕБЕЗПЕЧНА ПАСТКА

Холодок лагідно поглянув на Холодушку і з сумом мовив:

— Пора прощатись, Холодушко. Далі ти підеш без нас. Командир Куцохвіст відведе тебе до ріки. А там — на Плавунцях до самого ельфійського міста. Я певен — королева вже чекає на тебе.

— А ви? Ти не йдеш далі? Чому? — здивувалась жабка.

— Ми не встигнемо за Стрибунцями. І від Джерельця вже відійшли надто далеко. А нам не дозволено віддалятись. Така в нас служба. Але, можливо, зустрінемось у Злат-граді.

Мандрівниця поволі, не хотілось розставатись, підійшла до величезного коника й подумала:
"Він такий великий..."

Холодушка обернулась до Холодка, махнула лапкою на прощання. Той усміхнувся у відповідь.

Куцохвіст подав жабці лапу і допоміг сісти на коника. Холодушка вмостилась за зайцем і почала шукати, за що б ухопитися, аби не впасти.

— Тримайся за мене міцно! — скомандував Куцохвіст. — Стрибунець — попереду! Вухань — замикає! Вперед!

У Холодушки перехопило подих. Коник стрибонув так високо, а летів так довго, що жабка навіть не могла дихнути. Щойно він приземлився, вона глибоко вдихнула — і знову завмерла в повітрі. Попереду, праворуч, ліворуч — лісом стрибали коники, переганяючи один одного. На них сиділи пухнасті зайці у шкіряних латах, мов справжні лицарі.

Десь позаду сумно застогнав дракон. Це був Вар. Він прив’язався до Холодушки й дуже хотів би охороняти її й надалі.

Жабка озирнулася, та довкола були лише густі хащі. Коники невтомно скакали між кущами й деревами.

Ліс почав рідшати. Замість чагарників — високі сосни. Повітря стало чистіше, у носа вдарив свіжий хвойний запах.

І тут сталося дещо дивне. Просто з товстих гілок на землю почали падати... величезні соснові шишки! Вони були більші за Холодушку. Але найстрашніше — вони ожили!

Шишки вставали на ноги, у них з’являлися руки, а в руках — сучкуваті палиці. Вони збивали зайців із сідел тими палицями, довговухі воїни падали з коників — і знову підводились. Кидались у бій уже пішими, билися завзято, але ворога було більше.

Одна шишка вискочила просто перед Стрибунцем і замахнулась палицею, але йому вдалося перестрибнути її. Куцохвіст об’їхав небезпеку, та навколо панував хаос. Шишок було багато, і вони напали раптово.

— Розосереджуємось! — гукнув Куцохвіст і натягнув тятиву. — Збивайте їх стрілами!

Але стріли не допомагали — вони застрягали у пластинчастій броні шишок і не завдавали їм шкоди.

Коників загнали на невеличку поляну. Шишки оточили загін і почали наближатися, виставивши палиці наперед.

— У коло! — крикнув Куцохвіст, вихоплюючи довгий кинджал. — Стаємо в оборону!

Шишки наступали. Вони створили аж чотири кола, щоб зайці не змогли їх перестрибнути. Вони стукали палицями об землю, а деякі навіть били палицею об палицю так гучно, що летіли тріски.

Ці звуки діяли на жабку тривожно. Вона нервувалась.

"І драконів нема поруч…"

Холодушка відчула, що цього разу їм не вибратися з пастки.

Місія з порятунку Дюймовочки провалилася.

А вона — чарівниця, ключ до всіх Джерел, та, хто може пройти будь-який прохід — залишиться в лапах темних сил. Якщо її зламають — зруйнуються цілі світи, змішаються добрі й лихі, і нечисть знищуватиме світ за світом…

"Але ж я також проходжу через Джерела!" — раптом блиснула думка в Холодушки. — "Це полювання не випадкове. Вони знають, хто я."

А соснові шишки, закуті в латні обладунки, наступали. Коло звужувалось. Захисників ставало все менше. Та всі вони зібрались довкола Холодушки — щоб захищати її до останнього подиху…