Місія: нагодуй та виживи

Нещодавно трапився один випадок. Мій друг працює у ветеринарній клініці. До нього когось тільки не приводять. Шиншили, рептилії, коротше майже всі. Ну, крокодилів та слонів ще не було. Так от, вирішили ми до нього з подругою у ветклініку зайти, привітатись і т.д. А до нього як раз чоловік горобця приніс і пішов у своїх справах. Чи то в нього з лапкою щось було, чи з крилом. Я не уточнювала. І пташка мабуть їсти хотіла, але, не в силах була собі їжу знайти. Мій друг мав майже всі види хробаків. І ось дістав він таку коробочку, а там вони... ці довгі, прямо лисніють на сонці, черв'яки. Ми з подругою скривилися. Я то ще можу черв'яків переносити, але, ось моя подруга це просто королева гидливості щодо них. Вона коли їх бачить, то в неї якось дивно починає смикатися око. А потім вибігає надвір. Це у кращому випадку. А у гіршому це коли вона падає на підлогу і лежить як тюлень. А мені потім тягнути її додому. Ми вирішили почекати коли друг закінчить годування та приділить нам увагу. Тому, ми сіли на стільці біля входу та чекали. Але, тут йому зателефонували і він попросив нас погодувати горобця. Га? Чого? Я й ці хробаки? А ще й подруга на плечі? Та ну нафіг. Однак, він мало не благав. Ну гаразд. Так і бути, погодуємо. Швидше погодую. Поки що подруга "відпочиватиме". Я повільно підходжу до столу де сидить цей горобець і поряд з ним коробка з друзями безхребетними. Господи. На диво, подруга стояла ззаду мене і тільки кривилася. Правильно, краще нехай ось так кривиться. Їх можна було й руками взяти, але я кращий за пінцет. Так буде простіше... для прибиральниці. З першого разу у мене все вийшло, птах їв немов голодував тиждень. Але, в найкращий момент мені захотілося чхнути. Одне око закотилося, рота перекосило і…пчих! Коли я розплющила очі і протерла їх від сліз, подруга стояла і мало не знепритомніла, показуючи пальцем на підлогу. Коротше, коли я чхнула, то випадково зачепила коробку і черв'яки стали розповзатися по підлозі. Ось за що це мені? Я говорю: все добре, не хвилюй. Зараз, ми їх знайдемо, головне не хвилюйся. А подруга каже, що вона і так тримається. Але, ці слова призначалися мені. Поки друг не прийшов, ми з нею повзали по підлозі, збираючи цих ув'язнених у коробку. Потім, мені спала на думку ідеальна ідея, і я взяла в руки горобця і він став замість хамелеона з довгим язиком, ковтав цих черв'яків як монстр. Потім, він мабуть наївся і виглядав уже як кулька з маленькою головкою. І я зрозуміла, що краще не перегодовувати. Все, начебто всіх черв'яків зібрали, заразом і птаха нагодували. Коли друг повернувся, ми звичайно йому не розповіли про це. Йому не обов'язково знати чому горобець зараз лусне і чому в нього така чиста підлога. Після, ми побалакали, посміялися та розійшлися. І ось гуляємо ми з подругою вулицею, вона розповідає, а я слухаю. Але, тут вона різко зупиняється і дивиться на мене. Такими переляканими, проте сповненими рішучості очима. Я питаю, нібито, у чому справа? А вона тільки сказала: не рухайся. І як хрясне мене по обличчю журналом, що тримала в руці. Щока шалено пульсувала, а я, поки ще була в змозі, подивилася на асфальт. А там черв'як цей безхребетний, переламаний, його ніби трамвай збив, а потім ще й переїхав. Зазвичай, я так у будні прокидаюся з ранку. Він намагався кудись втекти чи він у туалет після цього захотів. Я після такого удару, так точно. Звідки у моїй подрузі стільки сили? Здається, мене на всі 360 градусів розгорнуло. І тепер, сторінка з журналу буде на моїй щоці ще довгий час. Око, правда, трохи почало косити після удару, але я думаю пройде. До наступного разу...