Двадцять друга частина

   Генерал і своїм щитом як скеля стояв на охороні об’єкта, навіть не довіряючи кіборгу.

Талам злегка ошелешений дививсь на своїх співвітчизників і мовчав не знаючи що мовити.

Ямукал як досвідчений переговірник відразу зрозумів що гість, не розуміє в чому річ.

    -  Ви трохи здивовані, і це зрозуміло, я бачу ви не в курсі справ вашого батька. Ми вам все пояснимо. Прошу вас і ваших друзів пройти до гостьової зали готелю нашого Мулукара і там в спокійній невимушеній обстановці за обідом, ви напевно голодні, та й натуральну їжу ви в кораблі теж не їли, ми вам все спокійно пояснимо, - він хитро посміхнувсь. – Там і дочекаємось нашого адвоката.

    Всі рушили до ліфту. Гостьова зала готелю знаходилась на тридцять другому поверсі сорока поверхового готелю. Стіни оздоблені жовто - блакитною плиткою з переливами всередині надавали приміщенню приємного заспокійливого вигляду, здавалось два кольори не поєднувались та, дивлячись під різними кутами стіни мали різні кольори. Жовта частина плитки освітлювала кімнату, блакитна заспокоювала. Розкішні дивани і крісла набиті шерстю ямуки (тварина в якої шерсть ніколи не злежується, кожна  шерстинка намагається відсторонитись від сусідньої. Завдяки такій структурі, подушки та сидіння диванів завжди були пухкі і проминалися рівно настільки щоби було комфортно сидіти). Столи із дерева тука, (тверде дерево з коричневою хвилястою структурою) стояли поряд, і квіти, живі квіти наповнювали кімнату приємним ненав’язливим запахом.

   - Прошу шановну компанію присісти, за стіл, через декілька хвилин принесуть обід. Ми знаємо про гастрономічні уподобання гусидів, і відповідно наших союзників мілутійців. – Ямукал широким жестом запросив всіх за круглий стіл. Подали страви. Зав’язалась невимушена розмова. В основному  яке життя на Вісборні,  вік Талама всіх дивував.

    - Мій батько добре зав вашого батька,  вони разом започатковували та розбудовували на планеті готельний бізнес. Ну… ваш батько в основному виступав фінансовим спонсором. – Мулукар  звертавсь до Талама. – Так що готелі на береговій лінії, переважно ваші, ну і там я трохи маю відсотків. Я з усім познайомлю.

    - Ваша частка в банках теж найбільша, - повідомив Ямукал.

    - То в мене просте питання, - мовив Талам пережовуючи улюблені фукучі, (великі болотні слимаки запечені в спеціальному гострому соусі).  Талам ніяк не міг прийти в себе, свою нервовість він гасив поїданням великої кількості страв. - Батько відлучавсь час від часу, та мене ні в що не посвячував, віт тільки говорив «Прийде час, ти про все дізнаєшся» та помер, мені нічого так і не розповів. Місцеві старійшини казали що він відійшов по старості. Та я би не сказав, не такий він був вже немічний.

    - А ти можеш згадати що було перед смертю твого батька, - чомусь Ейвал зацікавився історією останнього шляху батька Талама.

    - Це було доволі давно, та я пам’ятаю. Зібрались на велике свято збору врожаю. Свято відзначається всією спільнотою планети. Після, через декілька діб йому стало зле,  він ліг на ліжку і перестав дихати.  От і все.

    - А доктор Вас розтин робив?

    - Ні, старійшини казали що це буде наругою над покійником.

    - Тоді ще одне питання, ти пам’ятаєш хто конкретно казав?

    - Так звичайно, Соул, Кіткмар, і Гетнер. – Ти хочеш мовити, що його…

   З’явивсь Мерлук, з широкою посмішкою. Посмішка гуторіанця являло собою трохи дивне видовище, вони піднімали верхню губу, і складалось враження що всіх зараз покусають, та для мирних створінь це являлось миттю задоволення. Він швидко розправивсь зі своїм набором страв, потім виковиряв із зубів залишки їжі.  

     - Схоже що замах організовував Васан. Я викликав Мархура, наразі декілька бойових кораблів вже висять над містом. В випадку якщо Васан спробує атакувати нас, то вони спалять його будівлю і всі місця де вони можуть заховатись. Мархур з озброєним загоном кіборгів підсилений бойовими штурмовими роботами вже взяв під охорону  будівлю

ради. Чекайте, - гуторіанин до чогось  прислухавсь. – Він повідомляє що заколотники вантажаться на корабель. Питає знищувати їх чи ні? – Всі переглянулись.

      - Відпустіь їх, нехай центральна влада знає що з’явивсь спадкоємець. – Мовив Ямукал. - Це дозволить уникнути багатьох розмов. А завтра ми зберемось в раді і все стане на свої місця. Буде зачитаний заповіт Тафмуна, про те що Талам є законним спадкоємцем, всього нерухомого  і рухомого майна на планеті Асіая, а це трохи більше п’ятдесяти відсотків. Дістанемо документи на планету Вісборн, і повідомимо центральну владу мілутії що планетою на законних підставах володіє Талам.

     - Я переб’ю, - заколотники відлетіли. – Повідомив Мерлук.

     - От і добре, заважати ніхто не буде. Да, ти питав звідки в твого батька гроші. Все просто він володіє кількома заводами на безкисневих планетах де виготовляють бойових роботів, на сьогоднішній день найкращих в відомому всесвіті. От і все, все просто, і наше життя стає мирним і зрозумілим на багато років наперед, а це головне.

  Ейвал з гусидом перезирнулись. Гуторіани більш за все цінували стабільність, та прогнозованість. Талам попав в своє рідне середовище.

    - Тоді після церемонії, туристичним лайнером я відлітаю, - повідомив Ейвал. Наша місія підійшла до кінця.

    - Ні, ні, залишитесь хоч на деякий час, - Талам був геть розгублений.

    - Я залишусь, сподіваюсь збройові заводи Талама допустять, свого володаря з особистим охоронцем гусидом на свою територію. – Генерал хитро посміхнувсь. - Та й мені цікаво деякий час пожити на планеті курорті.  

     - От і добре, - Талам видохнув.

                                               Пройшов деякий час.

         - Лікарю... – перед лікарем Васом стояла молода мама та тримала за руки, хлопчика та дівчинку років двох, трьох, - чому мої діти повинні бути другого сорту, нехай я, мені вже пізно, а вони, - вона підняла вверх дві маленькі ручки.