П’ятнадцята частина

    - Так. Планету потрібно спасти. – Ейвал здивувавсь, не менш від робота, і не те на що перетворились, Ян та Тая, а реакцією робота. Його місія спасіння починала падати в прірву. Він йшов з  впевненістю на допомогу робота, та цей екземпляр дійсно виявивсь дивний. Головне він йому не вірив, незважаючи на пафосні слова про допомогу троїду з міткою п’ятого робота. Його терійці недарма сюди сплавили. Впевненість про допомогу робота похитнулась. Його внутрішнє ШІ потребувало заміни, нестабільний робот це небезпека. Ким для нього будуть Яна та Тая. Цей робот інший, у нього незрозумілий психотип. Він не воїн, не захисник, перед ним не ставилась завдання оберігати поселенців. Єдине завдання поставлене роботу, це знищення павука. Тепер йому стало зрозуміло чому Айтан йому не довіряв. Робот видав себе чотирма словами «А може ти брешеш». Брехня закладалась в алгоритм дій робота.  Яких ще теріани наробили в своїх лабораторіях залізних монстрів. Можливо через те його сюди й списали, як занадто непередбачуваного. Розгадка знаходилась в знанні… Оут Туваййя - хто він, там знаходилась відповідь.

    - Приведи їх сюди, я повинен впевнитись. Розмова закінчена йди. - Разом освітлення згасло. Залишивсь тусклий аварійний вогник.

    Ейвал зняв скафандр спустивсь в печеру. На нього дивились дві істоти, з запитанням і надією.

     - Треба вийти на свіже повітря, тут смердить ржавим залізом.  – З тунелів вийшли набагато швидше, чомусь сусідство залізного монстра пригнічувало. Ейвал вперше потрапив в історію де вихід на позитивне  рішення з плином часу, ускладнювався. – Я троїд, мене звуть Мішель Гравар, -  генерал знає хто я. – Гусид кивнув, - Чомусь наївно я вважав що мені вдасться взяти під контроль цього робота. На жаль виготовляли його вже не троїди де в свідомість закладались їх принципи, а тереійці. Цей монстр виявивсь занадто самостійний. Саме гірше що в нього закладена можливість брехати, троїди собі такого не дозволяли. Я був у нього під повним контролем, емоції, думки, я не ховав свідомість, і він знаючи що я не брешу, вимовив «А може ти брешеш». Він вчений і хоче вивчити Яна та Таю, їх перетворення в Вісборіан. А потім закрити планету назавжди. І зробити з неї свою дослідну лабораторію з піддослідними мешканцями. До однієї проблеми додалась інша. Взагалі мені не здалось що він агресивний та становить небезпеку, та допомоги від нього чекати годі. Його цікавлять тільки піддослідні. – На хвилину замовк, збираючись з думками. - Що ще на заводах є корисного для нас.

    Талам задумавсь.

    - Взагалі тут цілі лабіринти - цехи, сховища, та незліченні переплетення коридорів.  Та здається є кімната знаходження охорони, я там не був та приблизно знаю, тут недалеко біля входу. Можливо та є план сховищ.

    І справді при першому повороті направо кімната знайшлась, де на дверях значивсь напис «ОХОРОНА». Чоловіки ввійшли. Велика кімната, десять столів розміщених полу кругом та перед ними темні очі моніторів. Здавалось система повністю мертва. Талам десь зник, в кутку кімнати, почулись клацання, монітори перед столами засвітились показуючи структуру комплексу. Тут стало ясно який величезний комплекс побудували в гірському масиві попередники. Починаючи з плавильних цехів і закінчуючи комплексами устаткувань з трьох координатними  принтерами. Сотні печер з устаткуванням з’єднаних тунелями і коридорами. Переплетіння коридорів з печерами, окремими кімнатами, системами вентиляції, вражали, лякали і викликали захоплення одночасно. Та на фоні всього розмаїття виділялось дві величезні пустоти. Одна поряд – місце знаходження робота і друга – в центрі комплекса.  З’єднувались вони широким коридором.

    - Що тут? - Ейвал вказав пальцем на монструозну печеру.  Талам довго роздивлявсь.

    - Здається там знаходиться крейсер, на якому сюди привезли робота.

    - Туди, поки робот чекає Яна з дівчиною, ми повинні захопити корабель. Чоловіки кинулись до корабля обходячи печеру з монстром. – Швидше в мене недобре передчуття.

    - У мене немає кодів доступу, я ми потрапимо? – Гуторіанин біг вижимаючи зі своїх коротеньких ніг найбільшу швидкість.

  Нарешті коридори скінчились і чоловіки потрапили в величезну яскраво освітлену печеру,  світло на стінах йшло вверх в безкінечність. Стеля в печері виявилась відсутня. Корабель стояв посередині, його гострий сірий шпиль виглядав як одна із навколишніх скель. Пандус на кораблі вже був опущений запрошуючи відвідувачів всередину. Чоловіки забігли в коридор. Пандус сховавсь броньована плита закрила отвір.

    - Селена найвищий захист навколо корабля, - Ейвал стишив біг, махнув гусиду та Таламу слідувати за ним.

    - Команда прийнята, захист активовано. – пролунав приємний жіночий голос. Нарешті захекана команда потрапила в головну рубку  корабля.

   Круглої форми з трьома  кріслами посередині, і чорним проваллям попереду. Ні екранів ні стін з моніторами, перед пілотами лякаюча чорнота. Проте крісла відрізнялись конфігурацією. Талам зі здивуванням відмітив, що вони якраз підходили по анатомії тіл чоловіків. Посередині звичайне крісло гуманоїда, зліва набагато більше з отвором для хвоста гусида, справа з виїмкою для тіла гуторіанина, вони не сиділи а знаходились в напів-лежачому стані, так як сидіти з їх формою тіла було вельми незручно

    - Сідайте! – Крісла вмить заповнились пілотами, за винятком факту – корабел летіти не збиравсь. Та дійство тільки починалось.

    - По головному тунелю рухається великий об’єкт. - Знову повідомив жіночий голос. - Зброя активована.

    - Селена імпульс в головний тунель. Об’єкт знерухомити.

    - Прийнято, - тут чорний простір зник. Натомість з’явивсь вхід в тунель. Пере входом сформувалась яскрава куля і зникла в отворі.  – Об’єкт знерухомлено.  Дія паралізатора тридцять хвилин Вісборіанського часу.

    Картинка з тунелем зникла, натомість з’явилась нова. Голограма великої лисої голови з блакитними очима. Очі по черзі уважно розглядали присутніх.