Тринадцята частина

-  Десь приблизно дев’ятсот років, та є одна особливість – в кінці восьмисотих років у них щось відбувається з головою. Точно не знаю, батько не казав, Айтан знав і він не раз бував на материку «Останній шлях». Самі ж місцеві терійці нічого не кажуть, для них це табу. На терійців ця планета не впливає, вони як жили дев’ятсот років та залишаються жити.

  Ян деякий час мовчав, засвоюючи почуте. Те що спеціальний підрозділ мілутійської імперії знав про особливості планети і не виносив інформацію на загал, йшло на користь Вісборна. Та якщо інформація просочиться в широкі кола, планету ніщо не врятує, або війна і знищення, або перенаселення і знищення. Позитивного сценарію не проглядалось.

     - Піду готувати їжу, і засвоювати почуте. Ушкоджень у мене найменше, вночі добре бачу,  чуттєво сплю, розведу вогнище при вході щоб з орбіти на засікли, і приготую м’яса на дорогу.

     - Я піду з тобою, - Тая піднялась та пішла з Яном.

     - Може б ти залишилась, він тебе добре приклав хвостом.

     - Та я думала що мене навпіл перебили, та в нас швидке відновлення, зараз вже зовсім не болить. Хлопець обійняв дівчину і вони вийшли. Нарубавши мечами досить дров, та відрізавши декілька шматків м’яса, молодіж зайнялась приготуванням їжі. Першу партію приготовленої їжі віднесли в печеру, потім наготували ще. Вогонь весело потріскуючи горів і сон зморив втікачів. Ніч пройшла спокійно, за виключенням гарчання та галасу біля туші монстра. Вранці вийшовши з печери Ян побачив лише залишки монстра, броньовані пластини та кістки. Череп з вишкіреними зубами ще продовжував наводити жах.

    - Ну що тут?

    - Вогонь працює, - до нас в печеру ніхто не поткнувсь.  У нас проблема, нема води.

    - Талама потрібно спитати, може підкаже.

    Тим часом гуторіанин виліз з печери. Подививсь на вишкірений зубами череп.

    - Води немає.

    - Та ми зрозуміли.

    - Тоді... – він подивись в різні сторони, - струмок який ми проминули йде з гір поряд паралельно дороги, десь в тій стороні, ви його найдете, - і показав напрямок. - І ще візьміть це, - підняв зубатий череп, відділив нижню щелепу. – Ось літрів десять буде води.

Дійсно Ян та Тая повернулись за півгодини з наповненим водою черепом.

    В печері гусид сидів під стіною та про щось тихо говорив з Ейвалом. Останній ще перебинтований однак живий, подививсь на молодіж.

    - О це те що мені потрібно, з мене витекло багато вологи, - і випив пів черепа води.    

    - Я бачу тільки я тут нормальний, - Талам дививсь на групу втікачів. – У Ейвала висіло м’ясо на тілі, за ніч приросло, Тая головний удар хвоста прийняла на себе.  Такий удар у звичайного мілутійця зроби в би повну кашу в організмі, а вона через декілька годин повністю відновилась. Генерала монстр не зміг розірвати. Ян для мене поки загадка, але з ним щось не так. Всі ви монстри, тільки кожен по своєму. Це єдина причина чому нікуд не зміг нас здолати. Добре що він був один. Завтра вранці йдемо на базу. – Відійшов у куток згорнувсь калачиком на сіні і заснув.

     - Хороші вони гуторіани, - резюмував гусид, - вони добрі і турботливі. Я був у них на планеті, надзвичайно перенаселена, живуть в прямому сенсі друг у друга на голові. Цим повезло їх Айтан прийняв та поселив на своїй планеті. Вони довіку будуть йому за це дякувати.

     - Я готовий завтра до подорожі, - Ейвал встав розмотав на собі бинти, на місцях приліпленого і прирослого  м’яса залишились білі шрами. – Завтра ці шрами зникнуть.

      Однак виходило не так як хотілось. Зранку в лісі почувсь шурхіт та стрекотання.

     - Це вони? – Задав запитання Ян в нікуди.

     - Так, - підтвердив Талам. По всьому виходить у нас останній бій, ми на жаль не безсмертні. П’ятірка стала на виході з печери, таким чином ельхи повинні були нападати тільки спереду. Тим часом стрекотіння вже вчувалось і зверху на буреломі, їх взяли в кільце.

     - Якщо виходити з різноголосся стрекотіння, то їх дуже багато. Нам не впоратись, під муром тільки блискавки впорались. – Гусид вийняв з піхов меч, - ну що ж вони нападуть тільки спереду і це добре. Потрощимо наостанок. Пригнічений настрій повис в повітрі.

Ельхи атакувати не спішили, вони точно знали – жертва від них не втече, і не заховається, вона в пастці. На галявину вийшли передові загони, вони вишикувались в ряд чогось чекаючи. А чекали вони головного зграї. Величезний вдвоє більший за звичайного ельха вожак вийшов наперед і почав вивчати п’ятірку своїми очима.  Нарешті він зупинив свій погляд на Яну.  Час йшов,  ельх продовжував дивитись на чоловіка. Напруга в повітрі зросла. І тут сталось неймовірне, чоловік наче в трансі поклав меч на землю та повільно пішов до вожака. Підійшов, зупинивсь. Вожак піднявся на лапах і  з двох сторін встромив хлопцеві в шию клешні.  Тая ойкнула, судорожно тримаючи меч. Ейвал  хотів кинутись на вожака, однак Талам його зупинив.  

     - Тут щось не так, чекаємо.

Вожак тим часом розімкнув клешні і сів на землю. Ян зробив теж саме. Тепер вожак і Ян сиділи один напроти іншого. Зграя ельхів стояла не рухаючись.

                                                  Вісборіанин

    Спочатку в голові у Яна з’явивсь якийсь шум, потім почались видіння. Він ніяк не міг їх позбутись. Зграї ельфів перелазили через мур та нападали на поселенців. Потім з’явись величезний вожак. Трупи мілутійців стягли в купу і обприскали кислотою. Раптом все зникло. Знову з’явись головний  вожак. На площі вони вдвох. Вожак підняв лапу та запрошує підійти. Саме єство говорить не підходь, але сила більша за волю тягне до вожака. «Не бійсь ми одне ціле йди до мене». Інша сторона єства теж вмовляла, «ми однакові підходь, він свій, він хоче до тебе мовити, зброї не потрібно, тільки розмова». Вся сутність припинила спротив.  Хлопець поклав меч та повільно рушив до вожака зграї. Підійшов. Вожак став на задні лапи вкусив за шию. В голові з’явивсь морок, по тілу пройшов вогонь, воно неначе ослабло. Тоді сів на землю показуючи приклад. Чоловік повторив. Він опинивсь напроти страшної пащі з великими гострими жвалами. Проте страху не відчувалось. Внутрішні жвала вкололи в виски, біль пронизав тіло, в голові остаточно затуманилось і він на якийсь час втратив свідомість.