Дванадцята частина

    - Ну що дочко, - батько підійшов до Таї. Очі в неї палали. – Тепер і ми втікачі, я пішов за мамою, бери машину і втікаємо до селища гуторіан, я знаю де знаходиться Ян та наш молодший син.

    - То це він, був за кермом машини.

    - Так. Мене заздалегідь попросив лікар Вас. Він не був впевнений, та приблизно такий розвиток подій передбачив. Ну а надійнішого кандидата я не знайшов.

  Машина заревіла, зірвалася з місця, і за секунду зникла за рогом. Ще через декілька  хвилини,  вдарив стовп світла і будинок зник в дикій пожежі.

     - От у нас уже нема будинку, - Тая дивилась в дзеркало заднього виду.

     - Називається, дочекались! Прийшов час захищати рай в якому ми живем. Обов’язково знайдеться рот який захоче зжерти ласий шматок, - батько Таї з сумом дививсь на оброблені поля, та квітучі сади обабіч дороги. – Казав я нашим старійшинам, не треба надіятись на документ виданий триста років тому, треба будувати свої кораблі захисту, і терійці нам би допомогли. А вони «станція захистить» чи захистить? Вона сама по собі, ми ж  нею не керуємо.

     Відстані між поселеннями були відносно невеликі, тому за півтори години вони заїхали в поселення гуторіан. Син Тафмуна, Талам,  обійняв всіх по черзі своїми маленькими ручками.

      - Я  бачу втікачів побільшало, - промурликав він. Спочатку двоє втікачів, доволі дивних. Вони приїхали та казали що їх направила Маям. Ми спочатку їх не хотіли приймати, бо вони приїхали самі, і  шукали де можна сховатися. Їх привели до мене, так як я голова поселення.  Я їх розмістив під муром в ангарі для насіння, якісь вони дивні. Один схожий на мілутійця, але очі і скелет інші, я розбираюсь.  Другий взагалі гусид. Дивне поєднання. Мене спинило від присипання невідомих тільки те що, чоловік схожий на мілутійця дуже нагадував по структурі Айтана Тріміуса, а він троїд. Поява ще одного троїда – це не просто так. Потім гусид – по деяких ознаках, це генерал. Пізніше приїхав ваш син привіз ще одного невідомого. Тут я трохи заспокоївсь. Хлопчик розказав що трапилось. До речі – розумний малий. Ну і ваш приїзд вже здававсь очікуваним. Обстановку я знаю. Корабель бачили. Що робити поки не придумали. Стовп світла, я так зрозумів, зв’язаний з вашим зникненням.

    - Так, я вбила сина Жовки, ще того покидька. А батько перекинувсь на сторону загарбників. Зараз вони встановлююсь свою владу. - До вас вони ще не добрались. Гадаю скоро будуть тут.

    - Чи не той це парубок якого ти відлупцювала? Цікаве виявилось видовище, я й не думав що дівчата настільки можуть бути вправні.

    - Так це він, хотів нас вбити, зовсім у нього дах поїхав. Я  вимушена була… інакше він би всіх нас ліквідував. За ним стоїть батько з найманцями. То що будемо робити, допомоги нема, чекати нізвідки. Якщо вони наважаться, а вони наважаться, то вони приїдуть навіть сюди, незважаючи на ризик інопланетного конфлікту з іншими расами. – Тая з надією дивилась на гуторіанина.  

    - Чекаємо, зараз під’їде Тор, у нас є план. - З-за рогу з’явивсь автомобіль набагато більший ніж стандартні авто місцевих милутійців. Гуркіт водневого двигуна стих. З машини виліз здоровенний терієць. Він підійшов до гурту. Талам щось проспівав на мові терійців. Тор відповів, потім розжав кігтисту лапу, на долоні лежав  кристал блакитного кольору. Гуторіанин ще щось проспівав потім вклонивсь, і забрав кристал. Теріанин повернувсь сів в авто і поїхав.

     - Вони вже їдуть, за годину будуть тут. У них танк та бронетранспортер.  План такий, твоїх татка та маму, мій син сховає, що їх ніхто не знайде. Ми зробимо так - вони візуально повинні побачити що ми тікаємо, забираємо найманців, покидаємо територію селища і, через ворота по старій імперській дорозі їдемо до їхнього стародавнього сховища, там знаходиться надія.

    - Що таке надія? - не втрималась Тая.

    - Терійський робот.

                                                ПЕРЕСЛІДУВАННЯ

   Почувсь віддалений гул броньованого монстра. Малий гуторіанин  схопив батьків Таї та потягнув кудись між будинками. В дальньому кінці дороги з’явивсь танк. За ним броньовик. Він повільно повертав вивертаючи на головну дорогу.  Машина з втікачами заревівши двигуном  рвонула до захисного мура. Кулемет на танку загавкав випускаючи чергу куль, та він спізнивсь. Кулі тільки висікли іскри з бруківки. Авто на повній швидкості летіло по полю здіймаючи хмару куряви позад себе. Біля складів, їх вже чекали троє.

    Машина під’їхала  до воріт з виходом на стару дорогу. Величезні ворота муру прочинились і машина зникла в зеленому морі.

   До побудови мура, дорогою інколи користувались маючи карту мінних полів. Та згодом пересування по дорозі заборонили, так як на авто почастішали напади ельхів. Карти мінних полів зберігались у терійців.  Дорога вела до величезних імперських підземних заводів. З появою терійців та початком побудови мура, Айтан вхід до підземних заводів зачинив, дорога спорожніла, територією повністю заволоділи ельхи. З часом вона почала заростати з боків, деревами які зеленим покривалом її повністю приховали.

    Виїхавши на центральну дорогу в поселенні, навідник танка побачив як гуторіанин та дівчина сіли в машину та вирушили в сторону мура. Він випустив чергу з кулемета, та машина зникла за будинками.

    - Бачу втікачів, вони сіли в машину та направились до виїзду з селища, – доповів навідник.

    - Ти місцевий, що там, - Піят звернувсь до Міхеля.

    - За полями захисний мур, поряд великі склади гуторіан, з підземними сховищами. Там можна деякий час переховуватись якщо ніхто не знає де ти. Гуторіани не воїни, вони не будуть переховувати втікачів в поселенні, це точно, а от поодаль в складах - так.  Ми правильно зробили що відразу поїхали в цю віддалену точку. Вони розраховували що ми не ризикнемо сюди їхати. Там тільки склади і чисте поле, вони попались. Зовнішні будівлі розіб’ємо гарматою, а потім закладем вибухівку і підірвемо. - В контактний бій з ними краще не вступати. Знищимо цю погань. - Злоба переповнювала чоловіка. Його син хоч і був останнім покидьком, але це був його син, вся злоба яку він приховував десятиліттями, відобразилась на обличчі. Піят з острахом дививсь, на Міхеля, емоції в того вирували. Він будучи вишколеним в спеціальних навчальних закладах, ховав емоції, і діяв завжди холоднокровно. Агенти спецслужб мають бути завжди однакові «врівноваженість, холодний розум, відсутність емоцій навіть коли при тобі вбивають рідну людину,  жорстокість при прийнятті рішень, відсутність заборон на дозволені дії» так їх вчили в спецшколах. Міхель втратив одну із основних якостей, емоції захопили його сутність, він ставав неконтрольований, п’ятдесят років спокійного життя далися взнаки. Піят все враховував та нічого не забував, емоції поганий союзник. Танк та позаду нього бронетранспортер з шістьма найманцями та двома керівниками покинули поселення і рвонули до муру який бовванів вдалині. – Тепер вони від нас не втечуть. – Очі Міхеля горіли.