Дев`ята частина

                                                                 НОВЕ ПРАВЛІННЯ

      Після інциденту на площі процесія на чолі бронетранспортера  з Міхелем Жовкою, рушила до центру поселення, а конкретно, будинку Айтана Тріміуса. Три бронетранспортери рушили слідом за головним, потім чотири танки, десять  довгих  вантажівок з боєзапасом, і замикав процесію п’ятий танк. Караван оповитий синім димом з вихлопних труб знятої зі зберігання техніки, та гуркотом гусениць, рухався центральною вулицею до нової адміністрації поселення. За адміністрацію мав слугувати будинок Айтана Тріміуса.   Цей  найбільший двоповерховий будинок зі стінами вилитими з броне-бетону в декілька метрів товщини, великою кількістю кімнат, загальною залою, де могло вміститися більше ста чоловік, та глибокими броньованими підвалами, за задумом хазяїна  він мав стати форпостом під час нападу роботів. Він як найкраще підходив для окупаційної адміністрації, та заразом в’язницею утримання непокірних.

    - Танки по периметру, вантажівки у двір, бронетранспортери біля входу, активувати автоматичний захист. Всім роздати ключі доступу. Тепер сюди крім нас ніхто не зайде. – Піят роздав швидкі команди, подививсь на Міхеля очікуючи його зауважень..

    - З моєї точки зору, знаючи місцеве населення, штурмом нас ніхто брати не буде. Тут крім електричних паралізаторів та мечів – іншого озброєння нема. -  Жовка відчинив двері запрошуючи Піята всередину. Чоловіки зайшли в хол, піднялись на другий поверх до кабінету мера. Міхель сів в крісло, Піят напроти.

    - Тепер розставимо крапки. Я спеціальний агент центрального підрозділу  «Захисту мілутії». Це моє справжнє ім’я. Впроваджений на планету в якості початкового спостерігача п’ятдесят років тому. Скільки зі мною на планету зайшло інших агентів, не скажу, таємниця. Перед нами ставилась завдання, прояснити обстановку, вивчити суспільні настрої, та підготувати ґрунт для встановлення законної влади мілутії. На той час Генрі Горак тільки очолив  спеціальний підрозділ. Він так і залишивсь керівником,  чи вже став хтось інший?

    - Так, він залишивсь, підбирав команду теж він. – Нарешті Піят уважно придививсь до співрозмовника. Промайнула думка «Горак чоловік в віці, а цей живчик сорока років». Продовжив. - Всі найманці пройшли перевірку, окрім чотирьох. Це гусиди, та Ейвал Волтон. Від них треба позбавитись на… вигідних для нас умовах. Скажемо так, вони повинні стати жертвами нападу місцевих сепаратистів, як варіант. Гораку їх нав’язали. – Піят зрозумів – Жовка не є його безпосереднім керівником. Це йому сподобалось, він навіть себе посоромив з миттєву слабкість під час нападу тварин. Він в майбутньому ще подумає – чи потрібен йому конкурент. Та зараз він місцевий, ще й з повноваженнями мера. – Також  я зрозумів, нам потрібно розділити повноваження. Мені пароль вказали,  однак … ,-  чоловік зробив паузу, - пройшло п’ятдесят років, а вам на час відправки було сорок.  Переді мною повинен сидіти старий чоловік. Горак пройшов омолодження, та до вас йому далеко.

     - Як ви гадаєте, навіщо вас сюди відправили.

     - Дивне запитання, планета повинна входити в спільнотуі мілутії.

     - Так, це правда, є інша правда, на цій планеті мілутійці живуть довго, дуже довго.  Я прожив тут п’ятдесят років, та постарів лише на чотири, і то по зовнішньому вигляду. Тут живуть деякі в минулому можновладці, які керували мілутією двісті п’ятдесят років тому. – Міхель зробив паузу. – Зараз вони старійшини, якраз вони врегульовують всі питання стосовно подальшого життя спільноти. Колись вони були багаті, керували світами, зараз  насолоджуються життям, без хвороб, без старечого маразму, без потрясінь. Так вийшло, я зараз виконую функції мера, скажу відверто, вони чисто номінальні.  Тут у нас існують певні правила проживання, їх всі виконують.  Частина  чоловіків і жінок працюють на головному заводі, в минулому там виготовляли роботів, зараз двигуни до космічних апаратів, та іншу техніку. Зброю на заводі не виготовляють, окрім мечів, це ще заборонив володар планети Айтан Тріміус.  Також частина населення задіяна на будові ще одного муру. Я ще подивлюсь чи з’явиться в вас бажання, з часом,  ділитись з кимось своєю владою, - Міхель хитро посміхнувсь. -  Тепер про наші повноваження. Ви представник центральної влади, я мер, після виборів, формально зараз. У вас підрозділ з озброєнням, мені потрібно формувати агентів з місцевих, то ж як що вас влаштовує розклад то …

     - Заперечень нема, ми порозуміємось, та й відверто мовлю – наші керівники послали нас з однією ціллю.

    - Тоді за співробітництво, - Міхель налив місцевого напою. Чоловіки випили.

    - Та в мене питання, де документ права власності Айтана на планету.

    - Ні я, ні покійний мер, його не бачили. В цьому будинку, його нема, я обстежив всі приміщення. - Єдине місце де він міг його залишити, то це бункер терійського робота. Та він нікого туди не допускає. Кажуть востаннє робили спроби з ним порозумітись років сто тому, однак безрезультатно. У нього програма, він чекає - як він каже, троїда з вищим доступом. Ми в цю категорію не входимо. Туди дорога заросла, також на тій території проживають кухи. Ви бачили, хто вони такі.

    - Зрозуміло, наша задача полягала в знайдені цього документу.

    -  Співчуваю, та наразі в нас інші задачі. Та краще будемо на ти, – Чоловіки випили. – мера вбив той ваш Ейвал Волтон, гусиди допомагали, цей сценарій влаштує всіх. Ось цю новину я з завтрашнього дня почну розповсюджувати.  - Також  почнемо підготовку до голосування про приєднання планети. – На тому чоловіки і порішили. Розмова продовжилась до опівночі, після чого Жовка  пішов додому, а Піят визвав Петра Равново. Той з’явивсь заспаний, з незадоволеною пикою.

    - На нас напали?

    - Ні.

    - То чого мене визивати?

    - Ти підбери надійних хлопців, і в потрібний час проведем арешт четвірки. Жовка підготує суспільну думку. Будемо боротись зі злочинцями в наших радах, захищаючи населення планети. – Піят єхидно посміхнувсь.