Сьома частина

Проте зараз один величезний завод ми використовуємо для виробництва корпусів та інших запчастин двигунів космічних кораблів. Багато чоловіків працюють на цьому заводі вахтовим методом, бо він далеко звідси. Це причина їх невеликої кількості на вулицях, в пабах і так далі.  Надходження валюти мілутії, теж звідти. Там же виготовлять водневі автомобілі на яких ми їздимо та засоби комунікації. Та майже все. Якщо ти спитаєш як ми вживаємося з терійцями та гуторіанами, то дуже добре. Терійці ці зубаті напів ящери, напів гуманоїди, дуже розумні і толерантні. Попри те що  здатні за один раз перекусить мілутійця пополам. І ще, вони дуже повільно розмножуються, в них максимум троє дітей, до речі як і в нас. Проте ніколи ні від ні них ні навіть від їхніх дітей, не відбулось жодної спроби завдати шкоди мілутійцям або гуторіанам. Останні взагалі дуже добрі та милі створіння. У нас тільки виникають конфлікти між самими мілутійцями. Коли поселення за рахунок хай невеликої  народжуваності та міграції з мілутії почали розширюватись і до нас приїхали нові поселенці, тоді почались чвари. Разом з звичайними мілутійцями, з’явились ті яким потрібно більше ніж іншим. Особливо це проявилось на першому поколінню дітей останніх переселенців. Вони виросли і стали незакамуфльованими копіями  свої батьків. Добре що не всі. Але у нас є свій метод ставити тих які  зазнались, на місце. У нас розповсюджені бої на палицях замість мечів, або кулачні. Таких ми визиваємо на бій, і вони отримують по заслугам, інколи навіть попадають в лікарню, з багаточисельними переломами. До тих котрі вміють добре володіти мечем, виставляємо найсильнішого бійця. Таким чином ми виховуємо чемність, толерантність до оточуючих. Ми розуміємо що з мерзотника хорошого чоловіка не зробиш, та поставити його в рамки, де він повинен вести себе в межах загальноприйнятих відносин, нам вдається. Деякі з лікарні не вилазили, поки не зціпили зуби та вели себе пристойно, неважливо де, в побуті, на роботі, в школі де інде.

    До речі про школи.  В усіх поселеннях є по декілька шкіл. Всі вони однакові, навчальні програми однакові. Головна задача вчителів, надати дітям базові знання. Хто хоче, має можливість навчатись далі. Скажу тобі по секрету, у нас навіть є студенти які навчаються на материнських планетах гуторіан. По закінченні вони працюють на заводах по випуску двигунів, та в наукових лабораторіях.  

    Там де разом проживають мілутійці і терійці, в школах всі навчаються разом. Там трішки кореговані  програми, тому що терійці довше ростуть. Вони люблять спортивні змагання. На перший погляд здається ці зубаті Хом не пристосовані до гри в футбол, проте насправді грають дуже добре і видовищно. Всі поселення збираються на матчі. Гуторіани завжди судді.

    У нас є навіть свій невеликий університет де навчаються наші діти.  Я теж закінчила його за спеціальністю, флора та фауна планети. Віла закінчила медичний, дослідницький факультет, який включає і мед сестринську спеціальність. До речі доктор Вас там читає лекції. У нас тут доволі розвинута цивілізація, зі своєю освітою, побутовим життєзабезпеченням, своя «ітел» сітка по якій ми спілкуємось,  звідки дізнаємось новини всесвіту. Інформація до неї надходить від між просторових станцій гуторіан.

   Дні проходили за днями. Тая розказала всі місцеві особливості життя, новини. Як вони живуть працюють, спілкуються.  Лікар Вас кожен день навідувавсь до пацієнта. В якийсь день він довго вивчав аналізи Яна. Потім сидів задумавшись.

   - Ну що лікарю? – Тая запитально дивилась на чоловіка.

   - Йому для стимуляції регенеративних функцій потрібна свіжа кров. На жаль такої формули як у нього в наших поселенців нема. Справа в тому що у нього не звична в нашому розумінні, у нього суміш, формулу якої вивчати потрібно не один місяць.

   - Невже наші зусилля марні?

   - Поки нічого напевне сказати не можу. – Лікар відкинув простирадло подививсь на рани. Чорний гній сочитись припинив, однак новою плоттю вони не заростали.

   - Лікарю візьміть мою кров, вона підійде, - Тая з надією та мольбою вже зверталась до чоловіка,- ми не можемо його так залишити, він повинен вижити.

   - Вижити кажеш, подивись на його стан. Він як решето, дивно що до сих пір живий.

   - Але ж ви давали сорок п’ять відсотків. І було покращення.

   - Так він ще живий, однак в такому стані він довго не протягне. Всього сорок п’ять, бо він ще живий.

   - Візьміть мою кров я наполягаю. – Дівчина вхопила Васа за руку і неконтрольовано стисла. Щось хруснуло. Вас скрививсь від болі, і з жахом подививсь на Таю.

   - Відпусти, ти розтрощиш мені кістки, - дівчина схаменулась та відпустила руку. – Твоя кров його вб’є, – і покинув кімнату.

   Через хвилину зайшла медсестра, і з переляканими очима.

   - Ти що зробила з лікарем. Він тримається за руку, я йому вколола протибольовий укол.

   - Шорт, Віла вибач, я не хотіла, я була в розпачі. Я ненавмисне де тільки в мене взялась сила. Він сказав що шансів нема, що він помре. – Сльози покотились по щоках дівчини. - Йому треба кров перелити. А такої крові на планеті нема. – Вона затулила руками обличчя.

  Віла з сумом дивилась то на Таю, то на Яна. Стільки зусиль, і все марно.

   - Не плач сльозами горю не поможеш. Давай я візьму твою кров подивлюсь на її формулу. – Віла взяла кров і пішла.

   Під кінець дня прийшов Петро Равнов. Зняв покривало, подививсь на рани, на все тіло  чоловіка вкритого прозорою плівкою.

   - Жаль, він був непоганими хлопцем, життєрадісним, такі рідко зустрічаються. – Він з сумом дививсь на Яна. Щось хотів мовити, та махнув рукою.

   - Він буде жити, не хороніть, йдіть звідси. – Дівчина прийнялась виштовхувати чоловіка.

   - Та я не проти, - в старого зачерствілого найманця виявилось ще не вмерли людські якості, такі як співчуття. – він мовчки вийшов. Довго стояв, втупившись в оду точку.

   Віли не було цілий день. Ранком наступного дня вона зайшла в палату з системами переливання крові. Мовчки підійшла до ліжка Яна, підсунула друге, почала налаштовувати системи.