Шоста частина

                                           Між життям та смертю.

  Лікар Вас вже чекав машину на порозі лікарні.

   - Чого ви так довго, кожна секунда дорога. Несіть в реанімаційну там все готово. –дівчата занесли Яна та поклали на стіл. Так ви вільні. Тепер моя справа.

   - Ні я залишусь, він або виживе або помре, я залишусь, він спас мені життя. – Тая з відчаєм та мольбою дивилась на лікаря.

   - Добре тільки ти. Е... медсестра Віла будеш їй допомагати. Швидко роздягайте його.

Ян насилу дихав, з переривами та ривками. Лікар вколов йому декілька шприців з різним рідинами. Підключив до штучного серця та дихальною апарату. Ще провів декілька маніпуляцій.

   - Ну все для початку цього достатньо, треба чекати.

   - Лікарю що це. – Тая показала на речовину що витікала з пропалених кислотою ран.

   - Кислота з ядом, вони в купі розкладають тканини. – Накрив легким покривало тіло чоловіка. – На жаль ти не змогла закрити повністю, якби ти була трохи більша, то вражених частин було б менше.

   - Йди додому. Він молодий, здоровий, сильний, можливо виживе.

   - Лікарю, а які в нього шанси. – Тая з сумом дивилась, на напівмертве тіло.

   - Ти розумієш, - Вас тяжко зітхнув, - можливо відсотків з п’ятнадцять що  житиме.

   - Всього! – Тая закотила очі.

   - Йди додому.

   - Ні я буду до кінця.

   - Ну дивись, Віла сьогодні на сутках. В разі чого, звертайсь до неї. Завтра зранку я буду. Тая залишилась. Нарешті дівчина роздивилась хлопця. Здоровий, вродливий, широкі міцні плечі. Своїм слабким мечем він умудривсь відтяти частину голови ельха. А вона в його міцна. Торкнулась лівої вцілілої долоні. Жорстка і велика. Пальці судорожно смикались. Взяла його долоню в свої руки. Тверда і тепла.

   - А він красавчик, - нечутно підійшла Віла, - жалко буде якщо помре. Тим більше в вбивстві мера звинуватили іншого.

   - Що значить звинуватили?

   - Та ти ж толком нічого не знаєш. Вони вбили Алекса Маховця, і поранили Толума Міяду. Толум зараз тут, він живий,  куля критично життєвих органів не зачепила. До Толума приходив Калан, він був з ним на чергуванні. Так він казав що це вторгнення, вони захопили станцію, потім їхній корабель приземливсь на нашому космодромі. Толум мера не знайшов, однак попередив Міхеля Жовку. Знаєш що той відповів?

   - Звичайно ні.

   - Дозволити сісти, системи захисту не вмикати. Ось так. Результат – Поранений Толум, мертвий мер. Вони звинуватили в пораненні та смерті якогось Ейвала, та Калан каже що це брехня, стріляв один із десантників, той Ейвал знаходивсь біля інших, їх гусидами називають. Та це не все – вони об’явили що влада переходить до центральних органів мілутії, вони її представники, і навіть найменша непокора буде каратись смертю. Сказали що ми незаконно захопили планету і, що всіх треба знищити. У поселенців нерви закипають, ми ж знаємо що це неправда. Також вони вивели п’ять танків, зайняли будинок Айтана Тріміуса, та цими танками його оточили. Поки ще вони нікого не вбили, однак обстановка напружена. А цих гусидів і Ейвала помістили в бункер під будинком, кажуть буде суд і показова страта.

   - Чого це вони свого хочуть вбити, тим більше що він не винен.

   - Жовка шукає Калана, проте той зник. Він мені шепнув на ухо, що підозрює заступника в допомозі десантникам. Навіть бачив як їхній головний, виструнчився перед Жовкою. Той щось шепнув і він знову взяв його на приціл. Калан каже що він єдиний свідок, тому вирішив поки заховатись.

   - То це означає – правління мілутії знає те …, - Тая схопилась за рота, - нам всім кінець!

   - Не думаю що все так погано, проте хорошого нема нічого. Зараз будуть збиратись старійшини, ми ж залишились без керівництва. – Вона подивилась на Яна. - Цей хороший, він не роздумуючи кинувсь тебе захищати, тільки не виживе.

   - Тіпун тобі на язик. Сплюнь, він повинен вижити.

   - Я ж за те,- посміхнулась медсестра і вийшла. Невдовзі вона принесла розкладне ліжко. – Постав біля нього. – може в твоїй присутності йому стане легше, - і тихо вийшла.

   Тая поставила ліжко поряд з чоловіком, взяла в руку його долоню. Сон як завжди прийшов непомітно, огорнув її своїм покривалом і відключив свідомість від буденності. Натомість дав  іншу реальність. Снилось їй що вона тягне якогось чоловіка із чорної діри. Вона вхопила його за руку і тягне з усієї сили. І їй його потрібно обов’язково витягнути неначе від цього залежить її життя. Але сили в неї мало вона не може витягнути його, сльози котяться з очей. «Допоможи тебе витягнути, я сама не можу, хоч трошки ти ж можеш я вірю». Однак чоловік ніяк не допомагав. І чорна діра все більше і більше засмоктувала його до себе. Тут вона прокинулась, вся спітніла і в сльозах. Його рука смикалась, по тілу чоловіка пробігали конвульсії. Вона схопила руку.

   - Тримайсь, ти сильний ти виживеш, ти побореш цю заразу. – Поступово дихання нормалізувалось. Конвульсії перестали бити чоловіка. Вона знов заснула. Кошмар більше не турбував.

   Лікар прийшов рано. Подививсь уважно на пацієнта. Подививсь на комп’ютері нічні показники. Нахмуривсь і довго сидів мовчки.

   - Що вночі було?

   - Його били конвульсії.

   - І...?

   - Нічого, мені просто приснивсь поганий сон. Я проснулась взяла його за руку і попросила вижити.

   - І все?

   - Так.

   Лікар довго дививсь на дівчину, неначе вивчав її, хоч добре знав, він товаришував з її батьком.

   - З цього моменту ти постійно знаходишся біля нього. Можеш відходити тільки поїсти і сходити по потребах. Запам’ятай близько біля його. До речі Віла приготувала сніданок на вас двох їди поїж. Я біля нього побуду.-  Дівчина вийшла.

   - Що ж це таке? Невже якийсь зв’язок, - бормотав Вас до себе. – Ти голубчик повинен був померти. - Лікар знову вивчав нічні показники пацієнта. Потім відлучивсь на хвилину та прийшов з герметичним боксом. Дістав ампулу з якоюсь рідино. Вколов. – Подивимось що буде далі.- Інші ампул поклав в холодильник.