Друга частина

                                                        Змова

    Мішель Гравар попав в лапи Горака не випадково. Зброєвий магнат Клаус Шатовський як його деякі називали, виявився зацікавлений у одній місії. Випадково на одній із вечірок він почув про якусь місію біля однієї з сонячних систем.

    Імперія потребувала великої кількості милуту, і всі місця видобутку цього цінного мінералу  були під пильним оком магната. А невелика кількість мінералу надходила якраз з  цієї сонячної  системи. Розмова йшла проте як на одній із планет зникла археологічна експедиція, яка мала на меті знайти додаткові поклади мінералу і розширити видобуток. Планета знаходилась в ризикованому секторі галактики та мала назву Вісборн.  Шатовський підключив  всі свої зв’язки, а в зв’язках числився сам голова правління об’єднаних систем, і таки дістався в секретний відділ, космічної розвідки мілутіан. При чому голова правління, виявись особисто зацікавленим в залученні магната в свої плани. Наближались перевибори голови, і підтримка фінансового мішка була конче потрібна.

Зустрів його сам голова, Осет Келтіс, керівник особливого секретного відділу імперії.

   - Чим зобов’язаний відвідинами нашої скромної організації відомому захиснику імперії. – Осет з майже щирою посмішкою, запрошував Клауса присісти в крісло. Сам сів поруч, аби розмова набула неформального характеру. Він навіть зустрічав гостя не в своєму офіційному кабінеті, а в особистій кімнаті відпочинку. 

    - Ви зайвого мені не приписуйте, я простий і  скромний виробник деякого озброєння. Справжній захисник це той хто не світиться в публічному просторі і виконує свою надважливу роботу заради нашої спільноти, - парирував гість.

    Посмішка хазяїна розтяглась ширше, показуючи свою прихильність.

    - Тоді скажемо, зустрілись дві дуже скромні персони. Я готовий до співпраці. – Він промовчав про те що сам голова правління про це його попросив і натякнув, потрібно  розказати справжню історію, це прив’яже його до секретної частини. І таким чином можна тримати його на гачку. Головне розказати правду в своїй інтерпретації. І виставить місію як благородну роботу по наведенню порядку на віддаленій планеті.

    - Я знаю, ви готуєте деяку е… непублічну експедицію на відому мені планету. Справа в тому що там за часів першої експедиції було організовано видобуток цінного мінералу, конкретно милуту.   Ми з нього робимо кокони для двигунів наших військових і навіть деяких цивільних кораблів. Завдяки цьому захисту, навіть наполовину пошкоджений корабель має можливість здійснювати надсвітові стрибки, і добиратись до ремонтних заводів.  Ще він використовується в тунельних кінетичних пушках, там гуляють величезні згустки енергії, тільки цей матеріал їх витримує. Так що ви зрозумійте мою зацікавленість. -

Шатовський скромно промовчав,  що в масі мінералу випадково знайшлись ядра невідомої речовини, в тисячу разів важчі за ядра милуту. І ці надважкі згустки неможливо, ні розділити ні розбити, якась чорна надтверда і надважка субстанція. Знахідку  відразу  засекретили і навіть керівництву правління і суду, двом основним елементам влади мілутіан не повідомили. – Так от, у мене скромне прохання, взяти в місію мого чоловічка і три охоронця гусида. Скажу прямо мені хотілося б знати з перших рук обстановку з мінералами, я підозрюю що милуту там більше ніж насправді видобувають.

   - Я вас розумію, і добрий знак в тому, що наші плани співпадають. Однак є перепони і ми деякий час не можемо їх побороти… - Осет розповів про аномальні явища, - і ще добавлю. Я вважаю ви, та людина, що зайвого не розповість. Не буду брехати, я отримав дозвіл розкрити деякі мм… секретні мм… скажем так, вони не секретні скоріш непублічні аспекти колонізації планети. – Осет встав, відкрив сейф, дістав пляшку віскі, – вгадайте скільки цьому напою років… та не буду вас мучити. Чотириста п’ятдесят. Вона була ще виготовлена на нашій праматінці землі, – розлив напій по бокалах. – За знайомство і довгу співпрацю, - чоловіки випили. Приємна рідина розлилась по всіх куточках організму. – Вміли робити, скажу я вам. Так от, знайшли планету чотириста п’ятдесят років тому. В ті часи відбувалось бурхливе освоювання космічного простору.  Ми вийшли в далекий космос. Побудували хороші кораблі, почали здійснювати між просторові стрибки. Знайшли багато планет з достойними умовами проживання людства. Об’єднали всі планети в спільний простір і назвали його «мілута» і стали мілутійцями. До речі тоді ж знайшли мінерал милут.  Можливо і назва пішла від нього, та це неважливо.

    - Шановний Осет, я знаю історію нашого об’єднання, давайте ще потроху і ближче до справи. – Осет ще налив напою, чоловіки випили.

    - Добре, то я продовжу. Разом з освоєнням простору ми зіткнулися з ворожими інопланетними расами. І тут вияснилось що знайдені нами планети нема чим захищати. На побудову захисних станцій та флоту знадобилась неймовірна кількість грошей, матеріальних ресурсів, та саме головне час. Ні одного, ні другого, ні третього, ні четвертого нічого в нас не було. Ми схопили великий шмат, а з’їсти його не змогли. Вороги почали захоплювати планети одна за іншою, і ми не знали що вдіяти. Тут один із вчених запропонував, з однієї сторони геніальну, а з іншої ризиковану ідею.  Заповнити планети роботами з саморозвитком. Простіше з ШІ який мав можливісь сам розвиватись і організовувати по перше - самостійне виробництво роботів, по друге - організувати захист планети тими ж роботами. Встановити коди доступу. На той випадок коли дійде черга утворювати свої поселення, та запресувати озброєнням. І все, інтелекти прийнялись за роботу. Побудували підземні заводи. Встановили оборонні установки. І головне. Створили наземне військо, повністю роботизовано та кероване ШІ. І це спрацювало. Декілька планет захотіли колонізувати артахи.  

     Пішли по класичній схемі, знищили оборонні споруди роботів і висадились на планети. Події відбувались на двох планетах Вісборн і Таяла, в двох різних сонячних системах. І тут на них напали роботи. Залізне військо незважаючи на втрати безперервно атакувало ворога. Спочатку вони успішно відбивались, та місцеві  ШІ постійно навчались, до них в руки попали нові технології, вони удосконалили роботів, потім ще... Закінчилось тим що   артахи почали нести величезні втрати і відмовились від колонізації. Таким чином ми зберегли планети не втративши при цьому ні одного солдата ні одного корабля. Позитивний досвід відразу заклали в програми ШІ на інших планетах. В результаті відпала необхідність в їх захисті. Заселяли роботами влаштовували склади озброєння, та на деякий час забували. Така політика тривала приблизно сто п’ятдесят років. За цей час ми построїли великий та сильний флот. Населення в рази збільшилось і з’явилась необхідність почати колонізувати нові простори. Тут стався великий облом. Деякі ШІ зламали коди доступу, позначили нас як ворогів і не пустили на свої планети. Їх оборона виявилась настільки ефективною що всі зусилля відновити контроль виявились марними. Ми почали нести великі втрати, і в результаті відмовились від відновлення контролю над планетами. Слава простору таких планет виявилось всього вісім. На наше щастя кожен з ШІ мав свій індивідуальний характер, і не всі стали нашими ворогами. І тут почавсь, хаос. Хаос в тому сенсі що ніхто не знав що далі робити.