Глава 3. Посвята

Кілька хвилин не відбувалося нічого особливого — маги викликали свої обладунки. Насправді «обладунки» — це дуже умовно. Всі, хто готувалися до битви, мали право взяти по одному артефакту з верхнього сховку. Пам'ятаєте, я розповідала про полиці під стелею, де зберігалися речі, необхідні для магів?

Кажучи «магія», я говорю дуже узагальнено. Загалом же вам варто розуміти, що здібності кожного мага дуже унікальні. Маги вогню далеко не всі вміють створювати вогонь, деяким потрібно джерело, хтось лише розпалить вогнище, а інший може загорітися увесь і вціліти. Одні маги води вміють керувати температурою води, а інші — її потоками. Якщо брати ту ж магію повітря, яка для всіх мала б бути однаковою, то ми можемо зустріти чарівника, який хвилею повітря переносить предмети, того, хто бореться винятково поривами вітру, або ж того, хто вміє створювати стіни з енергії. Мій винятковий дар полягає в тому, що всі три приклади мені доступні. Я — універсал. Крім того, варто зауважити, що маги повітря здавна вважалися найсильнішими, адже ми завжди в середовищі, де є джерело нашої сили. Хіба що, літати в космос нам не варто, бо там все ж вакуум.

Сьогодні більшість магів обрали для боротьби сиель — унікальні й рідкісні артефакти, схожі на скриньки. В них ховається безмежний запас джерела магії, аби чарівники могли нею користуватися. На диво, зручні речі. Дійсно ж, магам води не з бідонами носитися, а магам вогню — не зі смолоскипами ходити, щоб у разі чого мати, звідки черпати силу.

Дехто обрав зброю, якою мав керувати винятково з допомогою магії. Інші, як Тобіас, котрі належали до магів тварин (а серед них були, як ті, що вміли чути мову, скеровувати їх, лікувати), також цілителі й маги рослин мали випробувати мене на силу мого серця. На щастя, небезпечних звірів ніхто не додумався випустити на претендента або годувати отруйними бур’янами. Їх артефакти допомагали створити ілюзію, подібну на голограму, всередині якої я опинюся. Вони читали давні слова заклинання, сплітаючи навколо мене клітку, що блищала всіма барвами веселки. Конусоподібна магічна оболонка, яка згущалася навколо, не випускаючи назовні. Матерія їх магії була потужним зарядом енергії. Це була сила їх сердець...

Я добре знала своє завдання. Від мене чекали лише те, що я звільню себе, здолавши клітку на ментальному рівні. Зовсім небагато потрібно для того. Лише відпустити себе, віднайти в серці силу й зруйнувати над собою чужий натиск. Магія — не лише яскраве шоу. Магія — насамперед те, що в наших серцях.

Не знаю, скільки я так стояла, на перший погляд, спокійно і вільно, а насправді — напружено. Я занурювалася в себе, свої відчуття, згадуючи всі уроки, яким мене вчив батько.

Не зуміла помітити, як павутина навколо мене ставала все тоншою й світлішою. Коли сітка зникла повністю, а батько задоволено кивнув, лише тоді змогла усвідомити, що ця частина випробування пройдена. Моя магія зуміла підкорити чужу, я змогла, впоралася!

Однак, не встигла потішитися, як маги стихій вступили в гру, не даючи мені часу на відпочинок. У магістра має бути хороша реакція, він мусить мати найкращі риси характеру, серед яких відвага та кмітливість — основні.

Першими атакували найслабші маги серед тих, що кинули виклик. З трьох сторін в мене летіли потік води, порив вітру і залізна стріла. Мені доводилося лише оборонятися, оскільки відбиватися було заборонено.

В першу секунду я запанікувала. Завжди вважала, що маги нападатимуть по одному, а не всім гуртом. Було схоже на саботаж. Утворивши навколо себе магічний купол повітря, у якому, немов у липкій речовині, застрягла стріла, по невидимих стінках якого стікала вода, і який зупинив вітер, я насторожено озирнулася. Маги припинили атакувати. Я повинна була або вийти з укриття і продовжити випробування, або зупинити його, відмовившись. У очах батька зловила занепокоєння. Мінді же навпаки ледь усміхнулася. Її тішило те, що я не така вже й безстрашна, якою повинна була б стати, зважаючи на свій дар.

Зараз мені потрібно було наважитися. Черпнути в комусь сили, які враз покинули моє серце. Досі я вважала, що впораюся без зайвих зусиль, але зараз усвідомила, що переоцінювала себе. Правда в тому, що я не настільки готова, як думали всі. Може не я їм потрібна? Як стати берегинею, якщо я злякалася випробування? Театрального шоу... Вистави... Саботаж... Підступ... Все це лише мої страхи. Ніхто з магів не насмілився б піти проти магістра і «завалити» на головному іспиті його дочку. Колись — так, але не тепер. Хіба я думала, що буде легко? Насправді так. Я ніколи не розцінювала свій дар і своє особливе покликання, як щось важливе. В душі я була точно, як усі ті люди, що не здогадувалися про існування магії. Мені хотілося бути такою — простою, звичайною... Мене обтяжувала моя місія... Адже так? Чому я зрозуміла це лише тепер? Тепер, коли немає й миті на роздуми. Тепер, коли я перед очима всіх магів, немов гола, стояла в центрі кола й не могла наважитися на випробування.

Кожен подих здавався таким гучним, кожен удар серця лунав, мов годинник Новорічної ночі — на увесь світ. Я подумала про те, що навіть мої думки тепер видимі й зовсім не секретні, а всі навколо запросто можуть їх читати.

Мені була потрібна сила. І понад усе я так хотіла її черпнути в комусь. Але я не енергетичний вампір... Так де ж взяти сміливість?

Зробила коло навколо себе, вглядаючись у здивовані обличчя магів, як враз... з бібліотечного відділу линув ледь помітний промінець світла, немов там була щілина, за якою знаходилося вікно. Ми були в підземеллі низько під маєтком, де продовжувалося свято. Сюди не долинала навіть музика, не те, що сонячні промені, але я чітко бачила їх. Це був знак... Знак від наймиліших моєму серцю людей. Хоч людей, позбавлених магії, але тих, що своїми серцями могли творити дива. Світло від ліхтарика мобільного з-поміж книг було тим самим чудом, якого я так чекала.

Я всміхнулася. Вони далеко, але поруч. Ми різні, але подібні. Вони не можуть допомогти, але підтримують. Ось, де захована справжня магія. Не інакше...