Глава 2. Свято

Це був дуже особливий день, абсолютно не схожий на всі попередні й всі наступні, адже саме йому судилося розрізати моє життя на «до» і «після». Я знала його сценарій до найменшої хвилини, але все одно не могла позбутися відчуття, немов уявлення не мала, чого мені чекати.

Кожний сильний маг при гарному контролі своєї стихії може ставати з нею одним цілим. Я навчилася досягати цього ще в дитинстві. Хоча «навчилася» сильно сказано. Насправді це прийшло до мене само по собі. Магія завжди жила в мені і була більшою частиною мене. Знаю, це звучить дуже дивно. Я веду до того, що часом я, мої емоції, моя сила ставали настільки одним цілим, що я могла управляти погодою. Це відбувалося на дуже несвідомому рівні. Контролювати ці процес я ще не могла, але коли занурювалася в себе, навколо зривався вітер. Батько казав, колись я навчуся цим керувати. Щоправда, він обіцяв, що я зможу підіймати в повітря живих осіб і навіть себе, а цього досі не сталося. Дрібні й великі предмети — запросто, а ось остання ящірка, яку я збиралася навчити літати, була розплющена. Після того я з експериментами покінчила. Точніше, мене м'яко попросили не мучити тваринок: Тобіас не міг бачити, як гинуть невинні через одну дилетантку. Я й сама була не рада. Та зараз я хотіла розповісти лише те, що, відчуваючи мій поганий настрій, вітер схвильовано зривав листя з дерев і цвіт з квітів оранжереї, псуючи всю працю команди садівників, що готували Едем у нас на подвір'ї до дня мого свята.

Я сиділа біля басейну, опустивши ноги в воду, і, нахабно користуючись магією, змушувала камінчик стрибати по хвилях. В цій грі я завжди вигравала.

Якщо бути відвертою, я розуміла, що сьогодні нічого аж такого суттєвого не зміниться. Так, я стану спадкоємицею батька і берегтиму ключ від таємниці. Але фактично, вже десятиліттями його не потрібно було берегти. Ключ припадав пилюкою у сейфі, а таємниця оберігалася в підземеллі, магістри ж жили своїм життям. Так, часом доводилося розв'язувати певні питання, що стосувалися магії і магів, проводити заходи, але все це буде на плечах батька, я ж продовжу готуватися до місії, яку візьму на себе повноцінно ще дуже не скоро.

Та було щось, що змушувало мене тривожитися... Я не могла цього зрозуміти. Наче щось десь було не так. Але що? І де? Не уявляю...

Може річ у посвяті? Точно ні... Звісно, мені ще необхідно буде довести, що я гідна, на головному випробуванні, але в наші часи воно вже має лише театральний характер. А ось колись дійсно все було вельми серйозно і спадкоємця магістра перед посвятою змушували пройти сімнадцять навіть, а не сім, кругів пекла.

Зараз теж все серйозно, але відрізняється тим, що всі й так знають результат випробування, тож все вже вирішено. Ну, як в усьому і завжди.

— Щось погода псується... Дивно, чого б це? — почувся за спиною веселий і такий знайомий голос.

— Пайпер! — вигукнула я і одразу стрибнула на ноги, аби обійняти найріднішу у світі сестру. Вона була старшою від мене лише на рік, однак я вважала її своєю душевною близнючкою. Такі страшенно не схожі: вона без надздібностей, я — суцільна магія, вона — світленька, я — золотоволоса, вона — вища і тонша, я ж навпаки середнього зросту і хоч теж тендітна, але вступаю їй. Чужі нізащо не здогадалися б, що ми рідня, але ми чули голоси сердець одна одної, тож не знала наша дружба чорних часів.

— Ти прекрасна! Ти вирішила мене затьмарити на моєму ж святі? — весело обурилася я, змушуючи сестру покрутитися й показати свою розкішну білосніжну сукню, що неймовірно їй личила.

— Якщо ти вирішила на ньому з'явитися в оцьому, тоді тебе перевершить навіть твоя покоївка, — скривившись, Пайпер відтягнула шлейку моєї синьої майки і відпустила її, аби та легко, але досить болюче вдарила мене. — Але не хвилюйся, сестричка тобі допоможе. Вважай це моїм подарунком... Ходімо, імениннице, в нас мало часу... І, будь так ласкава, вгамуй вітер...

Вона ні в яку не хотіла усвідомити, що я не можу його вгамувати. Ну, не виходить у мене це і хоч сказися! Не магам нашого оточення взагалі здавалося, що наші можливості безмежні, але, на жаль, ми зовсім не Бог і не Янголи, а лише їх обдаровані слуги і не можемо все те, чого від нас часом чекали.

Схопивши мене за руку, білявка потягнула в будинок. Я примітила подарункову сумку на її плечі, але манера дарування в моєї сестри була оригінальною і вона не бажала мені розповісти про свій сюрприз, аж поки не привела мене до спальні.

— О, тут хтось є, — різко відчинивши двері й узрівши на дивані Умара, спершу навіть злякалася дівчина. — Це ж та кімната чи я знову не туди звернула?

Пайпер ніколи не орієнтувалася в довгих коридорах і тому постійно плутала кімнати. А в нашому котеджі їх було повно. Лише на другому поверсі три коридори, в кожному з яких по п'ять кімнат. Ну, я вже розповідала про лабіринт Мінотавра, так?

— Познайомся, це мій хлопець, наречений і взагалі кохання всього мого життя Умар Дайнер! Моя старша сестра Пайпер, — нашвидкуруч познайомила їх, радіючи, що хоча б зараз обійдеться без вистави. Інші родичі, з якими я вже знайомила Умара, робили «poker face*» і загалом поводилися не приязно, через що він врешті вирішив просидіти в кімнаті увесь ранок, аби уникнути «колючих» поглядів.

Умар привітно всміхнувся дівчині і галантно поцілував їй руку, а вона прощебетала:

— О, це ти — той, про кого моя молодша сестричка нескінченно говорить? Дуже рада знайомству. Як тобі наш тераріум?

— Вражає, — мить подумавши, мовив красень.

— Розумію... Ти знаєш, чому одні маги чорні, а інші білі?

— Бо одні добрі, а інші злі? — начебто очевидні речі мовив коханий, але сестра заперечила:

— Чорні маги вбивають відкрито, а білі — завбачливо дарують білі капці, а далі чекають, коли подіє!

— Пайпер, це старий, як світ, анекдот! Припини, — закотивши очі, я замахала руками й взагалі обурилася. Не треба тут лякати мого нареченого.

— Так, ти маєш рацію. В нас обмаль часу, я маю перетворити цю гусінь на прекрасного метелика, тому змушена попросити тебе шукати схованку від твоїх майбутніх родичів в іншому місці!