8 частина Та , щоб ви , та щоб вас .... Ідіть ви всі лісом

Я розплющила очі і побачила білу стелу. Трішки нахилила голову вперед , і узріла такого ж кольору стіну. Повернула направо голову , а там сидів батько і тримав мене за руку. Найкраще те , що я не відчуваю болю. Ох , як добре. Стоп! В нас зйомки кліпу на носі , треба негайно звідси вибиратися. Ах , та щодо таке... Щож так невезе. То під машину пораду , то з землею зрівнявся.

– Доню. Сонце , ти прокинулася. В тебе щось болить? Покликати лікаря. - о Боже. Все , визиваємо дурку , мій батько розумом тронувся. Він мене " Сонцем" назвав. Все , я категорично забороняю батьку не приймати ті таблетки. Хай лікується. Хіба що.... Та ні , я в цьому не винна.

– Татусю, скільки я вже без свідомості? - запитую ангельським голосочком.

– Чотири дні. Так як ти себе почуваєш.

– Якщо чесно - як огурчік. А якщо судити по тому що трапилося то - як поні , якого переїхав доставщік піци , а потім після цього його взяла дамочка і запихнула в свою брендову , лепольордову сумочку і ходе , похвалу випрошую. Короче нормально все. - ну без сарказму я не виживу. А якщо ще трохи напряму мозок , зрозумію , що СЬОГОДНІ У НАС ЗЙОМКИ КЛІПУ ПІД ПІСНЮ " Meledi". Aaaaaaaaaa.

Я швидко сіла на попу і почала вимикати медичне обладнання , потім знала якусь штуку з пальця і витягнула голку з судини. Зірвала з руки якийсь чіп і встала , одягла капці і пішла в напрямку вхідних дверей.

– Ти куди зібралася?

– Батьку , ми закінчили розмову пів місяця тому. Я на роботу , сьогодні в моєї групи зйомки кліпу і я повинна там б...

– Який до біса кліп?! А ну зараз же повернулася в ліжко! Мало того , що й так приносиш мені неприємності , так щей з під апаратів вирішила втекти. Ні! З мене досить. Негайно повернулася , а якщо по іншому то полетиш до бабусі в Венеції. А там тобі сумувати не дадуть. Будеш і по подіуму ходити і одною з її компаній управляти...

– Добре , добре завівся то чого. Погарячкував трохи , тай головою вдарилася , неподумала , принеси краще водички , пити шалено хочеться.

– Погарячкував вона. Я тебе вбити готовий , не дивися на своє життя , а ідеш на якісь зйомки до якоїсь групи пацанчиків. Воду попрошу , щоб медсестра пренисла.

– Ні тату , йди ти мені пр неси. А я Ем - щож придумати , точно... Буду жаліти що це сказала , але по іншому неяк. - Я Ем , ну діло хочу зробити. Я ж не можу в твоїй присутності , а як буде ш заходити , то постукай в двері. Все неси мені воду , точніше виходь .

– Ох... Добре! Біля дверей стоять охоронці , такщо й не думай про втечу.

– Та яй не думала. - я нервово розсміявся.

Батько вийшов із палати , а я що духу підбігла до вікна , відкрила його і подивилася в низ...

– Ох тиж йо! П'ятий поверх! Да якого біса це все зі мною проходить.

Я ще виругалася собі під ніс , зробила ображену морську і полізла по драбині. Вона була ржавою і скрипучою , тому було дуже страшно.

Ще один метрик і я зл...

Не встигла додумати як драбина скрипнула , а я чзвалилася в щось м'яка та смердюче. Бридке. Та цеж сміттєвий бак! Мама Мія! [Ой , це не з цієї опери]™

Я плтехеньку витягла одну свою прекрасненьку ніжечку із сміттєвого бака , в цей же момент в мене пішла біль по тій половині тіла , де перелом ребра. Ой , та нічого зі мною не трапиться. Не вмру...

Тепер я остаточно вилізла зі смітника і чимдуж подала геть з цього району.

Мені було трішки не зручно розгулювати по місту в тоненькій і коротенькій лікарняній сорочці і босяком. Вже втретє я виругалася , бо якийсь камінчик болюче впився в ступню.

Невтрималася і зупинила машину. Перший хто зупинився це хлопець , молодий хлопець , на своєму спорткара. Ну в мене крутіша тачка , ніж ця.

Пацану було років двадцять , в нього зелені очі і чорне , як смола волосся. Сам він був одягнений в білу , однотонну футболку , поверх якої була чорна , шкіряна куртка та в чорні джинси. До ніг , вибачайте , не дійшла бо моєму зору відкрилося його божевільно круте , підкачане тіло. Його було видно через тонку тканину футболки. О - ФІ - ГЕТЬ. 

І за цим ділом мене повернули в реальний світ , легкий ніжний чоловічий голос.

– Ем , модмозель , не подаруєте мені честь дізнатися куда ви в такому вигляді ведете дорогу?

– Так , красунчику , давай вези мене на Монгол 25 , вулиця Кохан' їр. Терміново!

– ООО , це вже щось. А навіщо тобі? 

– По роботі! Та вези швидше!

– Та їдемо , їдемо. Дорога довга , тому давай знайомитися я - Ендрю. А з-заду , мій друг - Нер. Ну не зовсім друг.

– О , а я тебе і не помітила. А як ти тут з'явився? Ах Стопе , це тупе питання. Приємно познайомитися - Фліка. А чому не зовсім друг? - хлопець , що сидів з-заду був дещо схожий на Ендрю , але волосся не таке. Воно пофарбоване в темно синій. Жах. Куди катиться світ. 

– Бо він мій брат. Просто ніколи не ведемо себе як братья. Ми сведені.

– Оу , але ви досить схожі. Колись , в чому загвоздка...

– Та довга історія. І тобі це навіщо? 

– Давайте вже переведемо тему , ми з нашою спутнецею нормально не познайомилися. Приємно познайомитися , Фліко. Так навіщо тобі в той район? Ми теж туди направляємося , працюємо так сказати...  - почав свою тираду Нер.

– Так кажу , поробив. Я менеджер. Працюю менеджером в ідол групі. 

– О! А ми теж по типу того. А скільки тобі? Ти не схожа на двадцяти п'яти літню даму , яка працює заради того , щоб познайомитися з кимось із співаків. Так хтож ти?

– Боже! Скільки питань. Давай я краще дізнаюся хто ви?! А? А то зараз розкажу всю інформацію про себе , а ви якісь злочинці. Мені воно треба?...

– Добро. Ми Мести , ну ми сини мера міста - Места Дора Міколо. Не дивуйся при ім'ї батька , він просто іспанець. А так , нічого особливого. Мені 23 роки , я працюю продюсером теж ідол групи , а так вчився на юридичному. Моєму брату - кивнув на Нера - 17. Він вчиться... Слухай , Нер , а ти не обнаглів. Чому я повинен розповідати інформацію про тебе , коли ти тупо сидиш в телефоні. - і есь цей час Ендрю дивився в дзеркалі у машині.