Глава 30

- Як у вас цікаво! Не проти, якщо ми приєднаємося? - почувся знайомий голос.

Підвівши очі, я побачила біля нашого столу Ройса та Гастінґа. Вони стояли підозріло тихо й навіть вічливо питали дозволу.

- Щось десь здохло, якщо ви раптом стали такими доброчиними, хлопцями? - здивовано поглянула я на них.

- Ми завжди такі, це ти з нами грубий, - голосно проговорив Ройс, так, щоб його точно почули всі довкола. Гастінґ на це лише кивнув.

- Ну і прекрасно. Раз так - не заважайте, у нас тут серйозна розмова.

- Ми чули про парі, - додав Гастінґ.

- Чудово, тож вас не потрібно вводити в курс справи. Тому не псуйте мені нерви й зникніть.

- Друже, чому ти такий непривітний? Краще відрекомендуй нас своїм приятелям, - хитро вишкірився Ройс.

- Звичайно! - я підхопилася з таким запалом, що стілець аж рипнув, змусивши кількох людей за сусідніми столами обернутися в наш бік. - Ось цей рудий в окулярах - пан Леонардо Блум. А ця вродлива каштановолоса дівчина з гордовитим поглядом - Корнелія Функе. А тепер, шановні паничі, ласкаво просимо до нашого столу! Ми любимо, коли компанія збільшується. Якщо що, ви ж візьмете на себе провину за потрапляння в халепи, правда?

У цей момент я була самою ввічливою та доброю. Хлопці переглянулися і, неочікувано для всіх, вмостилися по обидва боки від Корнелії, витіснивши Блума. Той аж очі витріщив та роззявив рота від подиву.

- Шановні, ви нічого не переплутали? - обурився він.

- Ні, - в один голос відповіли “шановні”.

- Тоді я вам поясню, - рудий підвівся, зняв окуляри, протер їх і нервово начепив назад на ніс.

Дівчина тієї миті дивилася на нього як на героя... Чи мені лише здається? Але щойно вона почула, що саме він верзе, як її рот від подиву роззявився, а в очах спалахнув праведний гнів.

- Ви потрапили в дуже незручну ситуацію, де один бовдур бореться за одну дівчину, - поважно почав він. - Але мушу вас засмутити: ця панночка належить іншому. Вона по вуха закохана й заради нього готова піти на... - тут він осікся, зиркнувши на мене, але повів далі: - на найнеочікуваніші вчинки, залучивши кого завгодно. І ви тут нічим не зарадите, я вже намагався.

Я з подивом подивилася на хлопця, подумки зробивши нотатку, що обов'язково маю розпитати дівчину, яка на очах заливалася рум'янцем.

- Що?! - знову в один голос вигукнули Ройс із Гастінґом.

- Ви репетирували? Так синхронно, - я підперла щоку й зацікавлено поглянула на цей дует.

У відповідь знову пролунало одностайне заперечення. Тут я вже не витримала й зааплодувала.

- Ви знущаєтеся? - протягнув Гастінґ. - Ми ж іще нічого не зробили. А враження таке, ніби ми підсіли лише для того, щоб потрапити в якийсь дурдом. 

- Повір, я теж нічого не розумію, але мені дуже цікаво. Продовжуйте!

Блум наче тільки й чекав команди, бо відразу ж серйозним тоном додав:

- Ви тут ні до чого, просто випадково потрапили в наш трикутник.

- Чий? - уже в чотири голоси поцікавилися ми в хлопця.

- Мій, Корнелії та Саміра, - впевнено заявив він.

- А-а-а... - протягнула я. - Дозволь поцікавитися, як ти дійшов висновку, що ці два молодики встряли у ваші, так би мовити, стосунки?

Ця розмова ставала дедалі абсурдною.

- Діло було так, - миттєво підхопив Блум. - Того дня, після певних подій, коли ми прямували до Академії, міс зустріла свого коханого. Щоправда, щиро кажучи, я зовсім не розумію її захоплення цим диваком.

- Повір, я теж, - підтвердила я, даючи знати, що готова слухати далі.

- Тоді я неправильно зрозумів Корнелію і, намагаючись захистити її та розплющити їй очі на того експоната, дістав незначне поранення в обличчя, - він злегка торкнувся лівої щоки. - Після цього дівчина… - його рука вказала на Корнелію, яка схилила голову й не підводила очей, - …словесно дала мені зрозуміти, що я не той, хто має право вирішувати за неї.

На ці слова я ствердно кивнула, пильно стежачи за Корнелією, яка аж сіпнулася.

- І це все? До чого ти взагалі це вів? - запитала я.

- Оскільки ми всі друзі, я мав попередити вас: вона не зацікавлена в жодному з нас, тому… - він безпорадно розвів руками.

Якийсь час за столом панувала цілковита тиша. Я кілька разів намагалася бодай щось сказати, але так і не знайшла потрібних слів.

- Вайс, я вже деякий час спостерігаю за вами й чудово бачу, що свій ліміт відпочинку ви вичерпали. Тому чекаю на вас для відбування покарання.

- Кураторе Нельс, ви навіть не уявляєте, як ви вчасно з'явилися! Я настільки вам радий, що готовий просто зараз обійняти! - підхопилася я зі стільця.

- Не варто. За мною, - відрізав куратор.

І я радісно рушила слідом, навіть не помітивши, що від одного зі столів за мною пішов Ейдан.

Ейдан

Увесь той час, поки Вайс сидів із друзями, я прислухався до власних відчуттів. Як з'ясувалося, відстань між нами мала бути не надто великою - приблизно через один стіл. Мені було важко змиритися з тим фактом, що моя магія втихомирювалася лише від його присутності.

“Хто б мені пояснив причину цієї аномалії? Але розгадки немає. Хіба що мама могла б підказати, проте побачити її я зможу щонайменше через тиждень, і то якщо все буде добре”.

Поки я сидів, раз по раз перевіряючи свій контроль і насолоджуючись спокоєм як всередині, так і зовні, я вперше спіймав себе на думці, що не хочу вбивати всіх підряд. Уперше в житті я розслабився й просто отримував задоволення від їжі. Дивно, що раніше не помічав, як цей малий діє на мою магію. Хоча, якщо згадати, як саме він з'явився в моєму житті, то все стає на свої місця.

- Перепрошую. Тут вільно? 

Від несподіванки по тілу пробігли мурашки, коли чужа рука раптово торкнулася мого плеча. Повільно, не роблячи жодних зайвих рухів, я повернувся. Біля мене стояла дівчина в медичній формі. Вона була вродливою: тонка, мініатюрна, з великими синіми очима та рудими кучерями, що вільно спадали по спині.