Глава 29

- Олександре Вайс! Нарешті ви вшанували нашу скромну обитель своєю появою.

Це було перше, що я почула, щойно злізла з козел поруч із кучером. Від таких пишномовних перлів куратора Нельса я застигла як укопана: брови поповзли вгору, а губи самі собою витягнулися в літеру “О”.

- Курсанте, ви добряче наробили лиха, - вів далі він. - Тому я з гордістю повідомляю, що на наступні два місяці на вас чекають незабутні дні під моїм пильним наглядом. Повинності щодня будуть різними, тож ви точно не засумуєте.

- А ви кожного разу будете проводити час зі мною? - нарешті ожила я, знайшовшись із відповіддю. Дочекавшись його ствердного кивка, я розпливлася в уїдливій посмішці: - Чи це не означає, що в такий спосіб ви караєте й самого себе?

Не чекаючи на відповідь, я розвернулася і, карбуючи крок із бездоганною військовою виправкою, рушила на територію академії. А за спиною почулося, як куратор судорожно ковтає ротом повітря, намагаючись відкашлятися.

Мій величний марш холом Академії обірвався в ту саму секунду, коли шлях до сходів перекрила зграйка першокурсниць із дипломатичного факультету. На чолі цієї міні-делегації стояла та сама капризна, панночка, яка раніше намагалася заблокувати мені дорогу в парку. Вона дивилася на мене з викликом, а її тонкі пальці в надушеній мереживній рукавичці чіпко й нахабно стиснулися на моєму зап'ясті, перекриваючи шлях до навчального корпусу.

- Олександре, я так сумувала! Чому вас не було ці довгі дні? - її “мила” усмішка нагадувала оскал дикої тварини перед кидком на омріяну здобич. - Чула, вас покарали за нещодавній інцидент... Я готова чекати на вас стільки, скільки знадобиться!

Поки вона виливала мені душу, моя рука раптово опинилася затиснутою між її грудей. Від такого зухвальства мої очі ледве не вилізли на лоб, наче сироп із млинців - швидко й безслідно. Я намагалася вирватися з цієї пастки: поки що м'яко, аби не травмувати настирливу дівку. Проте з кожним її словом я дедалі більше звіріла. І лише згадка про “велике купання” стримувала мене від того, щоб знову не зганьбитися і не відправитися в ту прокляту яму.

У пошуках порятунку я зобразила настільки нещасний вигляд, що з боку дівчат почулися розчулені зітхання, а от від хлопців - зневажливе пирхання та репліки:

- Ще й хвалиться, вихваляка!

“Ну що ж, ризикувати так на повну”, - подумала я, палко благаючи про те, щоб батько не дізнався, як саме я збираюся рятувати власну шкуру. Набравши повні груди повітря, я щодуху загорлала:

- Ейдан! Зараза така, я знаю, що ти десь тут! Спаси принца з біди!!!

Мій крик пролунав голосно й натхненно, на одній потужній хвилі звуку. Усі присутні вмить заціпеніли, включно з мадам, яка від несподіванки нарешті випустила мою руку зі свого пишного полону.

- Вайсе, ти що, остаточно втратив здоровий глузд? - шоковано запитала дівчина, ошелешена моєю імпровізацією.

Я повільно повернула голову в бік дипломатки й рявкнула своїм найглибшим, баритоном:

- Дистанція три кроки, леді!

Бідні першокурсниці миттєво відсахнулися вбік. Я вже була подумала, що вони злякалися мого грізного вигляду, аж раптом над головою пролунав різкий, сердитий і до болю знайомий голос:

- Якого біса, Вайсе, ти репетуєш моє ім'я на всю Академію? Краще тримай рот на замку. Ти даєш надію, що в німому стані краще володієш собою.

Сказавши це, Ейдан невдоволено вигнув брову. А в моїй голові після цих слів спалах за спалахом почали виникати події тієї божевільної суботи. Моя п'яна розмова з цим похмурим типом, те, як я вилізла на його коліна і... як я його поцілувала! Ну, точніше, з розгону розбила йому губу, але сам факт залишався фактом.

Цікаво, він мене впізнав чи подумав про щось інше? Як би це з'ясувати так, щоб не видати себе? Замислившись, я проґавила момент, коли мої прихильниці панічно зникли. Тепер я стояла сама під важким, оцінюючим поглядом третьокурсника, який міряв мене з ніг до голови. І, не придумавши нічого розумнішого, я випалила:

- Я красивий? - і грайливо підморгнула йому, фактично повторивши слова тієї п'яної дівчини з бару.

Проте, аби не показати свого переляку, я гордо задерла носа, ніби намагаючись дістати ним до неба, і рішуче випнула груди. Ейдан повільно зміряв мене крижаним поглядом і задумливо впустив:

- Ти мені когось нагадуєш.

- Стоп, стоп, брате, так ми не домовлялися! Я один-єдиний такий неповторний, - гордо відрізала я, з усіх сил намагаючись тримати марку.

- Можливо, вже ні, - таємниче промовив цей дикун, доводячи мене до нервового тику.

- Ну, якщо вона красива, то я не проти, - хмикнула у відповідь.

Я скоса зиркнула по боках і помітила, що моя недавня прихильниця з дипломатичного все ще стоїть неподалік, очевидно, замишляючи нове зазіхання своїми пишними формами на мою бідну руку. Порятунок був потрібен негайно. Знову перевівши погляд на третьокурсника, я рішуче додала:

- Ти до їдальні? Я з тобою!

Ейдан нічого не відповів, але на його обличчі мигнув якийсь дивний вираз, а сині очі влаштували черговий уважний скан мого тіла. Цей погляд був якимось особливим, надто прискіпливим.

Проте в цілковитій тиші й без зайвої уваги з боку дівчат - адже цей хлопець справді слугував бездоганним щитом, повз який ніхто не наважувався прориватися - ми рушили до царства смаколиків. За довгі й нудні години, проведені в кареті, я встигла добряче зголодніти.

Ейдан

До бару я вирішив не повертатися. Натомість попрямував до каретного двору, що розташовувався відразу за воротами столиці. Найнявши візника, без жодних пригод дістався Академії. Проте в голові раз у раз виринала та дивна дівчина - чомусь її образ міцно засів у думках, відмовляючись покидати.

В Академію прибув саме перед загальним пробудженням. Сьогодні я мав допомагати полковнику Бранту зі спарингами на полігоні. 

- Ейдане, радий бачити! - вигукнув старий ветеран і відразу, без зайвих реплік, перейшов до справи: - Тут через цю кляту перевірку весь розклад шкереберть, ти чув, що вже встиг накоїти твій друг? - весело запитав він.