Глаава 26

Я прокинулася першою від стуку в дерев'яні дверцята карети. Розтурхавши свій “прицеп”, ми вилізли на землю. Як і домовлялися, понад сплачене, я докинула візнику ще трохи. Коли його радісна фізіономія зникла на козлах, ми втрьох залишилися стояти на прохолодному вітрі, споглядаючи, як віддаляється екіпаж.

- Нам кінець, - простогнав Блум.

- Якщо ти такий боягуз, то чого приплентався? - накинулася на хлопця Корнелія.

- Та годі вам, чим більше людей, тим веселіше, - втрутилася я. - Але зараз нам потрібно пробратися всередину мого маєтку й причепуритися перед виходом. Тільки не шуміть, бо якщо нас помітять, боюся, нам уже нічого не допоможе.

Я навмисне наганяла паніку, підбурювчи хлопця на дії.

- Може, повернемося, поки не пізно? - не підвів він мене й цього разу.

- Хочеш - іди, а я залишаюся, - відмахнулася дівчина від нього як від набридливої мухи.

- Так, я накладу на вас свою магію повітря. Ви просто повторюйте за мною кроки. Магія приглушить ваші рухи, але рота не закриє, тому - тихо.

Ловлячи потоки повітря, я майстерно переплітала їх між собою, зміцнюючи навколо тіл моїх підопічних. Собі нічого не робила, адже й так чудово впораюся.

І ми пішли на штурм тим самим шляхом, яким я зазвичай ходила сама. З розбігу перестрибнули огорожу й затаїлися в кущах - там, де було найменше світла. Зачекали, поки пройде охорона, знову стрибок - і ми на даху. Хто повільно, а хто швидко, ми наближалися до вікна моєї кімнати. Далі мої руки автоматично сплели руну, яка пов'язала мене з тією, що містилася всередині. Вікно піддалося й легко впустило нас у кімнату.

- Тільки світло не вмикайте, - застерегла я.

- Тоді як ми щось побачимо? — пошепки поцікавилися в мене.

- Візьміться за руки і за мною.

За секунду я відчула чиюсь долоню і, стиснувши її міцніше, рушила в потрібному напрямку. Нарешті в гардеробній я ввімкнула для всіх світло.

- Ого! - не стримавшись, видихнули вони в унісон.

Їх можна було зрозуміти: моя гардеробна мала цілих шістнадцять квадратних метрів - як половина спальної кімнати. І тут було геть усе: від зброї до піжам.

- У тебе гардеробна більша за мою! - шоковано промовила Корнелія.

Блум лише ствердно кивнув, роззявивши рота від подиву.

- Хто ж винен, що ви не стежите за своїм стилем? - пирхнула я.

А про себе подумала: “Раз мені не можна носити жіноче вбрання, то хоч на чоловічому відігралася”. Гордо хмикнувши, я розвела руками й оголосила:

- Вибирайте, що хочете вдягнути. Усе, що в чохлах, - жодного разу не вдягалося.

- Гей, Вайс, я взагалі-то дівчина!

- І? - не бачила я в цьому проблеми.

- Ти дурний? Мені сукні потрібні! - сердито нахмурилася Корнелія.

- Точно! Леонарде, ти обирай, переодягайся та виходь, а я поки відведу леді до її вбрання. Як закінчиш - постукай ось туди, - я ткнула пальцем у протилежний від входу бік. - Щоб ми могли вийти.

Він кивнув, повністю занурившись у розглядання речей, аби вибрати щось підхоже, поки дозволяють. Ми ж тим часом підійшли до однієї зі стін, де ховалася потаємна ніша. Там мама скуповувала для мене жіночі сукні в надії, що одного дня я їх таки одягну. Ну, хоч подрузі знадобляться. Тут місця було менше, тож ми ледь помістилися. Суконь налічувалося всього десять, але всі елегантні, красиві, в міру провокативні й водночас стримані.

- О-о-о-о… - тільки й змогла вимовити Корнелія, роззявивши рота.

- Закрий, а то вдавишся. Вибирай. Потім, коли Блум закінчить, переберемося туди, де більше місця, щоб ти переодяглася.

- Знаєш, “братику”, - у цьому слові відчувалася неабияка єхидність, - а ти не хочеш піти у своїй справжній подобі?

- Ти розум десь забула? - стурбовано поглянула я на це чудо.

- А чом би й ні? Ніхто не дізнається, на тобі ж личина! Я бачила твоє обличчя, коли стався конфуз, - перебираючи вбрання, говорила спокусниця. - Визнаю, магія скоригувала твої риси, зробивши їх більш чоловічими, але ті, хто тебе не знає, нічого не зрозуміють. Та й ти завжди можеш сказати, що ти - сестра-близнючка.

- Серйозно? Тоді чому сім’я про це не знає? Та й із нами Блум.

- Ой, цей простак повірить у будь-яку легенду, - відмахнулася дівчина.

- А як ти поясниш, куди подівся брат? Адже заходив хлопець, а з’явилася дівчина. Та й де цю так звану сестру переховували весь цей час?

- Хм… Ну, не знаю, у монастирі? Мовляв, не знали, чи вона взагалі виживе, - знизала вона плечима, пригортаючи до себе рожеву сукню з темно-зеленим візерунком на корсеті та вишивкою розсипаних квітів на подолі. Сама сукня була стриманою, але вигідно підкреслювала вигини тіла.

- Гарно говориш, але ні, дякую. Це занадто ризиковано.

- Я думала, що ти нічого не боїшся, а виявляється, зовні ти одна, а всередині ховаєш великі страхи.

- Тобі здається, - буркнула я, знаючи, що вона влучила в саме серце.

- Подумай, ти нічим не ризикуєш. Якщо переживаєш через Блума, просто скажи назву закладу, я відволічу його на себе. А ти станеш на одну ніч сестрою-близнючкою і вперше в житті проживеш цей час як справжня ти.

Ці слова невпинно прокручувалися в голові. А що, як спробувати? Ніхто не дізнається. Але ж ризики є. Як це - бути тією, ким ти є від народження?

Мої роздуми тривали доти, поки хлопець не подав знак. Вийшовши в основну гардеробну, я почала походжати між костюмами, водночас бачачи їх і ніби не помічаючи. За моєю спиною одягом шаруділа Корнелія.

- Ти ще довго? Допомогти з вибором? - пролунало запитання ззаду.

Коли я повернулася, вона все зрозуміла - на моєму обличчі виразно читалися сумніви. Корнелія нічого не казала, не переконувала, а просто запитала назву закладу. Мов у тумані, я почула, як із моїх уст злітають слова. Буквально за секунду я вже дивилася, як зачиняються двері. Мені так заморочили голову, що я навіть не подумала, як ці двоє вибиратимуться. Але коли я вийшла в кімнату, там уже нікого не було.

Постоявши близько десяти хвилин, я вирішила: байдуже, можна ризикнути. Але постала нова проблема - я гадки не мала, як одягатися дівчиною! Поведінка мене не хвилювала, а от сукня, туфлі, зачіска, макіяж… Що взагалі потрібно для бару? Я знала лише одну жінку в цьому маєтку, якій було відомо, хто я насправді.