Глава 22

Павільйон бойового факультету затих, наче перед початком шторму. Два курси згрупувалися вздовж стін, а дівчата-дипломатки затамували подих, стискаючи свої хустинки.

Ейдан зробив перший крок. Спочатку він рухався ліниво, майже зневажливо. Його важкий тренувальний меч описав у повітрі класичну висхідну дугу - це було суто випробування на міцність, розраховане на те, щоб одним ударом вибити зброю з рук супротивника.

Я лише хижо всміхнулася. Замість блоку, який би зламав мені зап'ястя, я активувала руну ваги на взутті, зробила легкий повітряний перекат убік і крутнулася під його ліктем. Мій дерев'яний кинджал зворотним хватом мазнув по його боці, чисто символічно.

- Що Ейдан, калорій після сніданку не вистачає? - реготнула я, відскакуючи на три кроки. - Швидкості додай!

Його сині очі небезпечно звузилися. Спокійний режим злетів з нього в одну мить. Ейдан атакував серйозно. Повітря навколо павільйону свистіло від шаленої швидкості його випадів. Він затискав мене вагою, бив потужно, комбінуючи важкі вертикальні удари з різкими підсічками. Я крутилася, мов невагома пір'їнка, пролізала під його руками, використовувала повітряні імпульси, щоб вислизати з-під леза за міліметр до удару.

І тут стався переломний момент.

Під час чергового мого обманного маневру Ейдан, замість того щоб розвернути меч, різко викинув уперед ліву ногу й навмисно сипнув мені в очі жменю принесеного на чоботях вогкого піску, одночасно б'ючи ліктем прямо під дих.

,,Ого, а чорнявка вміє грати брудно!” - з диким захватом пронеслося в моїй голові. Цей підлий фінт не мав нічого спільного з аристократичною виправкою Академії. Він діяв як загартований вовк із прикордоння. І мені це... до бісиків подобалося! Це була моя стихія.

Я інстинктивно різко відкинула голову назад, але кілька піщинок таки залетіли під повіки. Очі обпекло сльозами, а лікоть Ейдана з усього розмаху врізався прямо в мої груди!. Повітря з легень вибило миттєво, а в очах на мить потемніло.

Зала синхронно ахнула. Ройс із Гастінгсом, які досі тримали в руках брудні ганчірки, аж підскочили від радості, очікуючи моєї ганебної капітуляції.

Але вони прорахувалися. Брудний бій - це не просто моя стихія, це моє дитинство.

Замість того щоб відлетіти назад, я скористалася його ж імпульсом. Скосивши погляд крізь пелену сліз бачачи лише розмитий чорний силует його мундира, я різко пішла на зближення. Ейдан не очікував, що після такого удару під дих першокурсник не рухне на коліна, а кинеться прямо на рожон.

Мої пальці, що миттєво спалахнули синіми іскрами, вліпилися прямо в його широке плече. Я не збиралася бити його магією - я вплела руну зчеплення ваги прямо в його цупку тканину мундира.

- Попався, солоденький, - прохрипіла я, різко активувавши знак.

В ту ж секунду вага Ейдана збільшилася втричі. Його рух уперед раптово зупинився, наче він врізався в невидиму гранітну стіну, а підбори його чобіт із тріском прогнули дерев'яні мостини плацу. Цього короткого заціпеніння мені вистачило з головою.

Задіявши магію повітря, я крутонулася навколо власної осі, роблячи низьку, підлу підніжку. Ейдан, затиснутий власною вагою, не встиг переставити ногу й із глухим, важким гуркотом повалився, піднімаючи хмару пилу. Його тренувальний меч із брязкотом відлетів убік. 

Не даючи йому оговтатися й випустити свій руйнівний вогонь, я одним спритним стрибком опинилася зверху. Застрибнувши йому на поперек, я перехопила дерев'яний кинджал зворотним хватом і з усього розмаху зафіксувала тупе лезо прямо біля його горла, відчуваючи, як під моєю долонею шалено й часто б'ється його гаряча жилка.

Ейдан

Я був упевнений, що цей ніжний генеральський синок розплачеться й поповзе в лазарет після першого ж натиску. Весь цей тиждень він і його витівки стояли мені в печінках. Я збирався зламати йому пальці, швиргнути в пилюку полігону й назавжди закрити цю тему.

Коли Вайс почав огризатися й крутитися під моїми ударами, мов невагома пір'їнка, мене це лише роздратувало. На полігоні виживають не за допомогою витончених аристократичних реверансів, а зубами й кров'ю. Тому під час чергового випаду я плюнув на правила й зіграв так, як вчиняли на вулиці: сипнув йому в пику вогкий пісок із чобота й одночасно вліпив ліктем прямо під дих.

Удар мав звалити його, мов підкошене дерево. Я вже готувався розвернутися й піти геть.

Але Вайс... не впав.

Замість того щоб скорчитися від болю чи занити, цей божевільний першокурсник видав короткий, дикий смішок і кинувся прямо на мене крізь хмару піску. Його очі сльозилися, але в них палав такий азарт, що мені на мить стало не по собі.

Перш ніж я встиг замахнутися мечем, його тонкі пальці мертвою хваткою вчепилися в мій мундир. По тілу пробіг синій магічний розряд, і наступної секунди мій світ перекинувся.

Мої власні м'язи раптом налилися свинцем. Вага збільшилася настільки, що я не міг навіть підняти руку, а ноги буквально вросли в дерев'яний настил.

Я застиг, мов гранітна брила, цього моменту Вайсу вистачило. Втративши рівновагу через збільшену масу, я з оглушливим гуркотом повалився на бруківку, випустивши зброю.

Не встиг я навіть вдихнути пил, як цей дрібний чортяка з котячою спритністю застрибнув мені прямо на поперек, намертво притискаючи до землі. Холодне, тупе лезо дерев'яного кинджала вперлося мені прямо в кадик.

Павільйон затих у гнітючій, мертвій тиші. Я лежав обличчям у багнюці, а в моїх жилах усе закипало від люті. На кінчиках моїх пальців уже спалахували перші іскри вогню, готові спопелити цього нахабу разом із його дурнуватою посмішкою. Я був за крок від того, щоб випалити йому магічні канали.

– Чиста перемога курсанта Вайса! – прогримів над плацом бас полковника Бранта.

Слова викладача вдарили мов обухом. Офіційне парі. Свідки - два курси бойового факультету.

Я заплющив очі, змушуючи вогонь на пальцях згаснути. Вена на моїй вилиці зрадницьки й шалено пульсувала від безсилої люті. Мене. Переміг. Першокурсник.