Глава 20

Донька міністра фінансів покрокувала геть, а я залишилася стояти під стіною їдальні, ліниво обтрушуючи пилюку з навчального мундира й подумки аплодуючи власній геніальності.

Усе склалося просто шедеврально! Ризик був колосальним, адже якби ця інформація розійшлася далі - це означало б повний, безповоротний крах для нашого роду. Єдиний син відомого генерала Вайса, від якого залежить продовження військової династії, і раптом кохає чоловіків? Але магічна клятва на крові зв'язала дівчину надійніше за будь-які залізні кайдани: тепер вона не зможе видати мої ,,таємничі уподобання” ні словом, ні листом, ні бодай натяком. Вона мовчатиме, навіть якщо від цього залежатиме її власне життя.

А головне - шлюбні браслети з оксамитової подушечки зникли з мого горизонту назавжди, і дівчина пішла з повною впевненістю, що Олександр Вайс просто недосяжний для жіночих чар.

,,Ідеально. Мінус одна претендентка на мої руку та серце, - самовпевнено хмикнула я про себе, закладаючи руки за голову й ліниво крокуючи осінньою алеєю в бік головного корпусу. - Однією проблемою менше. Тепер можна спокійно пожити”.

Спокій, звісно, був поняттям відносним. Ейдана та весь його третій курс ще вночі відправили на два тижні рятувати якесь провінційне село від повені, тож мій ,,живий щит” тимчасово залишив територію Академії. Панянки після замаху на мою волю в їдальні теж помітно вщухли, очікуючи оголошення про офіційні заручини. Головне - таємниця роду Вайсів була в безпеці, а решта пліток лише додавала мені містичного шарму.

Я спокійно йшла до тактичного павільйону бойового факультету, насолоджуючись довгоочікуваною тишею. Навіть не думала найближчим часом мститися Гастінгсу та Ройсу. Але доля внесла свої корективи, тож можливість ефектно віддячити кривдникам з'явилася сама, навіть не постукавши у двері.

Полковник Брант якраз завершував підготовку до практичного заліку з бойового маневрування та утримання оборонного контуру. Він стояв біля головного розподільника енергії на стіні, намагаючись налаштувати стабільний запуск тренувальних щитів. Апарат підозріло тріщав, а багряне миготіння на панелі чітко натякало, що система працює на межі перевантаження.

- Так, бовдури, увага! - прогримів бас викладача на весь павільйон. - Нам потрібно вирівняти тиск у магістралі, інакше перша ж пара спалить тренувальні диски. Гастінгсе, Ройсе! Мерщій підійшли сюди. Ройсе, тримай важіль. Гастінгсе - повільно крути рунічне кільце на розподільнику, коли я скажу. Мені треба відійти до кабінету за запасними кристалами стабілізації. Якщо бодай хтось доторкнеться до центрального пульта без команди - особисто відправлю мити стайні, а практику ви відбуватимете в найгіршому місці нашої імперії!

Щойно полковник зник, у павільйоні знявся тихий гамір. Гастінгс і Ройс із гордовитими мінами підійшли до приладу. Ройс ухопився за важіль, а Гастінгс, зловтішно озирнувшись на мене, голосно гукнув:

- Гей, Вайсе! Чого застряг у кутку? Підійди ближче, подивися, як працюють справжні бойовики, а то на іспитах будеш під ногами плутатися!

Я лише ліниво закотила очі й повільною ходою рушила до них, удаючи повну байдужість. Насправді ж у моїй голові вже вимальовувався ідеальний план. Вони самі покликали мене, навіть не підозрюючи, що за секунду до повернення Бранта їхня самовпевненість вилізе їм боком.

Коли я підійшла впритул, удаючи, ніби з цікавістю розглядаю мідні деталі шафи, Гастінгс якраз потягнувся до кільця. Його широка спина на мить повністю закрила мене від поглядів решти курсантів. Цього моменту мені вистачило з головою. Мої пальці блискавично, майже на інстинктах, ковзнули по нижній частині приладу, куди стікалися потоки енергії. Дві крихітні руни спотворення лягли на контур м'яко й абсолютно непомітно, миттєво прив'язавшись до магічного фону двох баронетів.

- Ой, хлопці, я б на вашому місці не чіпала цей клапан, - із найчеснішим виразом обличчя промовила я, відступаючи на кілька кроків назад і ховаючи руки за спину. - Мені здається, ви зараз щось зламаєте.

- Свої поради залиш при собі, Вайс, - огризнувся Ройс, сильніше стискаючи важіль. - Ми без сопливих розберемося.

Саме в цей момент повернувся полковник Брант із коробкою нових кристалів у руках. Він швидко вставив мінерали в пази, закрив кришку й задоволено хмикнув собі у вуса. Лазурове світло тепер рівно розлилося по панелі. Викладач з усього розмаху ляснув важкою долонею по головному пусковому важелю на стіні.

- А тепер, до справи! - прогримів він. - Перша пара, Гастінгс і Ройс, на вихід! Активація щитів за моєю командою. Продемонструйте мені ідеальний синхронний захист, або ви обидва дізнаєтеся, скільки кіл навколо павільйону можна пробігти в повному бойовому екіпіруванні до настання темряви!

Хлопці впевнено виступили вперед, гордо розправивши широкі плечі. Вони міцно перехопили свої бронзові диски-накопичувачі, стаючи в класичну оборонну стійку спина до спини. Ройс навіть встиг кинути на мене швидкий, переможний погляд, який буквально промовляв: ,,Дивись і вчися, невдахо, як працюють справжні майстри”. Я ж у відповідь лише безтурботно всміхнулася й відійшла ближче до стіни, схрестивши руки на грудях. Мені залишалося тільки рахувати секунди до початку мого особистого тріумфу.

- Почали! - скомандував полковник Брант, активуючи зі свого пульта перший навчальний магічний удар, який мав імітувати залп вогняних стріл.

Гастінгс і Ройс одночасно витягнули руки вперед, спрямовуючи власну магію в бронзові артефакти. Зазвичай у цей момент навколо курсантів мав вирости чіткий, напівпрозорий купол глибокого синього кольору, здатний витримати будь-яку зовнішню атаку. Проте мої підступні руни, вплетені в загальну мережу павільйону, зреагували блискавично.

Замість того, щоб розгорнути захист назовні, накопичувачі з тихим, загрозливим дзижчанням випустили щільні енергетичні кільця. Вони миттєво стягнулися навколо самих хлопців, намертво блокуючи будь-який рух. Гастінгс так і застиг із дико роззявленим ротом і витягнутою рукою, а Ройс скам'янів у бойовій стійці, наче невдало виліплена мармурова статуя. Магічні кайдани тримали їх міцно, не дозволяючи навіть поворухнути пальцем.