Глава 15

Бути єдиним «сином» великого генерала Арнольда Вайса - це не просто щоденний іспит на виживання. Це повноцінне, затяжне шоу, де я водночас і головний актор, і каскадер, і бідолаха, який після кожного антракту вигрібає наслідки. Проте навіть у такому божевільному театрі інколи випадає коротка перерва. Принаймні, мені дуже хотілося в це вірити. 

Коли Корнелія гордо розвернулася й пішла геть під холодним дощем, я щиро сподівалася на бодай три дні абсолютної, благословенної тиші. Мені вчувалося, як я спокійно досипатиму законні дві години на м’якій соломі під розмірене жування розпещених коней, поки працюють усі, крім мене.

Але реальність вміла розбивати рожеві мрії з особливою жорстокістю. Офіцерський графік не залишав шансів, а куратор Нельс пильнував кожну мою помилку.

Наочним підтвердженням моєї катастрофи став черговий четвер. Я спокійно сиділа за дальнім столом у їдальні, насолоджуючись рідкісною хвилиною спокою та соковитим біфштексом. Прямо навпроти мене вмостилися дві чарівні другокурсниці з дипломатичного факультету. Вони томно кліпали нафарбованими віями, сором’язливо підсуваючи мені тарілку з домашнім печивом і рожевий конверт. Я вже збиралася ввімкнути свій фірмовий режим нахаби й витончено їм відмовити, як раптом простір за моєю спиною здригнувся від рішучих кроків.

Корнелія з’явилася як грім серед ясного неба. Навіть не дивлячись на дівчат, вона з розгону схопила їхнє печиво, без церемоній відсунула піднос убік і гепнула на стіл товстий медичний довідник прямо перед моїм носом.

- Олександре! - голосно, на всю їдальню заявила ця фурія, проігнорувавши етикет. - Мені начхати на твої гастрономічні вподобання. Залиш цих курей на потім, у нас є термінові питання особистого характеру, які не терплять жодних відкладень! Швидко згортай свої залицяння!

Дипломатки від такої нахабності аж повітря ротом ковтнули. Зізнатися щиро, я від них недалеко пішла: здивовано витріщилася на дівчину з роззявленим ротом, з якого просто в тарілку випав шматок м’яса, злегка забризкавши мою форму. Мої очі, здавалося, теж були готові скласти компанію тому шматку їжі. 

- Перепрошую, леді, - солодким, але смертельно небезпечним тоном протягнула донька міністра фінансів, яка якраз проходила повз і застигла на місці від такого видовища. - Курсант Вайс не ваша іграшка, щоб усе вирішувати за нього.

- Що ви собі дозволяєте? Хто дав вам право проганяти нас від його столу? - нарешті оговталися й ті, хто підсів поруч.

- Моє право завірене... особистим дозволом цього нахабного свина, який не тримає свого слова, - нахабно збрехала та ще й образила мене Корнелія.

Вона гордо підняла підборіддя й зміряла суперниць таким презирливим поглядом, наче вони були відходами під її ногами.

За сусідніми столами миттєво запала мертва, гнітюча тиша. Десятки дівочих очей сфокусувалися на нас. Панянки двох корпусів - медичного та дипломатичного - синхронно й дуже виразно стиснули в кулаках свої надушені мереживні хустинки.

Вони не просто косилися на майбутню покійницю - вони повільно, але впевнено починали звіріти від заздрощів та люті. Повітря в їдальні буквально запахло майбутньою війною.

Я ж у цей момент просто тихо сповзала під стіл, подумки благаючи богів, щоб цей жіночий вулкан не вибухнув прямо зараз і не поховав під своєю лавою.

Завдяки своїм хитрощам я якось протягнула до кінця покарання, повсякчас вигадуючи відмовки для особистого демона. Але коли в п’ятницю ввечері, напередодні довгоочікуваного звільнення в місто, Корнелія знову перехопила мене перед самим відбоєм у порожньому коридорі, я збагнула: якщо не дам їй бажаного просто зараз, вона розірве мене на шматки, а її розлючені суперниці потім просто розтопчуть те, що залишиться.

Мені довелося на ходу вмикати всю свою фантазію.

- Твій натиск увінчався успіхом леді, - здалася я, ліниво піднімаючи руки вгору й напускаючи на себе загадкового вигляду. - Світ побачив першу фазу плану. Але попереджаю: Самір - це не той милий одинадцятирічний хлопчик із твоїх дитячих спогадів. Зараз кузену двадцять три. Він - сухий, худий як тріска, зарозумілий імперський учений, який замість серця має шматок залізяччя, а замість душі - порожнечу. Дівчата для нього - об’єкти з нульовим рівнем привабливості. Тому йому потрібен максимально ефект несподіванки, який просто заклинить його науковий мозок! 

Очі Корнелії спалахнули вогнем. Вона гарячково витягнула записник і приготувала ручку.

- Я готова писати, Вайсе! - нетерпляче прошипіла вона, свердлячи мене поглядом. - Завтра вранці карети рушають до столиці. Видавай конкретні дії! Куди мені йти, що тримати в руках і якими саме термінами його атакувати, щоб цей сухий манускрипт бодай подивився в мій бік?

- Тоді слухай і записуй по кроках... - я хижо примружилася. 

Я детально, стримуючи дикий регіт глибоко всередині, продиктувала їй абсолютно божевільний, каверзний і неймовірний план, який мав стати для мого зарозумілого кузена справжнім шоком.

План складався з трьох етапів:

- Етап перший - прорив периметра й візуальний шок, - карбувала я кожне слово, спостерігаючи, як Корнелія гарячково занотовує все у свій записник. - Ти приїжджаєш до його маєтку. Але жодного очікування у вітальні чи розмов зі слугами. Ти впевнено маршируєш прямо до його святині: особистого кабінету чи домашньої бібліотеки. У руках ти повинна тримати дві речі: важкий іржавий канделябр, який попросиш у конюха, і пучок сухого чортополоху, перев’язаний дорогою золотою стрічкою. Заходиш без стуку. Поки він кліпає очима від такої чарівності, ти мовчки підходиш до столу, акуратно кладеш канделябр прямо на його магічні креслення, а чортополох гордо ставиш поруч, наче це найдорожчий королівський кубок.

Я зробила коротку паузу, щоб Корнелія встигала записувати, і продовжила ще більш таємничим шепотом:

- Етап другий - ментальний штурм на його ж території. Його вчений розум звик до суворих алхімічних формул та магічних законів, тому ми влаштуємо йому повне затьмарення логіки. Ти дивишся на нього зверху вниз, як істинна леді з вищого світу, і видаєш ударну промову. Записуй дослівно: ,,Саміре! Аура цього маєтку викликає у моїй душі гострий дисонанс! Цей канделябр - уособлення непорушної магії мого інтересу, а сухий чортополох - пророцтво твого занурення в хаос, якщо ти зараз же не відірвешся від своїх пергаментів! Сила мого тяжіння до тебе перевищить міцність найдавніших заклять!” Повір мені, від такого вислову з величним виглядом у нього в голові почнеться справжній колапс думок. Він просто застигне на місці, намагаючись відшукати у звичайному залізяччі таємний магічний зміст.