Глава 12

Покарання в стайнях було в самому розпалі. Минуло трохи більше трьох тижнів мого особистого двомісячного пекла, яке так щедро впаяв мені куратор Нельс.

Увесь цей час я поводилася тихо й обачно, намагаючись не шукати нових пригод на власну голову. Проте магічна ілюзія вишуканого столичного франта останнім часом мала один суттєвий недолік — від мене тхнуло виключно кінським гноєм та прілою соломою. Не подумайте, я справно милася! Але цей сморід настільки в'ївся, що куди б я не повернула носа, всюди відчувала лише стійкий аромат стайні, а зовсім не витончену лаванду.

Коли я врешті втомлено вивалилася за ворота господарського двору, тримаючи вила на плечах, моєю єдиною мрією було чимшвидше дістатися купалень. Проте на виході на мене вже чекало справжнє мінне поле.

Прямо біля дерев'яного паркану стаєнь вишикувалася шеренга першокурсниць із дипломатичного факультету. Побачивши мою замурзану конячою робою постать, вони навіть не здригнулися. Натомість дівчата синхронно витягнули з кишень надушені мереживні хустинки й делікатно притисли їх до своїх носиків, продовжуючи ,,виглядувати” мене з-за рогу з палким захопленням в очах.

- Пане Олександре! - кокетливо перехопила мене найсміливіша з них, загороджуючи дорогу. - Ви працюєте як справжній титан! Але... ми принесли для вас найкращі лавандові парфуми. Дозвольте, ми допоможемо вам провести... емм... дезінфекцію вашого ,,шлейфу”?

Я вишкірилася на всі тридцять два зуби, міцніше перехоплюючи вила.

- Ну що ви, леді! Справжній імперський офіцер має пахнути або перемогою, або тим, чим його нагородила природа. Якщо до мого й без того колоритного аромату додати ніжні нотки лаванди, вийде чудова принада для комах - вони першими атакують моє тіло. А коли ці два запахи перемішаютьсяі, повірте, у повітрі заграє такий гримучий коктейль із солодкавих парфумів та природного духу скакунів, що вам не те що хусточки не допоможуть - ви навіть рота не встигнете розкрити, як знепритомнієте!

Дівчата на секунду завмерли, обмірковуючи картину масової непритомності, що на них чекала. Але відступати вони не збиралися. Навпаки, як єдиний механізм, зробили кілька рішучих кроків уперед. Флакон парфумів вони тримали напоготові, мов заряджений мушкет.

Я зрозуміла, що зараз буде штурм, і мене таки забризкають цією лавандовою отрутою. Тож зреагувала миттєво. Обома руками перехопила важкий держак і з розмаху виставила вила перед собою, горизонтально, на рівні грудей. Використала їх як імпровізований щит.

- Стій, хто йде! Дистанція - три кроки, леді! - гаркнула я своїм найкращим командирським басом, який вдалося витиснути. - Зброю на землю, тобто парфуми в кишені! Інакше я застосую тактичний таран!

Побачивши перед своїми витонченими носиками три гострі металеві зубці, які до того ж щедро пахли свіжою соломою, дівчата злякано зойкнули й синхронно зробили три кроки назад. Скориставшись цим маневром, я почала повільно, але впевнено просуватися вперед, тримаючи вила-щит на витягнутих руках і буквально розганяючи шляхетне жіноцтво з дороги.

- Пропустили солдата на стратегічне омивання! Дорогу гвардії! - бурчала я, поки вони з виском розступалися, притискаючись до паркану.

Наступного дня партизанська війна перемістилася до їдальні. Я чесно змила перший шар бруду, повернула собі відносно пристойний вигляд і з повним підносом їжі забилася в найвіддаленіший куток зали. Сподівалася хоч десять хвилин пожувати стейк у тиші.

Марні надії. Не встигла я опустити ложку в суп, як лавка піді мною злегка просіла. З обох боків до мене з граційною синхронністю підсіли дві красуні з магічного факультету.

- Олександре, ви так схудли за цей період покарання, - томно зітхнула ліва магічка, підсовуючи мені свій шматок пирога. - Ми так страждаємо, коли бачимо вас на цьому брудному господарському дворі.

- Жахлива несправедливість керівництва! - підхопила права.

- Ви абсолютно праві, це так несправедливо! - підіграла я їм із максимально серйозним виглядом. - І байдуже, що мене впіймали п'яним під час відвідування борделів. Я вже було подумав, що справді винен, але ви відкрили мені очі на правду. Вони просто заздрять моїй вроді й вирішили ось так помститися!

Я обвела дівчат уважним поглядом. Їхні руки, що якраз тягнулися до мене з рожевими конвертами, миттєво застигли в повітрі, а на обличчях з'явився легкий ступор.

- Я так розумію, ви хочете розділити мої страждання під час цього покарання? - з надією запитав я.

Дівчата трішки відсунули свої листи назад, але ховати не поспішали. Вони лише заперечно похитали головами.

- Тоді, можливо, ви згодні зробити так, щоб моє перебування в Академії під час загального звільнення було не таким суворим? - продовжив я свій наступ.

Їхні похмурі обличчя вмить просвітліли, а голови вже готові були змінити курс на ствердне кивання. Але я не збирався полегшувати їм завдання.

- Я такий радий! - вигукнув я, розпливаючись у широкій посмішці. - У мене в кімнаті якраз є все необхідне, щоб відтворити атмосферу мого улюбленого закладу з феями. Вам потрібно буде всього-на-всього прийти в більш відвертому вбранні.

Я зміряла їх зацікавленим поглядом з голови до ніг, а потім кивнула на папірці в їхніх руках:

- О, а це ціни за ваші послуги?

Я потягнулася до конвертів, але дами блискавично висмикнули їх назад. Обурено вигукнувши, що я неввічливий хам, вони розгнівано підхопилися й пішли геть.

Ну що ж, усе не так уже й погано. Могли й ляпасів наліпити, а так - легко відбулася.

До кінця тижня дівчата вивчили мій розклад краще, ніж я сама. Але справжній жах почався, коли на полювання вийшла ,,важка артилерія” донька міністра фінансів. Ця розпещена шляхетна панянка звикла, що весь світ крутиться навколо її капризів. Для неї моє покарання в стайнях стало справжньою романтичною драмою: ,,прекрасний лицар у полоні гною та суворих офіцерів”.

Під час вечері в їдальні її особисті слуги просто вигнали з-за мого столу абсолютно всіх курсантів. Зала притихла. Донька міністра граційно сіла прямо навпроти мене, випрямивши спину мов струна.