Глава 11

Величні білі колони міського театру зустріли мене ранковою прохолодою. Сонце лише нещодавно відірвалося від горизонту. Воно ліниво золотило черепичні дахи столиці й розганяло залишки нічного туману.

Щойно спустившись із даху сусідньої будівлі, я впевнено покрокувала до службового входу. Один день моєї самовільної відлучки вже пішов на зухвалу втечу через стіну та міцний сон у батьківському маєтку. Я чудово розуміла: попереду чекає важкий день на ногах. Тому було життєво необхідно знайти найтемніший, затишний куток, заритися в купу театральних костюмів і гарненько виспатися наперед, поки місто ще не закрутилося у своєму звичному ритмі.

Батько добре знав про мою палку пристрасть до кондитерських та розгульних закладів, тому шукатиме свого сина саме там. А от у театрі гульвісу перевірятимуть в останню чергу.

Я тихо штовхнула важкі дерев'яні двері для персоналу. Вони виявилися незачиненими - декоратори та прибиральники зазвичай приходили разом із першими променями сонця. Сонний сторож біля входу, побачивши моє обличчя, ледь не впустив свій кухоль.

- Пане Олександре?! - перелякано прошепотів він. - Ви як тут у таку рань? Ми не знали, що ви маєте бути, нам нічого про це не говорили. - Паніка в голосі чоловіка тільки наростала. - Ми зробимо все, аби ваша супутниця була вражена вашою щедрістю!

- Стоп! - я підняла куточки губ у напівпосмішці. Відчуваючи ніяковість, почухала маківку - Я просто прийшов відпочити перед тим, як повернуся додому. Самі знаєте, як батько лютує, коли з'являюся п'яним. Посплю трішки в дальній гримерці на третьому поверсі, добре? Тільки тихо, нікому ні слова.

Проте відпочивати мені довелося недовго. Здалося, минуло всього кілька годин, як раптом крізь важку дрімоту до мого слуху донісся чіткий, злагоджений і дуже обережний тупіт багатьох ніг. Коридором першого поверху хтось рухався так, наче намагався взяти будівлю штурмом, не привертаючи зайвої уваги.

Я миттєво підхопилася на дивані, сон умить злетів. Пошепки прочитавши закляття підслуховування і злегка торкнувшись пальцями підлоги, я почула знайомий шиплячий голос куратора Нельса:

- Перша трійка, перевірити підвал та сцену! Друга трійка, за мною на верхні поверхи! Цей шкідник десь тут. Мені повідомили, що схожого за описом курсанта бачили на сусідніх дахах. Якщо ми не зловимо Вайс до обіду, ректор здере з мене три шкури!

,,Ой, та невже! - подумки обурилася я, гарячково натягуючи чоботи. - Переслідувачі виявилися набагато спритнішими, ніж я думала! Хтось таки виявився занадто пильним на тих дахах. Ну що ж, любі мої шукачі, ви самі напросилися на цю гру. Побачимо, чого варта ваша академічна виправка проти моїх тактичних відступів”.

Замість того щоб панічно тікати через вікно й знову світитися на вулиці при денному світлі, я хижо усміхнулася. Страх миттєво поступився місцем чистому, азартному запалу. Гра в кішки-мишки зі Столичною військовою академією просто в приміщенні театру? Та про це ж можна буде складати легенди!

Я підійшла до великої шафи з костюмами й швидко знайшла потрібне маскування. Поверх мундира одягла пишну спідницю та кофту з довгими рукавами, яку щільно застебнула на горлі, ховаючи комір свого одягу. На голову начепила руді кучері й заходилася мазати на обличчя все, що бачила. Поверх усього цього рясно нанесла пудру, закріплюючи результат, а на лівій щоці поставила родимку.

Коли я подивилася в дзеркало, ледь не впала від побаченого. Волосся прикривало обличчя, яке виглядало не першої свіжості. Червона помада вийшла далеко за контури губ. Очі здавалися чорними, а рум'яна не прикрашали, а навпаки - створювали враження, ніби в мене гарячка. Біла пудра поверх усього цього відверто була зайвою, якщо не сказати грубше.

Проте часу бракувало. Упавши на диван, я взяла глечик із водою, витягнула руку вгору й нахилила посуд. Вода розливалася, не завжди влучаючи в рот, через що макіяж ще більше поплив. 

Нафарбовані чорною фарбою вії розмилися, а рідина перетворила мене на справжню плакальницю. Я виглядала жахливо і водночас ідеально для своєї ролі.

Важкі кроки курсантів пошукової групи вже лунали на сходах третього поверху. Вони діяли грамотно, перевіряючи кожну кімнату. Двері моєї гримерки смикнули раз, другий.

- Зачинено! - крикнув хтось із хлопців у коридорі. - Пане кураторе, тут замкнено зсередини!

- Вибивайте! - рявкнув Нельс.

У ту саму секунду, коли важкий чобіт одного з першокурсників із гуркотом протаранив дерев'ну панель, я випустила короткий, але потужний імпульс магії повітря прямо в протилежне вікно. Скло з гучним брязкотом розлетілося на сотні дрібних уламків, створюючи ідеальну ілюзію того, що втікач щойно вистрибнув на вулицю.

Сама ж я в цю мить тихо, мов тінь, сховалася за велику театральну завісу в кутку кімнати. Там були заховані вузькі кручені сходи. Вони вели на саму гору - до технічних містків над сценою 

Двері з тріском рухнули, і до кімнати залетіли троє курсантів на чолі з червоним від люті Нельсом.

- До вікна, ідіоти! Він утік через вікно! - заревів куратор, визираючи на вулицю. - Перевірити провулок! Нехай перша група перекриє виходи!

Я вже стояла на дерев’яному містку на висоті кількох десятків метрів над сценою. Споглядаючи цю дику метушню крізь щілину в декораціях, я ледь стримувала гучний регіт. Вони були такі передбачувані!

Проте гра тільки починалася. Мені хотілося не просто втекти, а зробити це максимально красиво, витончено й так, щоб куратор Нельс ще довго згадував цей день.

Я повільно пішла технічними містками, тримаючи капюшон низько насунутим на очі, щоб сховати свої кумедні руді кучері та розтеклий макіяж. Раптом попереду почулися кроки. Очевидно, Нельс усе ж залишив когось нагорі для підстраховки.

Переді мною виросли двоє другокурсників із бойового факультету - хлопці міцні, зібрані, з оголеними тренувальними клинками. Побачивши постать у чорному плащі, вони миттєво прийняли бойові стійки.