Глава 8

Минув рівно тиждень відтоді, як Столична Військова Академія гостинно відчинила переді мною свої двері. Ну, як ,,гостинно” - радше з розмаху вліпила ними по моєму шляхетному заду.

Куратор Нельс, як і обіцяв, особисто наглядав за моїм покаранням. Варто було мені о шостій ранку - за годину до загального підйому - сонною переступити поріг кухні, як він уже стояв там. Схрестивши руки на грудях, Нельс свердлив мене поглядом, який не обіцяв абсолютно нічого хорошого.

- Вайсе, - процедив він крізь зуби. - Це востаннє, коли я контролюю тебе. Не дай боже ти знову щось утвориш - даю слово, до кінця навчання з цієї кухні не вилізеш.

- Тобто сьогодні я востаннє бачу ваше суворе обличчя в таку рань? - я солодко всміхнулася. - Я настільки зраділа цій новині, що геть прокинулась.

Куратор лише роздратовано пирхнув, а я вже подумки розробляла плани: хто і як зможе допомогти бідному юнакові, якщо я знову втраплю в халепу.

Переді мною височіла гора картоплі. За своїми масштабами вона могла легко конкурувати з найбільшими пагорбами, на які тільки здатна людська уява. А оскільки в мене з фантазією жодних проблем не було, то ця овочева піраміда наганяла на мене ще більший, майже панічний жах. У руці я стискала справжнє знаряддя тортур - геть затуплений ніж, який куратор вибрав для мене власноруч. Використовувати магію очищення мені суворо заборонили, пригрозивши одягти магічні блокатори. Мовляв, щоб краще працювалося і ніщо не відволікало від трудового виховання.

Нельс умостився на стільці навпроти, наче наглядач у найсуворішій в'язниці Імперії. Він повільно попивав гарячий компот і не зводив з мене очей.

- Ну що, курсанте, як тобі перший тиждень? - з удаваною солодкістю в голосі поцікавився він. - Сподіваюся, армійське мило та голодні погляди однокурсників трохи вибили дурість із твоєї голови?

Зберігаючи незворушний вираз обличчя і вдаючи справжнього вишуканого франта, я акуратно зрізала шкірку з чергової картоплини. Виходило, м'яко кажучи, криво. Я відтяпувала такі величезні шматки, що очищений овоч за розмірами більше нагадував горох, ніж картоплю.

Коли Нельс кинув погляд на результати моєї праці, у нього від подиву аж рот відкрився. Він миттєво підхопився зі стільця, вочевидь, маючи намір влаштувати мені гучний прочухан, але я встигла його випередити...

- О, що ви, пане кураторе, - протягнула я, підвівши на нього свої темно-сірі очі. - Академія - це просто райський куточок. Особливо ваші палкі ранкові промови. Вони надихають мене настільки, що я навіть починаю сумувати за... певними закладами столиці. Там, знаєте, теж дуже полюбляють гучні й впевнені голоси.

Від такого зухвалого випаду чоловік геть забув про те, що саме я творила своїми руками з нещасними овочами. Натомість вена на його лобі, яка за цей тиждень стала моєю улюбленою деталлю на його обличчі, загрозливо запульсувала.

- Вайсе! Запам'ятай: тут тобі не бордель! - просичав він. - Тут ти навчишся дисципліні, навіть якщо мені доведеться змусити тебе стерти пальці до крові об цю картоплю!

- Ну навіщо ж так грубо, - я сумно зітхнула, невимушено крутячи ніж у пальцях. - Я просто подумав, що ви так добре знаєте психологію... емм... виховання, бо часто спілкуєтеся з різними людьми. Мені от дівчата розповідали, що один дуже статний офіцер із характерним шрамом біля брови часто допомагав їм розбиратися з... бойовими вправами. Та так майстерно, що завжди перемагав, ефектно завалюючи їх на лопатки. Чисто з благодійності, звісно.

Ця вигадка народилася в моїй голові за секунду, але удар виявився точним. Нельс миттєво почервонів від люті. Його кулаки стиснулися з такою силою, що аж кісточки побіліли.

- Ти... ти нахабне цуценя! - прошипів він, підвівшись і грізно нависнувши над столом. - Ще один такий натяк — і ти чиститимеш казанки власними зубами!

Я лише безневинно покліпала віями, демонструючи повну покірність, хоча всередині мене просто розпирало від реготу. Доводити цього суворого воїна до сказу стало моєю новою улюбленою розвагою. Чому це я маю страждати наодинці, прокидаючись о шостій ранку й караючись на цій кухні аж до восьмої, щоб потім нашвидкуруч поїсти й о дев'ятій уже сидіти на нудній лекції? Нехай куратор теж розділить мої ранкові муки.

- Вайсе! - раптом гаркнув Нельс, повертаючись до свого звичного репертуару. - Чому робота стоїть?! Якщо до загального підйому ця миска не буде повною, ти стирчатимеш тут і після занять. Сидітимеш, допоки не начистиш повну діжу!

Я сліпуче всміхнулася, підкинувши картоплину в повітря і спритно перехопивши її лівою рукою.

- Усе під контролем, пане. Робота в надійних руках.

Час пролетів непомітно, і ось нарешті настала довгоочікувана година сніданку для мого бідного шлунка, який уже щосили співав від голодного горя. Саме в той момент, коли я активно працювала ложкою в їдальні, за мій стіл хтось підсів. Повернувши голову, я побачила дівчину. Красива, мила, вона нічим особливим не вирізнялася з-поміж інших прихильниць, які постійно до мене чіплялися. У руках панянка тримала конверт, який одразу ж боязко підсунула мені під ніс.

- Пробач, але я не даю приватних уроків, тож платити мені не потрібно, - відповіла я з повним ротом.

- Ти не так зрозумів, - стараючись не зважати на мої жахливі манери, тихо мовила вона. - Це... лист. Щоб ти прочитав його пізніше.

Щоки дівчини густо спалахнули. Я чудово усвідомлювала, що в конверті любовне послання. Прожувавши все, що встигла напхати за щоки, я холодно промовила:

- Чуєш, мадам, я не принц на білому коні, не шукаю принцесу, і поготів - я тебе геть не знаю. Тож не варто обтяжувати себе стараннями й бігати за мною. Ти. Мені. Не. Цікава.

Я навмисно виділила кожне слово по складах. Моя тирада справила певний ефект: дівчина хоч і залишилася сидіти, витягнувши спину мов струна, але на її обличчі застигла вимучена, натягнута посмішка. Оскільки вона не рушила з місця, довелося додати жару: