Глава 5

Беру свої слова назад: учора з борделю мене випроводжали значно лагідніше, ніж діють зараз.

Діло було так. Я собі спала, нікого не чіпала, мирно посопуючи в подушку, коли наступної миті підхопилася й заскочила прямо на ліжко. Крутячи головою й намагаючись сфокусувати затуманений погляд, я миттєво прийняла бойову стійку й заплела на кінчиках пальців закляття паралічу. Це по-перше.

По-друге, я стояла мокра з ніг до голови. Коли зір нарешті прояснився, перед собою я побачила натовп, а точніше - купу відверто ржучих пик. Перші троє тримали в руках відра. Ну, як тримали - від мого різкого підриву вони з гуркотом випустили їх на підлогу.

Усвідомлення того, де я перебуваю і хто переді мною, прийшло разом із детальним оглядом приміщення. Погляд зачепився за довгі ряди двоярусних ліжок. Зала виявилася досить великою та прохолодною: чорна дерев'яна підлога, світло-коричневі стіни, три масивні люстри на стелі та величезні панорамні вікна у всю ліву стіну, завішані цупкими шторами.

Що ж, вони домоглися свого - я прокинулася. І я була неймовірно зла на цих бовдурів, тому вирішила не розчаровувати публіку.

Я плавно змінила бойову стійку на звичайну розслаблену поставу. Закляття паралічу, яке вже мало згаснути, навпаки набрало силу - я влила в неї більше енергії, щоб вистачило на кожного. З моїх пальців зірвалося яскраве синє світло. Усі, хто не встиг відскочити або затулити очі, миттєво застигли в тих позах, у яких їх застала магія.

- Що за бісівщина? - донісся чийсь переляканий вигук.

- Я не можу поворушитися! Тіло не слухається!

- Ні, я теж як укопаний! - посипалося звідусіль спантеличене бурмотіння.

- Слимаку, це твої штучки?! - крикнув хтось із глибини зали.

- Звичайно, мої, - зухвало посміхнулася я, окинувши поглядом ,,живі статуї”. - Ви привітали мене у свій спосіб, а я вас - у свій.

У відповідь полетіли погрози, добірні лайливі слова та поодинокі прохання про помилування.

- Пробачте, любі, але скасувати закляття не в моїх силах, - єхидно протягнула я. - Ох, ледь не забув про десерт!

Я швидко вивела в повітрі руну води. Поки я концентрувала силу, мої притихлі глядачі нарешті збагнули намір і почали благати про пощаду - кожен репетував як міг, але головне - кричали дружно, хором. Відійшовши на безпечну відстань, я різко активувала руну. Зі стелі хлинув справжній водоспад, від сили якого хлопців добряче притисло до підлоги.

Поки в залі панував хаос, я спокійно підхопила свої речі й рушила до купалень, щоб привести до ладу власний вигляд. У цій ситуації знайшовся і свій плюс: принаймні в перший день мені не доведеться вигадувати підступні плани, як не дивитися туди, куди дівчатам дивитися не личить, або вираховувати час, коли в душових буде найменше людей.

Купальні Академії вражали своїм суворим, суто військовим розмахом і зовсім не нагадували витончені родинні купальні з ароматичними оліями. Це була величезна, витягнута зала, повністю викладена важкими плитами темно-сірого граніту, від якого віяло вологою та прохолодою.

Уздовж однієї зі стін тягнувся довгий ряд відкритих душових кабін, розділених лише тонкими кам'яними перегородками - жодних дверей чи бодай шторок, усе на виду, як і належало для виховання настороженості в мене. Зі стелі, надійно закріплені на товстих мідних трубах, звисали масивні лійки, з яких під шаленим тиском била вода.

У протилежному кінці зали, вмонтовані глибоко в підлогу, диміли три великі басейни. Вода в них постійно підігрівалася за допомогою магічних накопичувачів, через що над поверхнею стояв густий, щільний туман. Саме ця пара й стане для мене найкращим союзником: вона настільки вдало приховувала все навколо, що розгледіти чиїсь обриси далі ніж за два кроки було практично неможливо. Повітря тут пахло чистотою, мокрим каменем та легким гіркуватим присмаком армійського мила, яке видавали курсантам.

Не гаючи часу, я швидко зайшла в найвіддаленішу кабінку. Звісно, магія персня бездоганно приховувала всі особливості мого тіла й робила непомітним навіть стягувальний топ, тому сильно хвилюватися в купальнях не випадало. Але факт залишався фактом: я - дівчина, і перспектива митися пліч-о-пліч із натовпом голих хлопців геть не надихала.

Умившись, я вдягнула форму, яку прихопила з кімнати. Вона виглядала точнісінько як парадна, але з невеликими відмінностями: ґудзики були звичайними, а не срібними, та й сам матеріал — значно простішим і грубшим.

Потім я попрямувала до початку зали, де стояли умивальники. Діставши з невеличкого чохла щітку та зубний порошок, швидко почистила зуби. Одразу ж взялася й за волосся: вивіреними, доведеними до автоматизму рухами зібрала золотаві пасма в тугий жмут на потилиці. Помилувавшись відображенням у дзеркалі й залишившись цілком задоволеною побаченим, я повернулася до кімнати.

Там усе залишалося без змін, за винятком одного: молодики вже не волали, а лише хрипко сичали. Не звертаючи на них уваги, я критичним поглядом окинула мокре ліжко та парадну форму. Поправивши й розгладивши тканину, заходилася її сушити. Спочатку за допомогою руни вогню акуратно випарувала вологу, а потім сильним потоком повітря остаточно все досушила.

Якраз коли я закінчила давати ладу речам, пролунав перший удар гонга. Коли він віддзвонить утретє, всі курсанти вже мають стояти в коридорі, вишикувані на своїх місцях. Отже, у запасі залишалося ще два удари.

Я розвіяла закляття паралічу й суто для власного задоволення спостерігала, як хлопці підхоплюються, ковзають і гепаються на мокру підлогу, намагаючись виплутатися з живого клубка. Ех, любо-дорого глянути! Шкода, що мені вже час іти.

Я виявилася єдиною, хто вчасно вийшов і постав перед керівництвом. При денному світлі я змогла детальніше розглянути куратора він був високим, широкоплечим чоловіком років сорока з військовою виправкою. Його чорне волосся було коротко підстрижене, а суворе обличчя перетинав тонкий шрам біля лівої брови. Ідеально підігнаний чорний мундир із високим коміром підкреслював міцну статуру, а на грудях тьмяно виблискували бойові ордени. Від усієї його постаті віяло залізобетонною впевненістю та важкою, пригнічувальною аурою досвідченого воїна.