Глава 2

Переді мною відкрили важкі дубові двері, і я впевнено переступила поріг. У кімнаті вже сиділи мій любий батечко та найменш бажана гостя, яку тільки можна було уявити в цей день.

- Міс Валентина, - протягнула я, натягуючи на обличчя свою найкращу шляхетну усмішку.

Як-не-як, а матінка вчила мене поводитися чемно з дамами, навіть якщо вони мені зовсім не симпатичні. Вищезгадана міс підскочила на своїй м'якій подушці, яка мала б зменшувати її радість від присідання, але зараз явно не стримувала дівочого запалу. Помітивши її однозначні наміри, які абсолютно не збігалися з моїми планами, я різко виставила руку вперед у забороняючому жесті. Ну не хотілося мені прямо зараз опинитися в її надто палких обіймах!

Натомість я впевнено оминула гостю і підійшла до красивої жінки, яка спокійно сиділа по праву руку від свого чоловіка. Матінка була втіленням аристократичної витонченості, яка навіть у зрілому віці приваблювала погляди. Шовковисте волосся кольору стиглого каштана було укладене у високу зачіску, відкриваючи тонку шию, а з її лагідних смарагдових очей завжди лилося м’яке світло. Сьогодні вона обрала закриту сукню з глибокого смарагдового оксамиту, яка своїм довгим, строгим кроєм ідеально підкреслювала її високий зріст та виділяла тонку талію. Рукава були оздоблені делікатним мереживом, а єдиною прикрасою слугувала витончена срібна брошка на комірі з родовим соколом - сімейним гербом, який матуся носила з особливою гордістю.

Підійшовши до неї, я схилилася над простягнутою долонею, імітуючи витончений поцілунок руки й водночас промовляючи слова похвали:

- Пані, ви прекрасні, наче роса на сонці.

Я посміхнулась і випросталася. Матуся ледь примружила свої виразні зелені очі й красномовно зиркнула в бік нашої гості, тонко натякаючи на моє відверте ігнорування дівчини. Я ж у відповідь подарувала їй не менш виразний погляд, без слів пояснюючи: ми з нею не пара. Навіть якщо не брати до уваги певні анатомічні аспекти, Валентина мені банально не подобалася - вона ж причепиться до мене, як реп'ях!

У цій німій битві перевага точно залишилася за старшою аристократкою. Повернувшись у бік свого ,,не радісного майбутнього”, я нарешті підійшла до насупленої дівиці. Схилилася перед нею, завівши одну руку за спину, а іншу притиснувши до грудей, і мовила, міцно схрестивши пальці за спиною...

- Пробачте мою неуважність, леді Валентино Прайн. Я так поспішав привітатися з батьками, що одразу не помітив вашої краси. На знак вибачення, можливо, ви прогуляєтеся зі мною після обіду?

Довелося додати це запрошення, бо дама всім своїм виглядом удавала насупленість, чекаючи саме на такий крок. Щойно слова злетіли з моїх уст, її спина миттєво вирівнялася, і вона з витонченою грацією повернула до мене своє обличчя. Дівчина простягнула тонку ручку в білосніжній рукавичці. Та варто було моїм пальцям ледь торкнутися її долоні, як вона миттєво перейшла до дій - в один момент її ,,клешня” мертвою хваткою стиснулася на моєму зап'ясті.

Наша дорога гостя заговорила, томно зітхнувши:

- Я зовсім не ображаюся. І, звичайно, я охоче прогуляюся з вами... І не тільки, якщо ви самі цього забажаєте…

Вона не встигла договорити. Мене вирішив урятувати батько, який гучно прокашлявся і втрутився в розмову:

- Валентино, люба, боюся, цей шибеник не зможе піти з тобою на прогулянку.

Почувши про таку ,,дуже прикру несподіванку”, я з прихованим захопленням глянула на татка, очікуючи на продовження. Його слова вмить опустили мій гарний настрій.

- Одразу після обіду син вирушає до Військової Академії, - добив генеральським голосом батько.

Від цієї новини обличчя дівчини, яка ще секунду тому старанно будувала мені оченята, кардинально змінилося. Її очі шоковано округлилися від невіри, а рот привідкрився, утворивши ідеальну літеру ,,О”. Я не втрималася. Легким дотиком пальців до її підборіддя я злегка натиснула на щелепу, змушуючи гостю закрити рота, і промовила зарозумілим тоном:

- Леді не личить втрачати контроль над своєю мімікою.

Я вирвала руку з хватки Валентини, яка вмить ослабла від подиву, і спокійно сіла на своє місце. Попри гнітючу тишу, що запанувала в їдальні, я невимушено заходилася різати соковитий стейк. Жувати його в такий момент було неперевершеним задоволенням.

Рятуючи ситуацію та руйнуючи незручність, матінка швидко взяла все у свої руки й майстерно заговорила молодій пані зуби.

- Синку, ти доїв? - раптом звернувся до мене Арнольд Вайс.

Цікаво, йому потрібна чесна відповідь чи та, на яку він чекав? Задумавшись буквально на секунду, я обрала безпечний варіант. Ствердно кивнула, підвелася з-за столу, схилилася у ввічливому поклоні й, покинувши дам, вийшла слідом за головою роду.

Він чекав на мене у внутрішньому дворику маєтку. Дочекавшись мою персону, батько важко поклав руку мені на праве плече й повів у напрямку головних воріт, де вже стояв запряжений екіпаж.

- Не зганьби наш рід. Наполегливо вчися, покажи всім, на що ти здатний, і... не вештайся по будинками розваг.

Якщо на перші настанови я слухняно кивала, то на останній фразі скосила на нього погляд.

- Батечку, ви про що? Я там зроду не бував! - щиро, притиснувши долоню до грудей, клятвено запевнила я його.

Мені, звісно ж, не повірили.

- Усі прекрасно знають, де зазвичай вештається мій спадкоємець, - хмикнув генерал.

Ну так, моя репутація завжди бігла попереду мене. Не знайшовши, що відповісти, я лише розвела руками.

- Ви прекрасно знаєте, чому я там ошивався, - зухвало хмикнула я, закинувши руки за голову. - Щоправда, коли я все це планував, то не очікував, що шляхетні пані сприймуть виклик так буквально й почнуть штурмувати мене. Я ж просто хотів спокійно жити!

- Тоді не варто було привселюдно заявляти, що покинеш розгульне життя, щойно когось полюбиш, - безжально підстрикнув батько, хоча в його голосі й бриніли веселі нотки.

- Ну що я вдію, якщо народився таким красенем? - самовпевнено кинула я, зухвало посміхнувшись.