Розділ 1

   Ранковий вітер піднімав вихор сніжинок і вони ліпилися на вікна, створюючи примхливі візерунки, гілля старих ялин поволі гойдалося в такт зимової феєрії. А в затишній кімнаті, здавалось, панував абсолютний  спокій. Але...  Краєчок ковдри трохи піднявся, нерішуче завмер, хтось явно розмірковував, чи варто взагалі покидати свій теплий сховок. Зрештою поволі показалося сонне обличчя дівчини, яка  не змогла відірвати захопленого погляду від зимової казки за вікном. Краєм вуха вона почула, як на кухні клацнула кавоварка і  терпкий приємний аромат заповнив кімнату.

– Доброго ранку! Як твій спортивний настрій? – Кухлик з кавою кілька разів гойднувся перед її обличчям, лоскочучи ніс запаморочливими нотками і м’яко опустився на край столика. Яна замружила очі і знову пірнула з головою в тепло ковдри, не бажаючи остаточно прокидатися.

– Я правильно розумію, що ранкова пробіжка зараз тільки моя? І я буду з цим спортивним викликом один на один – самотній…

– …незрівнянний, красивий і най-най..! – З-під ковдри визирнуло хитре  обличчя Яни і вона зайшлася щасливим сміхом. – Ну, ти ж знаєш, що я – не жайворонок, тим паче у вихідні. Але  обіцяю пробігти весь маршрут з тобою, не шкодуючи своїх думок!

– Добре, нехай… Подрімай трохи, а потім підемо в гори, ми домовлялися, не забула? – Отримавши ствердний кивок, Артем стиснув годинник на зап’ясті й через хвилину за вікном почулися розмірені кроки на твердому сніговому покриві, які за хвилю вже стихли.

   Яна зручно вмостилася на подушках і з насолодою ковтнула  запашний напій. Вона притулила долоню до вікна –  від тепла снігові візерунки почали танути, залишаючи за собою струмочки на склі. Легкий натиск на ручку -  у кімнату увірвалося свіже морозне  повітря з пригорщею сніжинок. Бр-р-р! Яна потягнулась, остаточно струшуючи з себе зимову прохолоду і залишки сну. Скоро повернеться Артем і вона здивує його ароматним печивом! Кілька хвилин – духовка радо прийняла до себе деко з малиновими конвертиками, а Яна вмостилася на підлозі, збираючись поспостерігати крізь скляні дверці за кулінарною магією. На таймері заблимала цифра «18», легкий шум -  процес запустився…

    Вісімнадцять… Минулого тижня саме стільки свічок горіло на торті для іменинниці Яни. Тісненька кімната гуртожитку змогла вмістити в себе галасливу студентську компанію, яка зайняла всі вільні місця, включаючи і підвіконник. Щаслива майбутня актриса з розпашілим обличчям (ні-ні, не подумайте, це – тільки від емоцій, в гуртожитку – суворі правила!) під бадьорі вигуки щосили дмухала на свічки.

– Швидше загадуй бажання! – Яна замружила очі і загадала, щоб Артем нарешті покликав її провести вихідні в «Лісовій казці» – туристичному комплексі в лісі. В кількох затишних котеджах можна заховатися від міської метушні та спокійно відпочити невеликою компанією. А компанія обіцяла бути чудовою: Ліда з Олегом, Таїсія з Романом і вона з Артемом, звісно ж, якщо він наважиться  її запросити. І він таки наважився: наприкінці вечірки хлопець, старанно підбираючи слова, запропонував поїхати разом на вихідні за місто з друзями. Звичайно ж, що Яна погодилася!

  Цифри таймера свідчили, що залишилося ще десять хвилин – і печиво готове, доказом правдивості цього були неймовірні запахи! Дівчина ковтнула вже захололу каву і скривилася: смак був так собі!

– Та, що ж таке? Це, мабуть покарання за мою ранкову лінь: не хочеш активностей – не буде і кави. – Яна вилила її і задивилася на зимовий краєвид: притрушені снігом верхівки дерев, де-не-де птахи зриваються з гілок, спричиняючи сніговий каскад, все блищить морозною свіжістю і тільки ланцюжок чітких відбитків Артемових кросівок порушує ідеальну гладкість…     

  Власника цих кросівок вона вперше побачила майже рік тому, коли вечірню тишу  на поверсі гуртожитку порушили кроки. Здавалося, вони пролунали нізвідки – просто з’явилися на початку коридору. Хтось зупинився біля дверей сусідньої кімнати, яка пустувала з незрозумілих причин вже з півроку: одні говорили про погане опалення, інші – про несправність електромережі, особливо невгамовні пошепки переповідали про таємничого привида, який скрізь шукає свої загублені записи – Яна в ці казки не вірила, але вечорами цікавість іноді перемагала і вона притуляла вухо до стіни, щоб почути шарудіння того самого привида. Тому, почувши кроки, вона підбігла до дверей – а може, це примара вирішила завітати? Трохи прочинивши двері, перше, що вона побачила – сліпучо- яскраві зелені кросівки, здавалося, вони навіть світилися у напівтемряві коридору! Піднявши очі, Яна побачила і їх власника – високий, стрункий хлопець в темних окулярах намагався відімкнути двері. Хрусь! Ключ залишився у замку і, здавалося, хлопець анітрішки не був цим здивований, бо продовжував незворушно стояти перед дверима.

«Точно – не привид!», - подумала дівчина і, посмілішавши, вийшла в коридор.

– Привіт, я – Яна. Ти – до когось в гості, чи хочеш оселитися тут?

   Хлопець розвернувся і без найменшого подиву протягнув руку:

– Привіт. Я – Артем. Приємно познайомитися. Так, я тут буду вчитися і проживати. – Слова лунали чітко, спокійно, як завчений текст. Яна потисла руку і по її тілу пробігла тепла хвиля, в той самий час на руці хлопця зеленавим світлом розсвітився годинник. Вони простояли так якусь хвилю, перш, ніж Яна струснула з себе раптове тепло  і відпустила його руку.

– Що ж , думаю, ти навряд, чи швидко потрапиш у кімнату. Єдиний вихід – розібрати замок, тому спробуємо пошукати якусь подобу інструмента. Заходь, пригощайся печивом, а я щось придумаю.