50 У логові звіра.Арсен.Весна

  Навігатор вказував шлях до Олександрівського шосе - і я летів на підвищеній швидкості, наче відсутність машин на дорозі давали таке право. А що, нас на базі були заняття з швидкої їзди! Точніше, теорія на базі, а от практика – вночі за містом. А я любив поганяти так, щоб спину мимоволі від швидкості тягнуло назад, а в крові бурлив адреналін. Знала б про це Джес! Вона ж боялася швидкості.

  Неподалік від траси зачаївся у деревах в очікуванні. Поряд не було ознак цивілізації, бо шосе знаходилося майже за містом. Навколо лише дерева вздовж дороги та просторе поле.

  Набрав свого вірного помічника-союзника Роберта й попрохав сповістити, коли автівка буде під’їжджати. А коли це сталося, завів двигун і став повільно їхати, щоб Казим мене перегнав.

  Сірий Volkswagen, який яскраво світив фарами позаду мене, дуже швидко мене обігнав, через що не зміг роздивитися саме авто і того, хто всередині. Ще й ця темрява! Та їхали ми не довго. Він несподівано звернув до поля та зупинився.

«Не міг же він мене запідозрити?» - виринуло в думках.

 Довелося проїхати повз нього далі. Та в боковому дзеркалі помітив, як дверцята його автівки відчинилися. Силует чоловіка з’явилося біля авто.

  Розумів, що якби зупинився поряд, міг би навіть отримати кулю. Ці ж Пекельні божевільні! Понишпоривши у бардачку, знайшов щось важке і, ще зменшивши швидкість авто, поклав на педаль газу. Кермо направив у бік великого електронного табло скраю дороги, ілюмінація якого давала зрозуміти, що територія міста Старбурга завершується. Сам же обережно вистрибнув з авто. Приземлився вдало. Ліг на траву й, швидко перебираючи руками, поліз до автівки найманця.

   Казим квапливо рушав до поля. Пересувався все далі та далі. Пощастило, що він не почув, як моє авто в’їхало в електронне табло.    

  Навколо розливалася тиша і тільки цвіркуни по обидва боки нагадували про себе.

   У одну мить його голова зникла з мого поля бачення. Я здивувався й злегка визирнув – Казим зник.

«Маячня. Куди ж він міг подітися? Поблизу навіть ніяких споруд, будівель немає. Взагалі нічого!» - роздумував, поки не второпав, що помилявся.

    На місці зникнення Генрі в землю вів іржавий люк, якого, звісно було важко помітити.

***

     Згідно з Кодексом Агентів про люк варто було сповістити Командора.

-Кажи, агенте, - почув бадьорий голос наставника у своєму гаджеті, не дивлячись на пізній час.

-Вздовж Олександрівського шосе є поле. Той, кого вважаю Казимом щойно стрибнув у люк на цьому полі. До речі, неподалік знаходить електронне табло, об яке довелося розтрощити автівку. То вже пробачте мені за це, інакше б не вслідкував би за цим найманцем.

-Я потурбуюся про авто, - пообіцяв Ком.

  А тоді я нарешті прийняв рішення, про яке негайно сповістив наставника:

-Командоре, я стрибаю за ним.

-Агенте Хардмане! - зненацька спалахнув Ком. - Це самогубство!

-Думаєте, тут може бути місце зустрічі Пекельних?

-Ми обов’язково перевіримо, чи це так. А поки тобі треба вибратися.

-Командоре, я б міг дізнатися щось важливе не лише стосовно майбутнього викрадення Балтійського Смарагду, але і…

-За-бо-ро-ня-ю! - скомандував Ком. – Ми планували взятися за них у день фуршету.

-Але я давав присягу робити усе, що в моїх силах на користь людства. Хіба агент з досвідом має тікати в такій ситуації? Я постійно ризикую. І готовий це зробити знову. Дозвольте мені, наставнику.

   Командор зам’явся та на деякий час замовчав.

-Добре, - нарешті почув його голос. - Але якщо тобі трапляться найманці… вони не просто вб’ють тебе. Тиснутимуть на слабкості, аби ти розповів все про нас.

-У мене немає слабкостей, - кинув нервозно.

-У будь-якому разі мені доведеться припинити тобі довіряти на деякий час. Я ставитиму під сумнів кожне твоє слово, бо знаю, як Пекельні вміють зомбувати завдяки своїм здичавілим методам.

-Як скажете, Командоре.

-Джесіка Хардман зараз із тобою? – поцікавився він.

-Ні, більшу частину справи розслідував без неї, - зізнався. - Із Джес лише спостерігали за професором Розвінгом із замку, а що стосується цього чоловіка, то на нього вийшов самотужки.

-Ти не мав права розслідувати без неї! – гримнув Ком. - Перед тим як стрибнеш у люк, відправ мені всі фото, відео, які маєш. Напиши, що ще вдалося довідатися за весь час місії.

   Я швидко зробив те, що він мені наказав. Інформації було не багато.

-Думаю, цей підозрюваний чоловік – один з найнебезпечніших Пекельних – Командор поділився своїми думками. - Вже бачив раніше його пику й маю підставу підозрювати, що саме він є носієм карт баз і кодів Пекельних найманців по всій Іберії.

-То мені ще й трапився знатний боєць у суперники, - хмикнув у відповідь, хоча відчув холодок.

-Удачі тобі, агенте. Я сподіваюся на тебе, - якось зі смутком сказав Ком, наче прощаючись.

  Та я вмирати не збирався. Налаштувався лізти в люк, хоча, можливо, й варто було пригальмувати.

***

    Після розмови з Командором зазирнув у квадратний люк. Криві східці вели вниз у моторошну невідомість. Я обережно почав спускатися у каналізацію, доки не відчув під ногами рівне покриття. Далі йти вже було лекше завдяки ліхтарикам на стінах з цегли, які показували подальший шлях. По обидва боки побачив замкнуті залізні двері. За одними з них доносився гучний сміх різними голосами. Склалося враження, що за цими дверима щось святкують. І я вже був ладен закластися, що тут таки збираються Пекельні найманці.

  Я пройшов до кінця довгого каналізаційного коридору і спробував обережно відчинити одні з дверей, за якими було тихо. Вони виявилися зачиненими. Далі шлях роздвоївся, пропонуючи напрям ліворуч або праворуч.

  Зробив декілька світлин навколо мене й відправив Кому. А ще про всякий випадок скористався однією з функції нашого гаджета: автоматичне видалення будь-якої інформації, яка хоч якось стосується агентства.