47 Розвідка в замку.Арсен.Весна.

   Без пригод з коханою дружиною добралися до Старбургу. Це місто було не таке розвинене в порівнянні з Родгаром, але значно яскравіше. Люди у ньому були водночас веселими, душевними та духовними, релігійними. В останньому впевнився ще на одній з минулих місії, на якій тут бував. Довелося з’ясовувати, хто влаштував підпал Стаушенського Храму Святих. Яке ж це було лихо для вірян!

    На тій місії я відзначив для себе тихе місце у шинку «Повний келих», куди потягнув свою дружину, щоб обговорити план дій. Врешті запланували сьогодні піти до Замку Заславських, в якому на першому поверсі тимчасово розвернувся музей. Але перед тим знайти заброньоване житло, яке нам ще раніше забронювала інструкторка Діане.

***

   Поки заселилися в мотель, то до Замку добралися вже аж перед закриттям.

  Територія навколо була доглянутою. А від самого вигляду замку перехоплювало дух. Стрілчасті склепіння. Величезні вікна. Загострені арки, що тягнуться вгору. Я замилувався, хоча й ніколи не був прихильником всього, що стосується архітектури.

  Всередині погляд одразу приточився до п’єдесталу на іншому кінці музейної зали. На цьому за склом блискотів камінь, величиною з людську голову. Коли ми підійшли до Балтійського Смарагду ближче, в моєї дружини заблищали очі ще яскравіше, ніж усі його грані разом взяті.

«Ох, ці жінки!» - подумав про себе.

   Та якби вона натякнула, що хоче собі такий камінчик, я б заради неї таки вкрав би його ще раніше Казима.

  До нас підійшов одягнутий в одяг минулих століть пристаркуватий дядечко в окулярах. Одразу стало зрозуміло, що він працівник музею, бо він безперестанку щось тарахкотів про цей камінь. Врешті представився, назвавшись професором Розвінгом і запропонував платно більш детальну розповідь про експонати цього музею. Та до музею нам, звісно, справи не було, тож ввічливо відмовили.

  Джесіка пішла шукати адміністратора, аби обговорити деталі фуршету, у якому візьме участь. Саме цей фуршет і стане армагедоном, до якого слід підготувався. Цим я і зайнявся, роздивляючись усе довкола.

    З персоналу в залі був присутній лише професор. А ні, ще охоронець при вході. З лівого боку від входу знаходилися замкнені двері. Наче заради цікавості запитав у охоронця, що ними. Як виявилося - підвал. З правого боку від вхідних дверей, туди далі, сходинки вели на другий поверх. Та, підійнявшись, побачив лише десятки зачинених дверей до маленьких кімнаток. В щілині однієї з них, навпроти якої не було камери спостереження, роздивився купу старого мотлоху. Тож вирішив, що тут мені робити нічого. Довелося знову спуститися до музейної зали.

    За склом музейної зали спокійно відбували свій вік різноманітні предмети побуту, ножі, гарматні кулі та ще купа всіляких старих речей. А найбільше мою увагу привернула скульптура якоїсь видатної особистості в повний зріст. Точніше мені подобалася не сама скульптура, а її металічний колір, який був ідентичний моїй онлайн-камері спостереження типу IC87Wy.

   Я огледівся, а після того, користуючись моментом, встановив махом руки маленьку камеру під чолом історичної особистості.

    На подвір’ї, перед замком, зателефонував агенту Роберту, з яким мені було дозволено співпрацювати.

-Слухаю, - почув його голос.

-Я щойно встановив онлайн-камеру типу ІC87Wy і…

-Активувати її? - одразу здогадався товариш-агент.

-Так, друзяко. І не відходити від неї ні на хвилинку.

-Ото втішив! – іронічно кинув Роб, наче вперше його так завантажую.

-І ще дещо, - кинув на додачу. – Спробуй понишпорити в електронних архівах. Можливо, вдасться знайти схему Замку Заславських. Нехай би була про всякий випадок.

  І йому таки вдалося. Повідомлення прийшло одразу, як тільки я повернувся до замку. От тільки нічого нового не дізнався.

  А тоді вже й з другого поверху спустилася Джес.

***

    В нашому тимчасовому житлі зі свого гаджета весь час переглядав онлайн-запис з музею. Був впевнений, що рано чи пізно Казим себе викриє. І краще, щоб це сталося якнайшвидше, а для цього треба було проявити неабияку пильність.

   Спочатку місія просувалася надто повільно, при тому що день фуршету ставав все ближче. Кожного ранку разом з Джес бігали в парку, а після цього знову і знову проглядав записи з камери, яка надійно закріпилася на металічному чолі скульптури.

  Сьогодні запропонував дружині прослідкувати за професором. Все-таки він прибув нещодавно та здалеку, тож потрапив у мій особистий список підозрюваних. Домовилися з Джес піти за ним, після того, як музей зачиниться.

 А поки часу було ще вдосталь, тож Джесіка потягнула мене до місцевих крамниць. Не пощастило! Зате поки чекав її біля входу чергового бутіка, зателефонував Роберт.

-Арсе, ти дивився сьогодні запис? – почув його стривожений голос.

-Знав би ти, чим зараз займаюся, - відповів, наче сам до себе. – Щось пропустив?

-Сьогодні зранку дивний чоловік відвідав музей, - повідомив Роб.

-І що саме у ньому дивного?

-Арсе, краще сам глянь. Зараз скину цю частину запису.

   Я увімкнув скинуте відео та побачив, як в музей увійшов  мускулистий чоловік. Він ходив то в один бік, то в інший, потім ненадовго зав’язав розмову із якоюсь жінкою. От тільки вона була повернула спиною до камери, тому роздивитися зміг тільки її привабливі форми та подовжений гранатовий піджак. А далі до цього чоловіка підійшов професор Розвінг і вони почали жваво щось обговорювати.

  Незнайомка у гранатовому піджачку з появою професора одразу відійшла від здорованя. А після розмови з професором чоловік обмацав одну зі стін, що було напрочуд дивним і лише тоді пішов.

  Я звернув увагу на одяг цього мускулистого чоловіка. Вбрання більше нагадувало форму якоїсь організації. А коли наблизив картинку, то на місці, де зазвичай чіпляючи бейджик, побачив ініціали «КБ». Та не мав жодного припущення, що вони означають.