43 Покинута.Джесіка.Літо

Літо

 Джесіка Хардман:

    Перед фуршетом виспатися було нереально. Багато разів аналізувала усе в голові, вигадувала різні варіанти розгорнення подій та шукала вихід з найскладніших. Від думок навіть стало кепсько. Або ж краще звинуватити у цьому кур’єрське доставлення їжі. Бо вчорашній салат зі шпинатом і шинкою мені ще тоді здався дивним.

   Глянула на годинник - шоста ранку.

«Ні, таки не засну», - вирішила про себе й взялася фарбуватися та вирівнювати кучері, щоб перетворити пасма в локони.

   На відміну від мене, мій чоловік прокинувся набагато пізніше. Він виглядав абсолютно спокійним і навіть потягнув мене за халатик до себе в ліжко, натякаючи на свої хтиві бажання.

  Притиснулася до його могутнього торса й зрозуміла, що не відмовлю. Самопочуття вже було кращим, а зняти напругу не завадило б, але, на жаль, не допомогло. Навіть після розрядки та пристрасних обіймів хвилювання залишилося при мені.  

-Ти так дивно нервуєш, - вголос підкреслила його стан, коли ще лежали в ліжку.

-А навіщо нервувати? – здивувався Арс. – Ми впораємося.

  Він потягнувся до моєї шиї й вкрив її ніжними поцілунками.

  Врешті час йшов, тож довелося збиратися та їхати за вбранням. Так швидко ще не доводилося обирати сукню. Але коли поглянула на себе в дзеркало, то залишилася задоволеною.

«Лялечка», - пронеслося в голові.

  Ще б пак! Оксамитова сукня з розрізом. Оголені плечі. Декольте. Подовжені рукави. Закриті босоніжки на підборах. І все це чудово гармоніювало з сумочкою, яку взяла на місію з дому, бо в ній був пістолет і ще декілька обов’язкових для місії речей: спиртова серветка, маленький бинт, флакончик Амелієвої розробки, шпилька, пристрій для прослуховування та маленька камера. Так зазначалося в інструкції, яку вручила Діане. Цікаво було, чи в Арсена все те саме. Навряд.

  Мій чоловік в чорному костюмі виглядав спокусливо. Хоча для мене він завжди був таким. Арсен глянув до мого декольте і в його очах спалахнув вогник. Від цього моя самооцінка ще більше злетіла вгору - і я відчула готовність до операції.

   Навколо замку Заславських усе світилося різноколірними ліхтариками, які були настільки яскравими, що їх промені було видно навіть вдень. Між деревами підривалася від вітру завіса з рожевого дощику. Куди не кинь оком, всюди висіли нові рекламні плакати про фуршет. Голосно грала жвава музика. А із заднього двору виднівся наш величезний стенд.

   Святкова атмосфера підіймала настрій усім учасникам, які також прибули так рано. І тільки ми з Арсеном відчували запах небезпеки, знаючи, що неподалік зло чекає свого часу.

    До початку фуршету залишалося чотири години. Поки оздоблювала свої солодкі шедеври, Арсен походжав замком і навколо нього.

-Обдивився усе, але вибухівки не знайшов, - повідомив він, коли несподівано опинився за спиною. – Та впевнений, що без неї не обійдеться.

    Його слова знову розгойдали моє хвилювання. Адреналін почав бурлити у венах, а кількість ударів серця збільшувалося з кожною хвилиною.

   Вхід охороняв той самий чоловік у формі, якого ми бачили раніше. У нього так само виглядали ключі з кишені, які привертали мою увагу.

   І ось вхідні двері замку відчинилися і професор Розвінг пафосно влетів до фуршетної зали. Одягнений у коричневий вельможний костюм в клітину, а в руках тримав портфельчик для документів.

-Доброго дня, любі учасники, та солодкого настрою вам! Гадаю, день буде незабутній! Сподіваюся, ви завершуєте свої приготування, бо до фуршету залишилися лічені хвилини.

   Всі навколо заметушилися, зашепотіли щось один одному. А тоді професор додав:

-Якщо в когось виникнуть питання щодо фуршету, то знайте, що я досі заміняю хвору адміністраторку.

  Я оглянула свої десерти, які могли б бути кращими на вигляд. Але не сьогодні.

-Перед операцією потрібно зателефонувати своєму наставнику, - повчально пояснив Арс і махнув головою до виходу.

    Ми знайшли надворі містечко поміж деревами, де нікого не було поруч.

-Зателефонуй ти, Джесіко, - попрохав Арс.

-Чому не ти?

  Мені не хотілося розмовляти. Без причини. От просто не хотілося.

  Врешті зателефонували з мого, але в режимі гучного зв’язку.

-Як усе проходить? - почули голос Командора.

   Від почутого голосу знову стало недобре.

-У замку нічого дивного поки не відбувається. Підозрюваний професор у гарному настрої, - коротко відзвітував Арс.

-Це тиша перед бурею. Зазвичай вибух лунає під кінець свята, - попередив Ком. - Наші агенти неподалік від замку, тож при потребі прийдуть на допомогу. Джесіка з тобою?

-На місці, наставнику, - подала голос.

-Джесіко, будь розумною дівчинкою, бо від тебе багато залежить! – наголосив Командор. -Чуєш, агентко?! Довіряй тільки собі. Собі!

  Я одночасно задумалася над тим, чому від мене багато залежить, і зраділа тому, що він нарешті назвав мене «агенткою».

-Зроблю все, що в моїх силах, - пообіцяла.

  І це його наче заспокоїло. Ще лиш сказав берегтися.

-А як ви, Командоре? Переїхали? Чи … - прагнув ще щось довідатися Арс та зв'язок обірвався.

   Нависла кисла пауза у повітрі. Арсен хотів висловити свою думку, але проковтнув слова та відвів погляд.

-Чому він сказав, що від мене багато залежить? Чому довіряти тільки собі? – випитувала.

   Та мій чоловік лише відчужено змовчав.

-Арсене! – не витримала та підвищила голос.

  Та він це пояснив по-своєму:

-Ком знає, що каже. Краще слухати його.

***

    Стародавній годинник в замку голосно пробив сімнадцяту годину. У новій сукні вперше відчула себе скутою. Тепер на вигляд стало байдуже. За кросівки зі спортивним костюмом була готова підписати угоду з дияволом.