42 Будинок підозрюваного.Джесіка.Весна

   Вночі, коли ще весь мальовничий Старбург бачив сни, а вулиці були порожніми, коли ніщо не пророчило зла – зателефонував чи то мій, чи то Арсеновий гаджет. В сутінках і не розібралася, як натисла «Прийняти виклик».

-Нашу базу атакують Пекельні… - почули з Арсеном голос Командора, який звучав нерозбірливо. - Вони вичислили її… Годину тому кинули бомбу і знищено… більшу частину… Кхе-кхе! Але ви продовжуйте місію. Я зв’яжуся з вами пізніше.

-Командоре, - тільки й встигла сказати, як почулися нудні гудки.

  Від такої новини одразу прокинулися. Спочатку в кімнаті панувала тиша. Навіть в темряві бачила обриси збентеженого обличчя свого чоловіка. Тоді нарешті запитала:

-Що ж тепер буде?

-Скоріш за все, агенти відбудують нову базу, а поки переберуться на іншу, - холодно прозвучав його голос.

  Я увімкнула світло й тепер добре роздивилася білодого чоловіка. Мав такий вигляд, наче в нього душу вирвали.

-Любий, то нам теж доведеться переїхати?

   Він підірвався з ліжка й став походжати кімнатою, наче це щось вирішувало.

-Сталося те, чого я боявся найбільше, - пояснив він. – Тепер наша місія стала ще важливішою. Розумієш?

-У нас навіть нормального плану немає, - нагадала.

  На це від лише зітхнув. І так закортіло влізти до нього в голову, щоб прочитати думки. А тоді знову роздалася мелодія з гаджета. Ми насторожилися, але це був всього лише будильник.

   Арсен одразу з шафи дістав свій одяг і почав натягувати.

- І ти одягнися у темне, - наказав мені.

    Послухалася. А коли Арс одягав спортивну кофту, то помітила на його руці браслет, якого раніше ще жодного разу не бачила.

-Де ти його взяв? – тицьнула на малюсінький екран браслета.

  Арсен одразу натягнув на нього рукав, наче хотів заховати.

-Подарунок від наставника, - коротко пояснив.

  У ванній кімнаті вбила у пошуковій стрічці наших агентських речей «Браслет», але пошукова система видала лише два результати: «Браслет-ліхтар» і «Браслет-сигнал тривоги». Та виглядом вони відрізнялися від того, що на Арсеновій руці.

«Невже він знову щось приховує?» - спохмурніла, бо на звичайний браслет ця річ схожою не була.

    Без сніданку і без обов’язкової пробіжки в парку одразу сіли в авто й Арсен натис на газ. Всю дорогу до будинку професора мовчали. Арс через ранішню інформацію, а я через образу, яка накопичувалася від непрозорих стосунків.

   Коли ми приїхали на місце, професора вже не повинно було бути вдома.

-Як ми потрапимо всередину? - порушила тишу. – Нас можуть помітити сусіди, які проживають поруч з ним.

-Зачекай на мене в авто, - попрохав Арс і вийшов.

   Його довго не було. А коли нарешті повернувся, сповістив:

-Професора вдома вже немає й сусідів теж.

-Пощастило, - радісно відкоментувала, бо зараз вперше мала отримати досвід проникнення до чужої оселі.

-З іншого боку котеджу є балкончик. Туди й поліземо, - пояснив Арс.

   Я відкинулася на спинку й іронічно усміхнулася:

-Дуже смішно, Арсене.

    Але його вигляд дав зрозуміти, що ніяких жартів насправді не було.

    Арсен дістав з багажника складену в декілька разів драбину, яку заніс за будинок і там вже розклав. Робив це швидко, а я стояла і лише спостерігала за ним.

-Можливо, зачекаєш в автівці? – звернувся до мене, як тільки ступив на ту драбину.

-Ага, зараз! Це й моя місія, - нагадала йому.

  І хоч хвилювалася, але жадала активної участі в цьому проникненні та, взагалі, в усій місії.

«Можливо, вдасться довести старійшинам свою цінність як агента» - сподівалася, але головне – це було не проступитися.

   Арсен віддав мені мою пару чорних рукавичок для обшуку й поліз першим, а я швидко рушила за ним. Спочатку опинилися на балкончику, а тоді й у спальній кімнаті.

    На фарбованих стінах висіло три картини з абстракцією. Ніяких світлин не було і, взагалі, речей у професора було не багато. Одразу спало на думку те, що він самотній. Зате чистолюбивий! Про це свідчив охайно складений одяг і ще якісь давні вичищені до блиску статуетки, розставлені в порядку зростання.

  Арсен активно нишпорив по шафах та під матрацом. Робив це так поспішно, але впевнено, що слово «професіонал» машинально пролунало в моїй голові. При цьому йому так йшло бути агентом. Я це помічала вже не перший раз. Ще й у такому образі він був до біса привабливий. Нагадував поганих хлопців з сучасних фільмів. Так і не втрималася й ляснула по дупці свого чоловіка.

  Він такого точно не очікував. Спочатку кинув на мене погляд, сповнений непорозуміння, але в мить отямився й подарував звабливу усмішку, мовляв, пізніше з тобою розберуся. Отже, від ранішньої новини він відволікся.

   А далі я брала з нього приклад, обшукуючи речі Професора Розвінга, але при цьому відчувала себе злочинницею, а мій чорний приталений одяг лише підкреслював мої відчуття. Хоча не могла сказати, що це було не до вподоби. Таки увійшла в кураж!

-Нічого. Абсолютно, - врешті підсумував мій чоловік. - Час вибиратися.

-Що? Але я тільки почала...

    Моя небезпечна гра перервалася. Ніяких доказів не було знайдено. А на що ж ми сподівалися? Невже він залишив би якісь дивні речі у будинку. Тим паче якщо він - Пекельний.

    Коли повернулися в автівку, розчаровано запитала:

-І що тепер?

  Мені було сумно від того, що операція не дала результатів. Адже фуршет вже завтра!

-А тепер, Джесіко, поквапимося до замку. Я дещо замовив для фуршету.

   Я відкрила рот, щоб поставити питання, але він тут же торкнувся своїм вказівним пальцем моїх вуст.

-Ні-ні, не розкажу, - попередив. - Сама побачиш.

  При цьому в його очах спалахнув вогник. Тож до замку Заславських їхала наповнена інтригою.

***

   Коли під’їжджали, Арсен загальмував біля вантажівки. Без пояснень вийшов з авто й направився до неї. Незнайомий водій дістав з високої вантажівки щось велике та замотане чорним подарунковим папером. А тоді Арс махнув мені рукою, мовляв, виходь.