41 Куди він зник?Джесіка.Весна

  Я прокинулася від співу коханого, який линув з ванної кімнати. Арс забув щільно зачинити двері. Я миттю скочила з ліжка, натягаючи халат, щоб побачити це видовище. За всі роки вперше чула, як він співає. Хіба можна було пропустити такий концерт?

  В тоненькому просвіті дверей вдалося роздивитися, як зазвичай брутальний агент пританцьовував у ритм своїх власних попсових пісеньок. Причаїлася, ледь стримуючи сміх. Його нижню частину обличчя огортала густа та біла піна, оскільки він голився. З цією «бородою» він був ще кумедніший. Врешті я більше не змогла витримати цього дійства - й голосно зайшлася істеричним сміхом.

   Арсен одразу повністю відчинив двері та побачив мене з червоною пикою.

-Господи, який ти смішний! - ледь вичавила, крізь сльози.

-Бачила б ти себе, - відказав, дивлячись, як я в істериці присідаю зі сміху.

    Не знаю, чому мене так заштормило, але я сміялася декілька хвилин.

-З мене досить цих знущань, - врешті іронічно сказав Арс.

    Він кинув синій рушник у раковину, схопив однією рукою мене за талію, долоню іншої руки поклав на свою і, почавши ще голосніше співати,закружляв мене в танку.

«Ти вирішив остаточно добити?» - подумала, але не змогла зупинити сміх, щоб запитати це вголос.

  Він кружляв мною до вертольотиків у голові. Увесь цей час з його обличчя крапала на підлогу піна. Ще й на мій халатик! Та тоді було байдуже. І так продовжувалося, поки я не заспокоїлася.

-Я все! - поважно відповів мій віртуозний артист - та крутнув мене до ліжка, мовляв, відпочинь-но трохи.

  Сам же продовжив голитися, а вже тобі приєднався до мене.

-Який привід такого сплеску радощів? – нарешті запитала у нього.

   Але Арсен лише відмахнувся:

-Ти - мій привід.

   Отут я вже напружилася, бо добре знала, що Арсенові не притаманно було отак радіти без причини. А значить, він щось приховував.

    Після сніданку Арсен запропонував піти з ним, але на всі запитання відповідав лише "побачиш".

   Ми рухалися довгою вуличкою, що простягалася паралельно центральній. Очі розбігалися в різні боки від крамниць, при вході котрих яскраві вивіски та миготливі ліхтарики зазивали увійти. Та я щосили стримувала себе, бо спочатку кортіло дізнатися, куди ж він мене веде.

    Ми пройшли повз усі крамниці цієї вулички, а на розі наступної зупинилися біля торговельного центру «Франсуа». Табло при вході вказувало де що знаходиться в ньому. Арсен уважно роздивився його та рушив на третій поверх, де на дверях завидками було написано "Тату-салон".

-І що це означає? – запитала, хоча вже мала припущення.

-Наважився зробити собі татуювання на руці, - пояснив Арс. - Завжди хотів, а тут, у Старбурзі, роблять за допомогою новітніх технологій. День-два – і готово, ще й кажуть, що безболісно.

-Нічого собі! Тільки не кажи, що болі боїшся! – пирхнула та натягнула на обличчя криву усмішку. - Але особисто я, пробач, сьогодні такого не планувала.

-Можеш сходити у салон краси, який знаходиться в цьому ж торговельному центрі, - запропонував. - Зробиш нову зачіску, чи ще щось… жіноче.

   Я аж облизалася від задоволення. Треба зізнатися, Арсен завжди був щедрим до мене і це підкупляло.

«Ех, жіночі слабкості…» - подумала й мить гайнула на перший поверх до салону.

    Після чарування майстрів з волоссям та нігтями, вийшла на вулицю, де сподівалася похизуватися своїм виглядом Арсену. Але його ще не було, тому присіла на ковану лавку та поринула у свій агентський гаджет, який ще досі був для мене ребусом. Того часу, який на Арса чекала, якраз вистачило, щоб розібратися з цією розумною річчю. Тоді нарешті мої очі хтось закрив руками. Звісно, це був він – мій суджений.

-Як ти опинився за мною? – розгублено запитала, бо сиділа навпроти входу ТЦ.

-Ти просто не помітила, як обійшов тебе, - запевнив він.

  Але я була впевнена, що це не так. Хоча яка була різниця, коли я сиділа вся така гарна та вже давно чекала купу компліментів на свою адресу. Навіть спеціально виструнчилася, щоб він звернув увагу.

-Гарна зачіска, - коротко відзначив Арс, оглядаючи припідняте та зібране волосся.

  Я невдоволено глянула на нього та ще продемонструвала не довгі, але доглянути нігтики, нафарбована пастельним матовим кольором:

-І все?! – дала другий шанс.

-Не все. Ти виглядаєш пречудово. І нігтики – супер, і зачіска – ах! Краще вже б не було.

  Тепер я була більш-менш задоволена, хоча він і казав це якось не надто щиро, наче під дулом пістолета.

   Тоді він показав на свою руку. Вона від зап'ястя до ліктя була замальована чорними переплетеннями, на які була натягнута тимчасова напівпрозора плівка. Дивилося досить сучасно та навіть сексуально.

-І ти - нічого, - мугикнула у відповідь.

***

    Наступного дня прокинулася сама не тільки в ліжку, але й в орендованому житлі. Арсен зник і навіть не залишив записку.

«Куди можна було піти так зранку?» - почала роздумувати, поки ще ніжилася в ліжку.

    Вирішила його зачекати, щоб піти бігати разом. Тим часом випила горнятко чорного чаю й почала складала до шафи речі, які ще вчора недбало порозкидали з ним перед сном. Не важко здогадатися чому.

   Коли пхала його домашній халат до полиці, то помітила дещо дивне: речей було не багато, але вони не влазили, мов щось їм заважало. Я запхала руку в кінець цієї полиці - й натрапила на щось. Довелося діставати усі речі, щоб дістатися це. А коли речей вже майже не залишилося – витягнула пістолет.   

   Було зрозуміло, що Арсен його ховав від мене, бо звичайні пістолети в нас були у валізі, а про цей я навіть не знала. Уважно оглянула його: ствол довший, ніж у тих, що видавали на місію, замість гачка – кнопка, руків’я випукліше. Джейкоб не показував такої зброї на заняттях. А тоді згадала, що саме такий пістолет крутився у великій залі бази на підваженій поверхні, наче у повітрі.

   Коли я ще тоді розпитувала про цю зброю, Арсен утримався від відповіді. Саме тому вирішила покласти її на місце та дочекатися, коли Арс сам розкаже. Хоча образка таки найшла, бо Арсен був не достатньо відвертим навіть зараз, коли я вже в агентстві! Ще й наше розслідування чомусь ніяк не просувалося.