40 Слідом за ним.Джесіка.Весна

    Поки Арсен остаточно прокинувся, я вже припудрила носик і вирядилася в спортивну форму.

-Куди зібралася? – сонним голосом поцікавився мій чоловік замість «з добрим ранком».

-Ранішня пробіжка у парку, - пояснила.

  Арс підняв брови й ошелешено запитав:

-З яких пір ти займаєшся спортом? Ще й зранку!

  Арсен як ніхто знав, що я люблю спати до обіду.

-Відколи влилася до вашої структури, - поважно відповіла з високо піднятою головою, що аж зібране у хвіст волосся гайнуло в різні боки.

-Хм… Тоді складу тобі компанію, - пообіцяв Арс, хоча здалося, що досі не вірив моїм словам.

    А дарма! Від ранішнього бігу покращувався настрій та самопочуття. Щоправда, на базі не було можливості долати дистанцію надворі, то рятувала бігова доріжка.

«І чому я раніше цього не робила?» - запитувала себе.

  Після знайомства з агентством було відчуття, немов відкрилася нова грань життя. І це навіть подобалося.

   Трохи побігали, а тоді любий показав на двері закладу харчування, мовляв, ходімо поснідаємо.

    І от вже через декілька хвилин ми харчувалися картоплею з овочами. Овочі, до речі, мені не сподобалися. Ніколи не розуміла, як люди можуть бути вегетаріанцями? Як би ті кляті овочі не готувала, в якому кафе або ресторані не коштувала – все було не те.

   Арсен глянув на мою тарілку та замовив ще стейк.

«Ну, хіба він не душка?» - подумала про себе.

   Тепер я була задоволена, хоча і відала половину порції йому. Із солідарності, так сказати.

-У мене народжується план, - несподівано сказав він, запихаючи до рота червоний перець на виделці.

-А коли він остаточно народиться? - дуже серйозно запитала я і навіть відірвалася від м'яса.

   Арсен повільно дожував нещасний овоч і офіційно заявив:

-Все. Народився.

    Я повністю зосередилася. Хоч плану ще не знала та все одно була впевнена, що Арс придумав щось гідне.

-І-і-і… - не змогла витерпіти паузу.

-Вони не зможуть при всіх на фуршеті просто забрати камінь. Та і спокійні методи - це не про них. Пекельні найманці - справжні терористи, фанатики. Їм аби все нищити, підривати.

-Що? Підривати? А я уявляла це інакше: вони прийдуть як гості й, знайшовши потрібний момент, заберуть камінь або замінять на інший - не справжній.

-Не тривожся. Я буду поряд, - пообіцяв Арс. – Так от, лише двоє осіб перебувають в замку Заславських постійно: адміністраторка та професор Розвінг. Адміністраторка працює в замку давно – я перевірив, а от професор прибув нещодавно. Треба за ним прослідкувати.

-Підемо знову до музею? – запитала.

-Ні, Джесіко. Краще не будемо так часто маячити, а краще почекаємо, коли професор піде додому.

   Таке рішення вважала розумним. Змахнула головою, стримавшись від купи дурних запитань.

-Можливо, варто когось в замку попередити про те, що може статися? – все ж не витримала. - Або самі замінимо камінь на фальшивий? Про всякий випадок.

-Якщо комусь розповісти про плани найманців, то фуршет скасують - і ми так і не зловимо жодного Пекельного, – пояснив Арсен. - Горіли б вони всі!

-Але стільки людей буде в небезпеці! Арсе, хіба ми можемо дозволити…

-Іншого виходу я не бачу, - перебив мене мій коханий. – До речі, коли ти розмовляла з адміністраторкою, я перевірив підлогу, стіну - вони досить міцні. А під замком підвал, куди всіх можна буде заховати, якщо пощастить. Або спробуємо повиводити людей на двір. Орієнтуватимемося на місці.

   Тепер вже його план не здавався настільки бездоганним. Навіть навпаки. Та хіба я могла йому заперечити? Він – професіонал, а я лише початківець.

***

    Коли настав пізній час, з Арсом прибули до місця спостереження та встали за стовбуром дерева, очікуючи на об'єкт – професора Розвінга. Згідно Кодексу я і Арс були одегнені в темне і ще я волосся защепила, щоб нічого не заважало. Та от тільки легкий вітерець постійно діставав мої кудрі.

-У мене вже ноги болять, - поскаржилась через пару хвилин.

-Ти ж у формі себе тримаєш - бігаєш, - Арсен спробував приховати насмішку.

-Ну тебе, - по-доброму обурилась.

   Щоб хоч якось пришвидшити час, Арс затіяв розмову.

-Як добре, що мені не доведеться брехати про роботу, - зізнався він. Я більше всього не міг терпіти цього.

   Від почутого здригнулася, бо ще так і не зізналася про те, що можу повернутися до колишнього життя, якщо не впораюся. Навіть стало соромно за те, що не сказала йому це раніше.

-Арсе, - нарешті наважилася на цю розмову, - мені слід тобі зізнатися…

  Але не встигла. Арсен несподівано показав до дверей замку, звідки вийшов професор Розвінг, одяг якого тепер вже був сучасніший, ніж тоді – минулої зустрічі.

  Тепер ми з Арсом сконцентрувалися на підозрюваному. Стали повільно пересуватися за ним, як раптом зателефонував мій агентський гаджет.

-Я вимкну, - швидко полізла до кишені.

  Та виявилося, що то телефонував Командор. Як побачила його світлину на екрані, мною аж труснуло. Хіба я могла дозволити собі проігнорувати наставника?

-Арсе, йди без мене. Я наздожену, - пообіцяла та негайно прийняла виклик.

    Почула серйозний і, як здавалося, сердитий голос:

-Як розгортаються події, Джесіко?

  Я вже звертала увагу раніше, що до інших агентів наставники звертаються «агенте, мовляв, те і те», а от до мене - за іменем.

«Невже вони настільки впевнені, що я не впораюся? Невже мої шанси стати істиною агенткою настільки мізерні?» – задумалася на мить.

-Командоре, ми підозрюємо професора Розвінга, який працює в музеї, тобто в замку Заславських. От саме зараз ведемо спостереження за ним.

-Знайдіть докази, але візьмете його на гарячому. Не раніше!

-Як скажете, - як завжди хвилювалася при розмові з Комом і нічого з цим не могла зробити.