39 Вперед на місію.Джесіка.Весна

  Вдосвіта наступного дня нам з Арсом видали автівку Ford Focus - і ми рушили в дорогу.

  Всі вікна були прочинені, тож мала змогу вдихнути свіжого ранішнього повітря. Щось підказувало, що вдень буде спекотно. Скоро ж літо! Але поки ранок, то відчувалася прохолода.

   Подумала, що варто було взяти з собою легку куртку, бо зараз була одягнена в приталені джинси та лише легку спортивну кофтину. Добре, що хоч на місіях можна було ходити у своєму одязі, хоча й на це були певні обмеження.

-Можна підійняти скло? – звернулася до Арсена, який виглядав сконцентровано та постійно щось роздумував.

  Моє бажання тут же здійснилося. Була б ще тут ковдра!

-А про що ти думаєш? – все ж вирішила поцікавитися.

  Арс не квапився відповідати. Спочатку обдумав, а тоді вже мовив:

-Те, що ти знаєш про мою діяльність – це, звісно, добре. Але те, що ти вступила в агентські ряди – то не дуже.

-Зате разом будемо «варитися» в цьому, - з легкістю відповіла, не вбачаючи проблем.

-Я хотів, щоб ти… зайнялася чимось іншим, - загадково сказав він. – Виховувала дитя, наприклад. Я вже давно мрію стати батьком. Якраз закінчили ремонт і вже наче нічого не заважало поповнити нашу родину. Аж раптом оці події…

   Від почутого аж заклякла. Арсен раніше не говорив на цю тему. А вона була для мене важливою та хвилюючою, як і для кожної іншої жінки.

-Я теж думала про це, - зізналася йому. – І навіть не проти, якщо що.

  Після почутого Арсен повернув до мене голову й розплився в солодкій усмішці. А тоді на хвильку відволікся від дороги й голосно чмокнув у губи.

-А у вас в агентстві що, агенткам не заведено народжувати? Чи як? – запитала у нього.

-Чому ж? – його розвеселило моє питання. – На всю вагітність вони відстороняються від активних місій, але виконують певну роботу на базі. Тоді відпустка на три роки – все як у нормальних людей.

  Я вирішила, що це прийнятно, але розмову поки вирішила не продовжувати. Треба було все це обдумати.

  Арсен увімкнув якусь повільну музику, від якої мої очі стали злипатися. Ще б пак! Майже не спала перед місією. От і заснула.

  А у сновидіннях перебувала на перестрілці в покинутому напіврозваленому будинку, як той, де ми Есмі рятували. Я тримала у двох руках пістолети, а сама була одягнула у чорний довгий плащ. Аж ось – ворожа куля потрапила мені в ногу - і Арсену, довелося нести мене на руках, шукаючи схованку. А тоді прилетіла інша куля. Цього разу в мого коханого. Ми разом впали на холодний бетон без жодного шансу на порятунок. І за цим всім спостерігали наставники. Тоді Кароліна зробила крок вперед і переможно сказала: «Нарешті її здихалися!».

    Цей сон був настільки реалістичний, що коли я прокинулася, то ще декілька хвилин сиділа та намагалася прийти в себе. Я тільки зараз починала розуміти, наскільки ризикованими стануть найближчі дні. Смертельно небезпечними! Роздумам про материнство, певна річ, зараз місця не було.

***

    Навіть коли приїхали до Старбурга, яскраві барви міста не в змозі були перемкнути мене. Мій чоловік, взявши попід руку, повів у шинок, де ми присіли у непримітному кутку за дерев’яний та покоцаний столик.

-Ти бував у Старбурзі раніше? - поцікавилася я.

-Тільки одного разу. Теж на місії.

  Хотілося дізнатися про неї, але подумала, що навряд чи він розповість. Усе таки таким допитливим як я в агентстві не так легко.

-Зосередьмося на нашому завдані, - запропонував Арс, після того як замовив брускети та квас.

  Я демонстративно поклала руки на стіл та сперлася підборіддям на долоні в очікуванні. Це ж він був досвідченим агентом, а не я!

-Думаємо логічно, - почав Арсен, - найманці відправили Казима, про якого казав Ком, і цей Пекельний, певне, не один день походжав у замку, аби все спланувати. Або й досі цим займається! Можливо, сам або з помічником. А от на фуршеті, гадаю, його союзниками вже кишітиме.

  Мій любий був занадто серйозний. Було цікаво, чи він завжди такий на роботі, і чи таким залишиться до кінця місії.

-Поїдемо до замку? – ненав’язливо поцікавилася.

     Арсен припав на кухоль, який щойно принесли.

-Авжеж! У ньому постійно проводять різні заходи. На даний час інтер'єр підлаштований під музей.

-Я читала про це в інтернеті, - зізналася. - Музей працює до вісімнадцятої години.

-Що ж, молодець, - Арсен здивувався тому, що я так підготувалася. - Поїдемо за пів години до закриття.

-А зараз? – запитала з кокетливою посмішкою, щоб перебити його настрой, а тоді полоскотала за вухом так, як він це любить.

  І спрацювало. Арсен пом’якшив погляд і повернув те вухо до мене, щоб не зупинялася.

  -А зараз, кицю, пропоную знайти наше заброньоване житло неподалік від замку Заславських. Впевнений, ми знайдемо чим зайняти час.

  Від почутого розтанула в передчутті чогось пристрасного, дикого, заманливого…

***

   Ближче до вечора, після того як заселилися до мотелю, настав час продовжити місію. Ми рушили до замку готичного стилю, навколо якого казкова атмосфера складала неабияке враження: яскрава низька трава, наче несправжня, різнобарвні квіти, від яких не могла відвести погляд, кущі, вистрижені в формі фігур, ряд однакових скронь пишних, але не високих дерев. І таке все яскраве, доглянуте, наче намальоване. От тільки стенди про найближчі події в замку, які траплялися поміж дерев, як на мене, не вписувались в довколишню мальовничість.

    Арсен по-джентльменськи пропустив мене в замок першою. Усередині відчувала себе дівчиною минулих століть. Вельможні поруччя з кам’яного різьблення, високі стелі, видовищний декор. За склом знаходилося безліч цінних і давніх речей, які роздивлялися поціновувачі та звичайні туристи.

   Коханий кивнув головою у кінець зали. На скляному п'єдесталі виблискував своїми гранями яскраво-зелений Балтійський Смарагд, до якого одразу направилися.