35 Блискавична операція.Арсен.Весна

   Прокинувся ще до будильника. Ранішні думки були присвячені Джес, а не місії. Сьогодні був шанс повернутися до Кросенвергу та зустрітися з нею. Біло надзвичайно цікаво, як вона відреагує на моє повернення. І хотілося дізнатися, чи не змінилася дружина за моєї відсутності.

    «Досить, - перервав власні роздуми, змушуючи себе підійнятися з ліжка. – Прийшов час зробити те, заради чого прибув у готель: знайти спільника Елізабет або хоча б зберегти записи, де було видно його обличчя».

    Перед тим як залишити номер, я перевірив налаштування того голосового запису, що записав ще вчора. А тоді набрав Роберта, бо вже давно не було від нього новин.

-Ти чого зник? – одразу запитав у Роба.

-Немає що розповісти, - зізнався товариш-агент.

-А що дізнався про Елізабет? Вона ще в Родгарі?

   Роберт зробив паузу, а тоді пояснив:

-Я втратив зв’язок з нею.

-Як?! Давно?! – я скипів. - Вона знайшла наш пристрій?

-А ти думав, що вона ходитиме з ним вічно? Пекельна вже давно залишила Родгар, направляючись до сходу країни, - повідомив Роб.

-Зрозуміло, - зітхнув розчаровано й уявив невдоволення на обличчі Командора.

   Спустившись на перший поверх, звернув увагу, що адміністраторка вибігла зі свого кабінету і кудись помчала зі швидкістю світла.

-Сподіваюся, ти не на довго, - прошепотів собі під ніс та вийшов з готелю.

     А як тільки у моїх руках опинився пакунок з фруктами, які придбав неподалік, одразу поквапився навідати прибиральницю.

   Підійшов до рецепції та попрохав дівчину у жовтому брючному костюмі зв’язатися із нею.

    Ця дівчина взяла слухавку до рук та запитала ім’я прибиральниці. А от його я не знав, в чому одразу зізнався. Тоді дівчина нахмурила вузенькі, немов ниточки, брови, розгублено стиснувши плечима.

-Ця прибиральниця сьогодні не працює через погане самопочуття, - спробував пояснити. – Вона приємна, доглянута на вигляд і надзвичайно балакуча…

   Темненька колега на рецепції, яка нас слухала, щось прошепотіла тій, що зі мною спілкувалася. В результаті вони набрали чийсь номер і я почув:

-Леоноро, прошу вибачення, але до вас проситься чоловік, який проживає у 35 А номері. Хоче навідатись.

    І нарешті мені сказали:

-Підіймайтеся на третій поверх. Вона на вас чекає.

  У мене ще залишалося трохи часу, щоб «позичити» в цієї Леонори жовту картку. А тоді рушити до кабінету адміністратора за ключами.

-Любчику, ти все ж прийшов, - почув, коли ліфт тільки почав розсовувати двері.

-Я ж обіцяв, - стверджено заявив та підійшов до неї, вручивши пакунок.

  А тоді стало якось бридко від самого себе, від задумів щодо неї. Та я мусив виконати заплановане.

   Поки вона щось нескінченно базікала, я пройшов у кімнату та огледівся. В’язку карток вона поклала у шухлядку біля ліжка.

   Всього за десять хвилин часу вона вже розповіла про улюблену онуку, яка навчається в університеті, про холодні відносини сина з невісткою, про свою рідну сестру, яка вдало вийшла заміж та поїхала за рубіж та й, взагалі, здавалося, про все сімейне дерево. Та все ж почувався незручно через намір відібрати картки.

«Це для справи і країни, - намагався себе виправдати. - Тим більше вона навіть не помітить нічого. Я зроблю все обережно, а потім підкину їй ці картки».

-Синочку, геть забула пригостити чаєм! - спохватилася Леонора, яка мала кращий вигляд, аніж вчора. - Ходімо на кухню.

   Як тільки вона зробила крок із кімнати, в’язка з картками миттю опинилася в моїй кишені та я поквапився слідом за нею.

-Хвилинку, - затарахкотіла прибиральниця та метушливо почала протирати припилені чашки.

«Я вчасно поверну, вона нічого не помітить», - повторював у себе в голові.

   Врешті, ми випили чай із дешевим печивом, а тоді я повідомив, що мушу відійти у справах.

-Ти ще повернешся? – з надією запитала Леонора, яка ще й про половину родичів не розповіла.

-Через годинку, - пообіцяв і встав зі столу. – А ви відпочивайте й не навіть не думайте кудись піти.  

-Давно про мене так не піклувалися, - посміхнулася Леонора, вимила наші чашки і слухняно попрямувала у свою кімнату.

***

    Як тільки я опинився на коридорі - на обличчі з’явилася легка усмішка. Та як тільки спустився до кабінету адміністраторки готелю, усмішка одразу зникла.

-Це неподобство! Я думала, що у вас готель високого рівня й нам з Біскві буде комфортно! - верещала якась краля до адміністраторки, привертаючи увагу людей, бо це було на коридорі.

   Адміністраторка вибачалася та постійно намагалася щось пояснити. Але вередлива дівчина зі світлим волоссям, величезними нігтями та силіконом у всіх можливих місцях була невгамовна. Ще й цуцик в її сумочці постійно підпискував.

«Мабуть, Біскві – це її коханий», - вирішив, спостерігаючи за розмовою.

   А тоді в готель несподівано увійшов Крістіан.

«Тільки його не вистачало!» - зітхнув та став за широким чоловіком, який стояв поруч.

  Та Крістіан пішов в мій бік і зупинився біля крикливої кралі.

-Котику, знав би ти в яке жахливе місце мене приволік! – дівчина поскаржилася Крістіану.

   Я отетерів від почутого. Хто б міг подумати, що такий серйозний чоловік зв’яжеться з такою недалекою лялькою. Втім, мене це не стосувалося.

-Крістіане, - нарешті я підійшов до нього. - Зажди.

-Арсене? Я думав ти освоюєшся на новій роботі.

    Я на хвильку задумався. Дійсно, сьогодні я і Овер мали йти до нього в офіс, але мій новий начальник знову зник. Звісно, він же мого телефону не знав, а у номері мене не було. Так що виходило, що то я зник.

-Не до цього, - відмахнувся, а тоді показав на білявку. – А це твоя… дружина?

-Ні, але ми зустрічаємося, - пояснив він, а тоді посміхнувся та додав: - зазвичай в готелі.

   Я з ввічливості відповів посмішкою, а тоді тихо попрохав: