34 У чоловічій компанії.Арсен.Весна

   Кожної хвилини на рецепції дзеленчав телефон. Вільних крісел для сидіння у лівому боці зали залишалося лише два чи три. Я повільно прямував у бік одного із них, коли якась гладка жінка штовхнула мене валізою.

-Можеш пересуватися швидше?! - грубо звернулася до мене.

-Не можу, - відрубав без найменшого бажання їй допомогти.

  Дійшовши до обшитого крісла, зручно вмостився та став спостерігати за навколишньою буденністю. Так продовжувалося вже декілька днів.

   Після зустрічі з Артуром показав фото Пітера робітницям на рецепції, але на моє превелике розчарування його ніхто не впізнав. Це говорило лише про те, що Елізабет у готелі зустрічалася з іншим найманцем або у неї, взагалі, були інші справи. Та я твердо вирішив дістати записи з камер. І був абсолютно впевнений, що їх можна було дістати саме на третьому поверсі, де відпочиває персонал готелю.

    Рівно о чотирнадцятій годині на моїх очах швейцара на вході змінив його колега.

«Мабуть, кінець зміни чи перерва на обід», - вирішив я.

    Після цього підійшов до одного з них, який був чепурним парубком на вигляд двадцяти п’яти років.

-Не підкажете, чи якось можу пройти на поверх без спеціальної картки? - ввічливо звернувся до нього.

-Ні, у нашому готелі це неможливо. А у вас щось трапилося?

  Швейцар був чемний, але говорив тихо та майже не повертав голову в мій бік. Тоді я подумав, що йому на зміні не можна точити ляси.

-Хотів відвідати друга, - пояснив йому.

-Зверніться до рецепції, будь ласка, - почув у відповідь. – Вони зателефонують до нього прямо у номер.

-Що ж, міцно дякую.

   Коли в роздумах повертався до власного номера, то зустрів у коридорі прибиральницю, на яку б не звернув уваги, якби вона сама до мене не заговорила.

-Ой, зараз пройдуся пилососом - і ви пройдете. Одну хвилиночку, - заметушилася вона.

    Я зупинився та став дивитися, як жінка воює з важким пилососом нового покоління.

-Ви не ображайтеся, - попрохала мене.

-Все нормально, - відказав, після чого знову занурився в роздуми про те, як знайти союзника Елізабет.

-Насправді мені забороняють спілкуватися із жителями готелю, окрім персоналу. Та-а-а… набридає постійно мовчати, - поскаржилася старша жінка, вимкнула пилосос та простяглася в повний ріст.

  Як для прибиральниці вона виглядала надто добре: косметикою ніжно підведені очі та губи, у вухах виразні золоті сережки, на руках доглянуті нігті. 

-То чому таку професію обрали? – поцікавився у неї.

-Гарна платня, - прошепотіла. - У мене ж внучка в університеті навчається на лікаря, от я і допомагаю їй.

-Їй пощастило з бабусею, - підмітив уголос.

  У жіночки навіть з’явився рум’янець і вона сором’язливо посміхнулася. Вже навіть хотіла піти, але я зупинив її за лікоть.

-І для мене знайдіть хвилинку, - попрохав у неї. – Підкажіть, як можу пройти на третій поверх? Здається, серед персоналу бачив свого давнього знайомого. От тільки ім’я не пам’ятаю. Хочу його знайти.

-Любчику, це не можливо без жовтої картки, - вона дістала в’язку усіх карток цього готелю, ткнувши пальцем на жовту.

   Мої очі засвітилися.

-Шкода. Зовсім ніяк?

-Якщо згадаєте його ім’я - я організую вам зустріч, - пообіцяла прибиральниця.

-Спробую. А зв’язку карток усі представники персоналу мають?

-Ні, тільки працівниці рецепції, прибиральниці та швейцари. А чому, власне, запитуєте?

-Раніше такої карткової системи ніде не бачив, - зізнався їй.

-Чесно кажучи, вони мені ускладнюють прибирання, - поскаржилася прибиральниця. – Та що я можу зробити з цим?

  Говірка жіночка з радістю б продовжувала бесіду, але в мої плани це не входило. Тож попрощався - і їй довелося повернутися до своїх обов’язків.

***

   До самого вечора я засів у своєму номері. Навіть задрімав. Бачив би це Командор! Аж раптом роздався дзвінок у телефон номера. Я різко підірвався та взяв слухавку.

-Доброго вечора, - пролунав ласкавий голос. - Прошу вибачення за цей вечірній дзвінок, але ваш друг просить, аби ви спустилися на перший поверх.

     Я одразу зрозумів, що мова йде про Овера, тому вмився крижаною водою, щоб остаточно прокинутися та спустився. Не дарма декілька днів чекав цієї зустрічі. А сам же знайти Овера не міг, бо не знав його справжнього імені.

   Як тільки ліфт зупинився та я відірвав ногу, аби вийти, хтось ступив до мене та перегородив шлях. Це був не хто інший, як сам Овер.

-Спочатку я перепив, а тоді деякі справи потрібно було привести до ладу. Ти ж не подумав, що я тебе кинув? - запитав він, дивлячись мені у вічі.

-Ну, як сказати.

-Перестань, - вельможний дядечко ляснув мене по плечу. – Мій товариш Крістіан вже чекає нас, аби випити доброго бурбону.

   Овер був абсолютно тверезий, що навіть викликало у мене подив. Ми підійнялися на вісімнадцятий поверх і він скористався бордовою карткою, щоб увійти на поверх. А до номера ввійшли без стуку.

-Змусили мене чекати, - почув голос з крісла посеред кімнати, яке було повернуте до величезного вікна.

    Тоді воно розвернулося до нас і чоловік з доглянутою борідкою гордовито посміхнувся. Він теж був значно старший за мене.

-Ти знаєш: у мене купа справ, - пояснив Овер.

    Директор банку нарешті піднявся, щоб потиснути руку своєму товаришу, а тоді й мені.

-Ти надто молодий, щоб розважатися з такими дядечками, - серйозним тоном повідомив Крістіан, чим неабияк спантеличив.

   Тоді Овер, глянувши на мій вираз, сильно ляснув долонею по моїй спині.

-Ти такий серйозний, що мене аж нудить. Ми ж відпочити прийшли, чи як? – процідив він.

    Крістіан розреготався - і я зрозумів, що це в них такі жарти. У багатіїв таки був свій специфічний гумор. Тоді я вирішив розслабитися й дочекатися часу, щоб вияснити те, заради чого прийшов.