30 Східний вокзал.Арсен.Зима.

  Сівши у машину для місії, налаштовувався на дорогу, як у вікно хтось постукав. Звісно, це був Артур, який вирішив попрощатись.

-Кажуть, ти їдеш на особливу місію. Хай щастить, друже. Бережися там.

-Сміливим доля сприяє, чи не так? – нагадав про девіз.

     Позаду нього стояли Есмі та Роберт, які провели мене поглядом. Я махнув до них головою, завів мотор і втупився в руль авто. А тоді знову повернувся до них, згадавши дещо важливе.

-Глядіть за нею, - попрохав наостанок і рушив до підземного тунелю.

    Більшу частину шляху по обидва боки простягався ліс. Щоб вночі не задрімати дорогою, увімкнув гучну музику. Її баси та швидкі ритми змусили додати швидкості. Та навіть це не перемкнуло від думок про Джес.

«А що, якщо з нею щось станеться на одній із її майбутніх місій? Я ж не зможу постійно бути поруч! А якщо спробувати її вивести з агентства? Розіграти самогубство? - у голову почали лізти параноїдальні думки, яких закортіло позбутися.

     Натиснув педаль газу ще дужче, аби сконцентруватися на дорозі. Так швидкість автомобіля вдвічі перевищила норму. Ліс по обидва боки, зливаючись, перетворювався на брудні плями. А тоді я наче прокинувся, коли побачив попереду прірву, яку було необхідно об'їхати тонкою доріжкою. Це змусило різко загальмувати.

«Арсе, що це було?» - запитав себе подумки, віддихуючись.

    Звернувши увагу на годинник, я вирішив підкріпитися та перепочити. Час це дозволяв.

    Відпочивши, нав'язливі думки перестали переслідувати. Тож вже спокійно добрався до Родгару.

   На дорогах мегаполюсу було безліч машин, які сигналили один одному. Я пересувався повільно за якоюсь чорною машиною, роздивляючись дзеркальні хмарочоси, в той час, як по тротуару несамовито пересувалися пішоходи, які постійно кудись квапилися. Тоді я подумав про те, що в такому місті-мільйоннику жити престижно, але зовсім не просто. Особисто я, не хотів би в заторі провести пів дня.

   Все ж вдалося вчасно прибути до Східного вокзалу.

«Почалося!» - гучно роздався внутрішній голос.

   Залишивши авто біля входу вокзалу, оглянувся й не знайшов кращого місця для спостереження, ніж другий поверх вокзалу. З нього було чудово видно залу, через яку проходили усі, хто тільки зійшов з потяга. А як тільки підійшов час, я зручно примостився за широкою колоною.

    Люди зійшли з потяга й величезним натовпом пройшли піді мною. Весь вокзал нагадував мурашник. Серед безлічі душ важко було навіть припустити, що одна із жінок, нафарбована червоною помадою, може бути Елізабет. Ніхто дивним не видався. Так і всі прибулі пройшли повз мене.

«Вона могла піти іншим боком: в обхід через вулицю, - припустив я.

    Після цього кинувся до вікна другого поверху, де роздивився знизу одиничних перехожих. Цього разу мою увагу привернула  жіноча постать у темно-синьому костюмі та червоному капелюсі. Вона пересувалася швидко, хоча це ще ні про що не говорило.

    Я швидко спустився на перший поверх, щоб наздогнати ту жінку в червоному капелюшку. Це ж була моя остання надія! А було б вкрай безглуздо втратити головну зачіпку агентів. Та жінка неначе в повітрі розчинилася. Це змусило вилаятися, а після того примітив поряд ряд таксі.

«Звісно, вона взяла таксі, бо інакше так швидко б не зникла», - підказав внутрішній голос.

   Таксист першого авто опустив скло, коли побачив, що я наближаюся до нього.

-Твоя машина № 5. У нас тут черга, - буркнув мені.

-Зачекайте, - попрохав. - У таксі щойно мала сісти жінка в синьому костюмі та капелюсі. Можливо, бачили її?

-Кхе-кхе! Можливо, та я не стежу за пасажирами! - грубо крикнув водій та відгородився склом.

   Аж закортіло відказати грубіяну. От тільки йому пощастило, що мені було не до цього. А тоді худорлявий водій в окулярах, який сидів у своєму таксі поруч, зізнався:

-Я бачив. Вона щойно поїхала у третій машині.

-А ми можемо наздогнати? – поцікавився. – Це важливо!

-Та вже навряд, - співчутливо мовив він, а тоді дістав телефон. – Заждіть!

    Цей чоловік в окулярах зробив дзвінок, а після того повідомив, що таксі №3 попрямувало до провулка Дев'яти Святих.

   Я щиро подякував у відповідь, а тоді згадав, що автівка з бази стояла біля входу. А це ще треба було пробиратися через новий натовп, який рушав від поїзда. Тож довелося забігти у таксі, яке вже давно очікувало на мене.