29 Напередодні місії.Арсен.Зима.

    Коли всі питання було вирішено, я нарешті міг повернутися до своєї дружини. Звісно, не сам – з Командором.

   На коридорі зустріли її наглядача, який пояснив, що за нашої відсутності Джесіку оглянув лікар і сказав, що нічого страшного.

   Коли увійшли, дружина вже була при свідомості. Та я не одразу показався їй.

«Зараз буде драматизувати», - одразу зрозумів, як тільки глянув на неї.

  А хто б не став? Вдарили по голові, а тоді прив’язали до стільця у цьому похмурому місці.

  Розмову вів Командор. Вона йому чесно зізналася, що слідкувала за мною. А тоді найжахливіше - повідомила, що у неї більше немає коханого чоловіка. Це боляче пройшло крізь мене, бо цього боявся почути найбільше. Вона вважала мене зрадником, тож варто було якнайшвидше переконати її в протилежному, якщо ще не пізно.

     Коли Командор нас залишив, виявилося, що Джес мене впізнала, хоч і весь час стояв спиною до неї. Її крики "ненавиджу!" безперестанно линули у мій бік. А коли розв'язав мотузку, вона відштовхнула мене, навіть не вислухавши.

«Невже не дасть шансу пояснити?» - не міг повірити.

  Ще зранку Джес пестила мене у ліжку, а тепер я став найлютішим ворогом. В якусь мить це так знервувало, що втратив контроль, зі всієї сили вдаривши кулаком об стіну. А тоді залишив дружину саму, щоб кожен із нас заспокоївся.

***

    Перед кожною місією у нас було заведено отримувати інструкцію. У ній було детально розписано про місію: мета, перелік вимог, вказівки та обов'язки. Також перед місіями агенти проходили підготовчі завдання, які також у ній зазначалися. Це міг бути біг, якщо потрібно буде пересуватися на великі відстані; стрільба, якщо буде необхідність скористатися зброєю; використання шпигунських приладів; повторення таємних знаків та інші.

    Поки Джесіка ще не була готовою йти на контакт, вирішив отримати таку інструкцію. Увійшовши у потрібний кабінет, на мене одразу звернула увагу агентка-інструкторка Діане. Білявий колір волосся, великі очі, глибоке декольте, яскраво-рожева помада на пишних вустах, рожеві аксесуари на сірому агентському костюмі – усе це робило її схожою на ляльку.

-Вітаю, агенте, із новою місією, - Діане привіталася білосніжною усмішкою.

    Як тільки відповів, вона від'їхала на стільці від комп'ютера, за яким набирала текст, на іншу сторону довгого напівкруглого стола. За столом стояла величезна шафа з потаємним входом, де знаходився архів інструкцій, а з лівого боку на стіні висів великий екран, вмонтований у стіну.

    Крісло, на яке я присів, звично повернулося до того екрана. Діане елегантно піднялася зі свого робочого місця й почала пояснювати деталі місії, опираючись на слайди, які автоматично змінювалися на екрані.

-Ціль місії: пошук центральної бази найманців, спроба №8, - несподівано сказала вона.

-Хвилиночку, - перебив. - До мене вже сім разів робили спробу?

-Так, але тільки остання дала результати, які стануть вам, агенте Хардмане, зачіпкою.

   Це змусило мене задуматись, а Діане тим часом продовжувала:

-Місто: Родгар. Місце початку місії: Східний вокзал. Час початку місії: восьма тридцять. Об'єкт: жінка, зазвичай із червоною помадою, на ім'я Елізабет. Рівень небезпеки: особливо небезпечна.

   Після цього світловолоса інструкторка вказала, які види підготовки необхідно пройти перед місією та вручила інструкцію, побажавши вдалої місії.

-Виїжджаєте завтра о чотирнадцятій годині, - додала Діане, коли вже направлявся до дверей.

***

     Перед тренуванням вирішив зайти у свій робочий будиночок через вулицю, щоб переодягтись і залишити інструкцію. Та несподівано надворі охоронці розбіглися по території, а більшість з них побігли до основної зали. Вони переглядалися між собою та когось виглядали. Це змусило мене також роззирнутися – і я спіймав оком швидких рух. Моя Джесіка щодуху бігла із-за будиночка, втікаючи від охоронців.

«Невже вибралася?» - тільки й встиг здивуватися.

   Та залишити територію бази їй все одно б не вдалося, а от неприємності б мала. Тож перебіг їй на зустріч - і Джес вдало приземлилася в мої обійми.

   Я повернув її до того ж підвального приміщення, не зважаючи на невдоволення коханої.

    Вона слухняно дала руки, щоб їх зв'язав. Я здивувався цьому, показавши свій подив виразом обличчя. Після цього вона помітно заспокоїлася – і я нарешті зізнався про свою агентську діяльність.    

    Джесіка не повірила мені та навіть сміялася з моїх розповідей про місії. А тоді нашу розмову перебив Командор, який запропонував дружині стати агенткою.

  Я хвилювався. Ніяк не вдавалося зрозуміти, що коїться в її голові. Залишалося лише сподіватися, що вона все зрозуміє. Хай і не одразу.    

   Врешті-решт Джесіка второпала те, що варіантів у неї не було. Я махнув, щоб вона погоджувалася на пропозицію наставника - і нарешті почув її згоду. Був щасливий цьому, хоча хтозна до чого все це могло привести.

***

  До самої ночі та весь наступний ранок тренувався перед місією. Зустрічей з Джес уникав спеціально, щоб сконцентруватися на підготовці. Та ні на мить не міг забути про новоспечену агентку, любу дружину й тепер колишню кондитерку. Як тільки остаточно закінчилася  моя підготовка, нарешті направився до дружини, щоб попрощатися та передати Кодекс Агентів.

   Зустрів Джесіку в супроводі робота. І здалося, вона зраділа зустрічі, хоч і намагалася це приховати.

-Ти вже не сердишся? - поцікавився у неї.

-Осад залишиться навіки! – попередила моя люба дівчинка.

    Вона була такою милою, навіть коли сердилася. І так закортіло пригорнути її до себе, поцілувати, занурити руку в кучеряве темне волосся, полоскотати шию, щоб її дзвінки сміх наповнив увесь простір… Але Джесіка залізно тримала дистанцію.    

   Звісно, їй потрібний був час. Та я вірив, що все прийде до ладу і вона пробачить за те, що доводилося приховувати роками.