28 Обраний боєць.Арсен.Зима

    Розділ 3

Зима

Арсен Хардман:

Не забарившись, я попрямував до свого наставника. Поки пересувався довгим коридором, роздумував, для чого ж Командор мене викликав, ще й так терміново. А як тільки увійшов у його кабінет, наставник зустрів мене оплесками.

-Так-так, цього разу ти перевершив самого себе, - пролунала похвала, яку отримати від нього зазвичай було надзвичайно важко.

     Та я був впевнений, що він мене викликав не лише для цього. І не помилився.

-Арсене, увесь цей час за вами спостерігав Міністр із центральної бази. Ти ж помітив того чоловіка, який постійно був з нами, старійшинами?

-Я думав, то новий наставник, - зізнався, приховуючи розгублення. - Не можу повірити, що сам Міністр завітав до нас. Міністр агентів!

-Тихіше. Про це не обов'язково всім знати, - пояснив Командор. – Він тут таємно.

-Чому ж все так секретно?

   Наставник зробив паузу, а тоді нахилився над столом, наче боявся, що його почують стіни.

-Мова буде йти про наших ворогів – Пекельних найманців. Увесь цей час ми шукали їхні бази та знищували. Сам знаєш! От тільки вони будують нові ще швидше.

-Можливо, нам варто поповнити агентські ряди? – запропонував наставнику.

   Він гмикнув та відкинувся на спинку крісла.

-Та де ми візьмемо стільки людей з агентською підготовкою? А як набрати недосвічених, то піде вдосталь часу для підготовки.

-Декількох місяців буде достатньо, Командоре. Ми ж братимемо їх не з вулиці, а військових чи…

-Ти, хлопчику, помиляєшся, - перебивши, Ком похитав головою, а тоді дістав свою улюблену люльку. - Міністр сповістив про напад на західну Станцію.

   Я стиснув губи та кулаки. Це було занадто навіть для них, бо західна Станція досить довгий час вважалася однією з найміцніших.

-Вони, бунтарі, так і до нас доберуться, - продовжив Командор, напускаючи диму, який одразу заполонив увесь кабінет. - Та вихід є. Мініст бажає покласти усі сили на знищення ворожої центральної бази. Ми не один рік шукали зачіпку – і нарешті знайшли. От тільки потрібний підготовлений боєць для цієї місії, тому ми й оцінювали вашу підготовку.

-То Міністр обрав мене? - припустив я.

-Можливо, - протягнув Ком і знов напустив диму. - Він чекатиме на тебе завтра о шостій ранку в кабінеті №6. Не підведи мене, Арсене!

***

    Додому повернувся неймовірно втомленим.

-Ви вчасно, містере Хардмане, якраз вечеря приготувалася, -ласкаво проговорила дружина й поцілувала з таким натиском, що сперся на шафу.

-Супер, - в'яло відказав, хоч і намагався здаватися енергійним.

    За вечерею так кортіло розповісти усе Джесіці, поділитися новиною про приїзд Міністра, який мене так стурбував. Та не міг. Моє агентство було таємницею навіть для неї. Звісно, це нервувало, особливо те, що вона вважає мене поліціянтом. Бо це була цілковита маячня. І ось вже не перший рік важкий камінь лежав на душі, але кидати агенство не збирався. Це була моя стихія – я почувався на своєму місці. В результаті повечеряли мовчки.

   За годину до шостої ранку мене розбудив надокучливий будильник. Я швидко вимкнув його, щоб не прокинулася Джес. Та де ж там? У неї чутливий сон. Кохана притисла мене рукою до ліжка й поцілувала в мочку вуха. Знала, що мене це збуджує. Тоді протягнула пальцем, починаючи від шиї, донизу. Але я зупинив її руку на животі й поцілував, пояснюючи:

-Мені сьогодні на роботу треба прийти раніше.

  Передбачливо отримав розчарований погляд, від чого відчув себе покидьком. Останнім часом я був надто завантажений, тож добре розумів невдоволення коханої.

    Тоді Джесіка взялася підливати домашні рослини, за якими доглядала, наче за маленькими дітьми. І нарешті наважилася запитала, чому вчора я був настільки втомленим. Я чесно зізнався про фізичну підготовку, адже це не суперечило легенді про поліцію. А тоді дбайливо зауважив:

-Ти ще ж не квапишся на роботу. Маєш можливість ще поніжитися у ліжку.

-Та вже не хочеться, - чомусь відповіла вона, хоча це на неї було не схоже.

   Я не звернув на це уваги, бо налаштовувався на розмову з Міністром. Тоді дружина провела мене і я покрокував, бувши впевненим, що люба Джес все ж знову приляже. Тоді я ще не здогадувався, що помилявся як ніколи раніше.

***

     Перед розмовою з Міністром нервував, що мені зазвичай було не властиво. Наче нутро підказувало мені, що сьогодні все зміниться.

   Один зі знайомих агентів підвіз мене до бази. Я швидко переодягнувся у свій сірий костюм, коли залишалося п'ять хвилин до зустрічі. Цього часу якраз вистачало, щоб дістатися до кабінету №6, аж раптом засвітилися червоні ліхтарики на будиночках і залунала сирена.

   Який був мій подив, коли я оглянувся і побачив, як охоронець з тунельної стоянки на руках виносить Джесіку. Мою Джесіку! В це було неможливо повірити.

  Миттю підбіг до охоронця, забувши про важливу зустріч, та зблизька роздивився свою дружину, яка була без свідомості.

-Як це розуміти?! Чому вона знепритомніла?! – емоційно натис на агента-охоронця.

-Вона прошмигнула до тунелю, коли ви проїжджали ним, - пояснив агент. – Довелося реагувати, а тепер мені слід віднести її наставникам. Так що пробач.

-Чорт-чорт!!! - захлинався від тієї гами хвилювань, які накрили з головою. - Тільки цього не вистачало!

«Невже вона здогадувалася про мене? Де я проколовся?  Що тепер з нею зроблять?» - думки наче бджоли загули в моїй голові.

-Стривай. Дай сам її візьму, - попрохав охоронця, стишивши говір. – Вона випадково тут опинилася, повір.

   Агент-охоронець, який недбало тримав Джесіку, гримнув:

-Ти що, хочеш порушити Кодекс Агентів?

   Отут я вже зам’явся. Звісно, такого робити не міг, але це ж була моя люба Джес… Її м’які темні кучері закривали частину вродливого обличчя, голова, повернула набік, лежала на ліктеві охоронця, очі були щільно заплющені. Дружина виглядала такою беззахисною, що довелося відвернути погляд, аби емоції не взяли верх над розумом. От тільки рішення ніяк не знаходилося. Я відчував себе загнаним та безпорадним.