24 Інформація у моніторі.Джесіка.Зима

   Наступного ранку я піднялася вдосвіта й одразу взялася за Кодекс Агентів, а після вивчення правил поводження на місіях спустилася до Майстра Бойових мистецтв. Щоправда, довго ми не потренувалися, бо його викликав один зі старійшин, тому взяла довгу палицю і стала імітувати бій самостійно.

   Зал був поділений на ледь помітні квадрати, які виконували роль територій, відведених для кожного, хто тренувався. Крім мене, було ще декілька агентів, які відпрацьовували свої вміння, але я так захопилася, що перестала помічати колег.

-Оу, обережно! - почула збоку дзвінкий дівочий голос. - Ти перейшла на мій квадрат.

    Тоді я помітила, що ледь не нашкодила, підійшовши надто близько.

-Не навмисно, - стурбовано пояснила агентці.

-Ти що новенька? – дівчина відкинула назад довге каштанове волосся й продовжила танцювати з ножами.

    Її обличчя здалося мені знайомим. Це ж вона вчора у медичному вбранні допомагала відновитися бійцям після боїв.

-Спритно, як для медичної сестри, - прокоментувала її рухи.

    Вона одразу зупинилась і повернулася до мене:

-Спочатку палицею ледь не зачепила, а тепер відволікаєш?

    Я пирхнула ротом і повернулася до тренування.

-Ти що образилась? – запитала вона.

-Ні, - мій голос прозвучав обурено, тому дівчина підійшла.

-Раніше ми не зустрічалися, здається. Я – Есмі. А хто твій наставник?

-Командор.

-Стривай! Здається, я чула про тебе, - Есмі підійняла тоненькі, немов ниточки брови. - Ти ж дружина Арсена Хардмана?

-Так, - розгубилася. - Я – Джесіка Хардман.

-То правда, що ти викрила нашу Станцію, але тобі за це не стерли пам’ять?

-Правда, - зізналася їй.

-Хм, цікаво-цікаво…

   Нова знайома задумливо накрутила локон на вказівний палець, від чого здалася набагато милішою, ніж спочатку.

-Есмі, а ти вже давно в агентстві? – наважилася запитати.

-Два роки – це багато? – агентка постукала пальцями по власному підборіддю.

-Достатньо.

-А з Арсеном часто спілкуєшся?

-Ще б пак! Ми з однієї тусовки, тож якщо тобі в чомусь потрібна допомога – звертайся до мене, Джесіко, - кинула вона, і мотуляючи стегнами, рушила до бойового інвентарю.

  Я не знала, як реагувати на те, що ця краля була подружкою Арса. Тепер до свого чоловіка я мала на одне питання більше.

***

    Ближче до опівдня наступного дня багато думала про Арсена, про батьків, сестру.

«І взагалі, чому в мене немає вихідних?» - ставила риторичне питання.

   Хоча б один день для відновлення мені б не завадив. Загублена у власних думках відкинула книгу, яку намагалася читати, на вузький і довгий столик під екраном. От тільки нещастя: вона невдало зачепила одну із клавіш - і екран загорівся, блимаючи формою для введення паролю.

   Я перенесла книгу на ліжко, яке досі не склала. Воно легко й автоматично підіймалося вертикально, створюючи вигляд шафи.

«А що, якби змогла зайти у систему - це ж не злочин? – закрутилися ласі думки. - Я ж відтепер теж агентка й все одно все дізнаюся!»

    Я оглянулася, зазирнула у кожну щілину, яка здавалася мені дивною. В результаті знайшла деякі шухлядки, яких раніше не помічала. Та нічого цікавого всередині не було: металічні нитки, складений дріт, ніж.

  Всівшись на крісло, яке також при потребі перетворювалося в  частину стіни, пильно глянула на панельку біля кнопок, посунула її вбік – і аж стрепенулася. За панелькою від руки була написана комбінація цифр «349756».

«Так, це точно він», - як ніколи впевнено вирішила та ввела цифри у стрічку для пароля.

    А далі усі дрібні лампочки, що оточували надтонкий монітор, засвітилися червоним кольором, увімкнувся сигнал тривоги, а на самому екрані замаячив надпис «Пароль невірний».

     Мої жили запульсували від крові. Спочатку запанікувала, а тоді схопила свій новий гаджет, щоб викликати Командора. Поки метушливо гортала контакти, побачила ім’я Есмі.

«Може, краще не гнівити наставника?» - задумалася й набрала свою нову знайому.

-Привіт! – одразу пролунав її дзвінкий голос.

-Слухай, тут таке діло… Я ввела невірний пароль у систему - і тепер у будиночку все сигналить, - заторохкотіла, благаючи допомоги.

-І чого ж ти полізла у чужий будинок?! – з натиском запитала агентка, через що я вже не була впевнена в тому, що вчинила правильно, набравши її.

-Взагалі-то я живу в ньому!

-Тобто… в Арсеновому будиночку? – уточнила Есмі.

-Угу!

    І вона перервала виклик. Отак просто кинула слухавку, через що я надзвичайно обурилася. Аж раптом хтось постукав у двері і я відчинила, маючи надію на допомогу Есмі. Та в будиночок влетів чи то Дескріт, чи то Трамсміт. Досі їх плутала.

-Що коїться, Джесіко? - почула голос Командора з тарілки.

  Це було настільки несподівано, що втратила мовлення.

-Агенте Джесіко! Це онлайн-трансляція!

-Я натиснула невірний пароль, - неохоче зізналася, опустивши очі.

-Як невідповідально! Система містить таємну інформацію, до якої тобі не слід лізти! Наступного разу отримаєш покарання!

   Його голос звучав так суворо, що я вже сотню разів пожалкувала про зроблене. А тоді трансляція перервалася - і у двері постукали ще раз.

   Цього разу увійшла Есмі разом із кучерявим парубком Робертом. Я пам’ятала зі слів Арсена, що цей агент працює з ним разом.

  Цей Роберт поклацав по клавішах - і пронизлива сирена нарешті зникла.

-Дякую, Роберте, - щиро звернулася до нього. - І тобі Есмі.

-Про мене тобі Арсен розповів? - поцікався хакер.

  Махнула головою.

-То чого ж ти влізла у секретний архів, мені цікаво? – поцікавилася Есмі.

-Секретний архів? Я нічого ще не знаю на цій Станції. Крім того, випадково натиснула на клавішу і знайшла… - прикусила губу, бо вчасно зрозуміла, що про комбінацію цифр краще промовчати.