20 Без вибору.Джесіка.Зима

Опинившись у вже знайомому місці, я слухняно піднесла руки, щоб їх зв'язали.

-Жартуєш? - посміхнувся Арсен і опустив мої долоні.

    Я мовчала й уважно спостерігала за його невдоволеним виразом, холодним поглядом та обережними рухами. Прочитати його думки зовсім не вдавалося.

   Арсен підійшов до стіни та відтягнув в бік, як мені здалося, її частину. За нею знаходився великий екран.

-Я все поясню, - пообіцяв він. – Ти маєш зрозуміти, що я – не ворог.

    Цього разу змовчала, відчуваючи себе у пастці. Навряд чи якісь пояснення могли б виправдати його брехню. Я добре затямила те, що Арсен не той, ким здавався.

-Люба, зосередься.

-Припини мене так називати! – розгнівано фиркнула.

    Несподівано у приміщення увійшов наглядач, якого приставили до мене. Тільки його тут не вистачало! Цей чоловік зупинився біля дверей і звідти стежив за нами.

   Арсена помітно напружила його присутність, але він не став просити залишити нас вдвох. Натомість задумався, а тоді зізнався:

-Я – агент, Джесіко. Знаєш, як у твоїх улюблених фільмах, - Арс ледь посміхнувся, а тоді знову посерйознішав, продовжуючи. – А це все – наша таємна база, де ти не мала опинитися.

    Тим часом я роздивлялася костюм Арса, який аж блискотів сіро-металічним кольором, вигідно підкреслюючи підкачані форми. Треба зізнатися, Арсен в ньому виглядав достойно та привабливо.

-Агент? Думаєш, я в це повірю?

-Так і є! – розпашів милий. – А ти намагалася пробратися сюди! От охоронець і відреагував.

-Сподіваюся, тобі вже краще, - промимрив той, що біля дверей.

    У цей момент він виглядав скуцюрбленим, а не такий диким циклопом, як раніше.

    Я мовчки слухала й намагалася припустити, що це все правда. Хоча мій внутрішній голос кричав про те, що це повна маячня. Та я не мала уявлення, як перевірити правдивість слів свого законного чоловіка.

-Джес, повір, наша організація переслідує лише благородні цілі, проводить дослідження, винаходить техніку. Я не міг тобі усього цього розповідати раніше. Мені це заборонено! – розпинався Арсен.

    Він натиснув кнопку на стіні – і на екрані з'явилося фото чоловіка зі шрамом на щоці.

-Пам'ятаєш, місяць тому я їздив у відрядження? Так ось, саме за ним я тоді й ганявся. Це серійний убивця! Поліція його не могла знайти три роки, а мені вдалося. Ми виконуємо завдання, які іншим не під силу, розумієш?

-Припустимо, - сухо відказала я.

-Глянь сюди, - знову показав на екран Арс, де з'явилася жінка. -Пам'ятаєш, після весілля мені довелося поїхати на цілий тиждень, немов у справах? Це аферистка, яка пограбувала важливу комірку в банку, де знаходились документи державної таємниці. Я і мій напарник Роберт вичислили її та спіймали.

-Припустимо, - повторилася я.

-Любонька, - обережно та тихо мовив, присівши поряд та зловивши мій погляд. - Я не міг і не можу розповісти тобі усе, але ти маєш мені вірити.

   Арсен поклав свою руку на мою так, щоб наглядач не побачив. І дивився так чуттєво й трагічно, що перехоплювало подих. Та все ж, він брехав мені, а я таке вибачити не могла.

   Та не встигла я забрати руку першою, як до приміщення різко ввірвався чоловік, з яким я вже мала змогу поспілкуватися ще з самого початку.

   Арсен одразу зробив крок від мене, посерйознішав та прошепотів:

-Це Командор. Будь ввічливою з ним.

-Ти надто багато знаєш, дівчинко, - голосно сказав цей чоловік.

-І що ви зі мною зробите?

-Хах! – цей Командор ходив приміщенням туди-сюди, хоч воно і було малим. – Станеш однією з нас? Арсен впевнений, що тобі вдасться.

   Такої пропозиції я точно не очікувала. Ще й не до кінця розуміла, чи це випадково не жарт.

-А якщо не погоджуся?

-А у тебе не має вибору, ти вже мала це зрозуміти, - харизматично прогримів він, ще й чомусь ледь посміхнувся. - При пам'яті тебе звідси не випустять. Ти тепер небезпечна для нас. І якщо потрапиш до рук… ворогів, то мало не покажеться, повір.

  Він дістав люльку і закурив, всівшись на столі. Я не мала гадки, хто насправді ці «агенти», хто їхні вороги, чого від мене хочуть. Та при цьому дуже добре розуміла, що вибору нема.

-То що скажеш? – запитав Командор, суворо поглядаючи з-під лоба.

   Арсен махнув головою, що означало "погоджуйся". А так хотілося відіслати їх всіх якомога далі й спокійно піти додому оплакувати відносини з цим брехливим Арсом, якого досі так кохала.

-Згодна, - мовила проти власної волі, аби знову не прив’язали куди-небудь.

   Моє слово змусило Командора вручити мені мій же мобільний, після чого він сказав:

-Тепер ти служиш нам! Розірви зв'язки зі своєю роботою. Зараз же!

   Я слухняно зателефонувала у кондитерську і звільнилася, наступаючи на свою гордість. Та для себе прийняла рішення тікати при першій же можливості. А поки треба було зіграти їхню божевільну гру.

- Завтра приймеш присягу, - продовжував Командор, знову прогулюючись від стіни до стіни, - отримаєш спеціальний одяг і пристрої для операцій. Готуватимешся до місії, яку проведеш з агентом Хардманом, але перед цим ще досконало вивчиш Кодекс Агентів.

«Оце втрапила!» - подумала про себе, оцінюючи обставини.

  Іноді намагалася зловити погляд Арсена, але коли це ставалося, то починала сумніватися в його надійності. Залишалося сподіватися лише на себе. Спочатку розібратися, що це за клята місцина, а тоді – тікати до батьків. Все ж батько був колишнім військовим і мав непогану рушницю. Це якщо Арсен прийде за мною. Хтозна на що він був здатний. Як виявилося, його зовсім не знала.

  Командор наостанок оглянув мене та порадив відпочити, після чого разом з Арсеном залишив приміщення. Наглядач повів мене до кімнатки, пристосованої для відпочинку. Одномісне ліжко, мала шафка та низька тумба з тацею, на якій хололи овочі-гриль.

«Ну, хоч так», - подумала про себе, залишаючись на ночівлю.