18 За хвилину до...Евеліна.Літо

Літо

Евеліна Фейн

   З самого ранку відчувався прихід літа. Аромат квітів переплітався із запахом свіжоскошеної трави, всюди чувся спів птахів, а сонячне проміння, яке заглядало в кожну шпарину, немов попереджувало про обідню спеку. Та навіть такий світлий день не покращив мого сумного настрою.

   Поки чекала посадки, крізь панорамні вікна аеропорту спостерігала за літаками, які набирали швидкість і злітали, немов гігантські птахи.

    У кишені були останні кошти, тож Макс пообіцяв взяти витрати на себе. Звісно, я усе поверну, як тільки знайду близьких. А взагалі, Максим багато для мене робив весь цей час, що був у Кросенверзі. Друг він був чи не друг, а близьким став точно.

    Я стискала в руках щасливий талісман – статуетку німфу і прокручувала в пам’яті один дивний момент, який стався дорогою до аеропорту. Ми з Максом їхали в таксі, а за нами весь час пересувалося якесь темне авто.

-Тобі здалося, Евеліно, ти стомлена останніми подіями, - пояснив Макс.

-Але це вже вдруге! – запевнила. - Тоді у будинку я також когось бачила, пам’ятаєш? У капелюсі.

   Тоді Макс лише змахнув плечима й тему було закрито.

   Гучний голос об’явив про посадку і величезна юрба рушила в бік триколірного літака.

-З чого розпочнемо? – коротко запитала Макса в літаку.

   Він поправив своє темно-русяве волосся й ненадовго задумався.

-Для початку підемо у центр міста, Джесіку могли помітити вуличні торговці.

-Це займе багато часу, - зітхнула. – Місто велике.

-Щось вигадаємо! - він підбадьорив мене і дістав великий цупкий папір, який я не одразу змогла роздивитися.

-Невже це карта? - здивувалася, примружившись. - А телефони з інтернетом для чого?

-Я в таких випадках не довіряю техніці, - раптом суворо відказав він. - Хочу детально роздивитися місто.

-Ох, Максе, - посміхнулася, бо це виглядало кумедно.

    Вийшовши з аеропорту, перед нами повстало величне місто Старбург. Машини застрягали у заторах, навколо з усіх боків змінювалися кольорові афіші, а трохи далі виднівся ряд низьких фонтанчиків. Десь неподалік голосно грала весела циркова музика. І від усього цього аж запаморочилося у голові. Та дещо таки змусило мене зібратися докупи: я побачила стенд, який значно відрізнявся з-поміж інших.

-Максе, поглянь!

-Я бачу рекламу. То й що?

-Прочитай!

-"Вперше у Старбурзі солодкий фуршет від кращих кондитерів, який відбудеться у замку Заславських. Запрошуємо на 17:00. Таких тістечок ви ще не ласували!"

-Що як Джесіка буде однією із присутніх?

    Макс дістав свою карту, розгорнув і знайшов розташування замку. Нам пощастило, бо він знаходився в самому центрі міста.

    Я ладна була стрибати з радощів. Нарешті мої пошуки могли закінчитися. Як я цього чекала!

-Маємо ще купу часу, - попередив Макс, глянувши на свій масивний годинник. – Ще й прогулятися встигнемо.

  Я задоволено змахнула головою та знову огледілася. Враз дещо змусило мене насторожитися. Прямо перед нами проїхало те саме авто, водій якого, як мені здавалося, стежив за нами в Кросенверзі. Та цього разу вікно в автомобілі було опущене, тому мала декілька секунд, аби глянути на водія.

-Максе! Ця автівка їхала за нами до аеропорту. І водій в ній в такому же капелюсі, як той чоловік, що слідкував за нами у будинку Джесіки та Арсена. Максе, чуєш мене?!

     Та поки мій напарник повернувся, лише встиг побачити задній бампер темного авто.

-Ти впевнена?

-Він стежить за нами! Повір мені!

   Максим знов розгорнув карту.

-Теоретично… хто б він не був, цей тип міг би оцим коротким шляхом дібратися сюди на авто, - тицьнув на карту. - Це якби їхав трасою надто швидко.

-Значить, так і було! – голосно запевнила, хоча й не знала, чи вірить мені Макс, чи лише підіграє моїм тарганам в голові.

-У будь-якому разі він вже поїхав, а нам треба знайти замок. Тож пропоную не втрачати часу.

   Я трохи заспокоїлася й ми рушили поміж фонтанчиків, які забризкали нас з ніг до голови. Та від цього тільки стало легше, а сонце вмить висушило одяг та волосся, яке ледь-ледь закрутилося в локони.

-Евеліно, дивися – там вказівник, - показав Максим і водночас заглянув у карту. – А значить, нам йти прямо, а тоді наліво.

   Ми слідували шумною вуличкою за вказаним маршрутом до Старого Замку. А тоді вирішили уточнити напрямок в ефектної літньої жіночки, що проходила повз. Вона тримала у руках обплетений стрічками кошик та була зодягнена у яскравий рожевий костюмчик: спідниця за коліно і старомодний жакетик.

-Діточки, вам потрібно їхати до іншого кінці міста. О! - неочікувано почули від неї.

-Але... вказівник показав, що… що Старий замок десь поруч, - запинаючись, мовила я.

   На що вона відповіла:

-У нас ду-у-у-же давнє місто. О! Можна й заблукати. До нашого часу збереглося два замки, а раніше три було. О! Вам слід поцікавитися історією Старбурга. Ви ж – туристи?

-Де ми зараз знаходимося і куди нам йти? – конкретно запитав Макс.

   Жіночка невдоволено глянула на нього, але все ж зрозуміло пояснила:

-Ви йдете до Старого Замку, а якщо бажаєте потрапити на фуршет, то вам потрібен замок Заславських. Я б і сама пішла та у мене справи. Стійте на тому місці, - показала рукою, - зараз приїде автобус.

     Я голосно вдихнула повітря, коли годинник показав сімнадцяту годину. Це означало, що фуршет розпочався.

    Цього разу нам таки вдалося добратися до запланованого місця. Втратили майже годину часу, але заспокоювали себе тим, що так швидко фуршет закінчитися просто не міг.

    Ще із зупинки на горизонті виднівся височенний замок. Чим ближче ми підходили - тим більше він викликав захват. Замок Заславських був бездоганно відреставрований, але зберіг усю столітню сутність. Видовжені візерунчасті вікна були просто дивовижними, а загальна конструкція дивилася казково.