15 Якого біса?!Евеліна.Весна.

  У повному розпачі набрала номер Неллі.

-Евеліно, на побаченні краще не відволікатися, - одразу випалив її голос у мобільному.

-Все пропало. Чуєш? Я таки не в його смаку.

-Подумаєш… - байдуже відказала подруга, що мене надзвичайно обурило.

-Але ти ж обіцяла, що він буде моїм! Сказала поцілувати, а тоді сама ж завадила це зробити.

-Бо це було невчасно. І взагалі… він не з твого світу – з цим нічого не зробити. Не скигли. Знайдеш іншого.

-Яка ж ти сердечна, подруго! – образилася на колишню однокласницю та вже хотіла скасувати виклик, як вона щось незрозуміло пролепетала.

-Зв’язок не дуже. Чого хочеш?

-Поквапся… Я чекаю тебе при дорозі, як йти до будинку твоєї сестри.

-Навіщо?

   Та відповіді я не отримала. Все ж Неллі надто змінилася й тепер стала мені чужою. Наче й допомагала весь час, але я була впевнена, що вона це робить задля власної забави. І не було з її боку ніякого співчуття, розуміння.

«От були б тут, у Кросенверзі, мої подруги Норі та Емма… Ех!» - подумала, а тоді прийняла рішення найближчим часом закінчувати ці детективні ігри.

   Повільно почала пересувати ноги у потрібному напрямку. І вже скоро побачила подругу біля дороги. Неллі, жмурячи очі від палючого сонця, продовжувала стояти, заглядаючи у подвір’я на сусіда років тридцяти, який у синіх спортивних шортах та футболці з цього ж комплекту справлявся з газонокосаркою.

-Чого так вирячилася? Кохання з першого погляду? То давай, завойовуй його. Ти ж вмієш зваблювати. Он як мені допомогла!

-Та перестань, Ево.

-Чому ж?! – мене понесло. – Можливо, цього разу я буду тобі поради давати? Урок перший. Якщо хочеш познайомитися із хлопцем, сміливо підійди до нього та заговори першою.

  Подруга ігнорувала мої саркастичні настрої, вивчаючи чоловіка.

-Урок другий. Якщо потенційний кавалер не проявляє ініціативу – це ще не привід ставити хрест на спільному майбутньому.

-Придивися… - Неллі боляче потягнула за руку. - Це раптом не друг Арсена, де вони всюди були разом на світлинах?

   Запитання змусило мене посерйознішати та огледіти чоловіка. Та не встигла нічого відповісти, як він сам звернувся до нас:

-Ви ще довго будете спостерігати, як я зловісно знищую траву?

   Стало ніяково.

-Пробачте. Я - сестра Джесіки, що з тієї оселі. – показала рукою. –  А ви випадково не товаришуєте з Арсеном, її чоловіком? Бачила вас на світлинах, що у їхньому будинку.

-Так і є, - чоловік підтвердив версію Неллі. – Я – Ден, якщо що.

   Ми підійшли ближче й він перестав косити.

-А коли ви бачилися останній раз? Я приїхала гостювати, але не застала подружжя у будинку.

-Я давненько не бачив їх, що дуже дивно. Ми з Арсеном близькі друзі, тож зазвичай своїми планами він ділиться. А востаннє їх бачив з вікна, коли вони прогулювалися на полі, що навпроти. Вони пересувалися в бік станції.

-А коли це було?

-Більше як тиждень тому.

-Що ж, дякую. Більше не відволікатимемо.

   А коли відійшли на декілька метрів Ден голосно попрохав:

-Якщо знайдете їх, то нехай Арс зателефонує мені!

***

    Оскільки надворі вже смеркалося, знову залишилася на ніч у Неллі. Та цього разу твердо вирішила, що це остання ніч у неї.

  Черговий раз зробила спробу додзвонитися до рідних. Дарма. Хто б міг подумати, що поїздка до Кросенвергу буде такою жахливою та нервовою.

-Вище ніс, дорогенька! Твоє кисле обличчя не вписується в інтер’єр моєї кімнати.

   Подруга переодягнулася в легкий спальний костюмчик із пандами та увімкнула якийсь серіал на ноутбуці.

-Давай завтра сходимо у поліцію, щоб розпитати про Арса? Не второпаю, як таке може бути, що він там не працював ніколи.  

-Брехав. Що ж тут не зрозуміло?

-Найімовірніше, це він винуватий у таємничому зникненні Джесіки та батьків.

-Ок. Підемо у поліцію.

-А після того до тієї станції, де той Ден їх бачив востаннє.

-Ок. Підемо до станції, - монотонно повторила Неллі, якій кортіло розпочати перегляд серіалу.

  Та сконцентруватися на ньому я так і не змогла. Нескінченно продовжувала літати у своїх песимістичних думках, поки не заснула від втоми.

   А з самого ранку вмилася крижаною водою, щоб збадьоритися. Та почала смикати подругу:

-Вставай! Час йти!

   Неллі повернулася на інший бік.

-Ще рано.

-Я більше не маю терпіння. Хочу все прояснити.

-Евеліно, дай поспати! Постійно як вчепишся. Бр-р-р…

   Я почала трусити подругу, через що отримала подушкою по голові. Відповіла тим же.

-Йди сама або Макса поклич, - запропонувала подруга. – Зустрінемося через годинку в будинку твоєї сестри, а тоді вже й на станцію підемо разом.

-Сама піду. А Макс нам не потрібний. Без нього впораємося.

   Неллі підняла голову:

-Відколи це? Ви ж можете бути друзями.

   Такий варіант мені не подобався. Або по-моєму або ніяк. Тож про Макса вирішила забути.

-Можеш поснідати млинцями з какао. І мені також приготуй, - попрохала Неллі.

-Якось наступного разу.

   Неллі невдоволено склала обличчя та знову заплющила очі, кинувши:

-Залиш ключі від будинку, щоб я тебе на вулиці не чекала.

«Яка наглість» - подумала, але зробила так, як вона прохала.

***

     Відділ поліції знаходився неподалік. Я увійшла у дерев'яні двері та одразу побачила високого чоловіка у поліцейській формі, що сидів за великою тумбою. На тумбі лежав розгорнений журнал.

-Доброго ранку. Чим можу допомогти? – ввічливо запитав робітник.

-Доброго, шукаю поліціянта, якого звати Арсен. Я прийшла у особистій справі.

   Представник державних органів здивовано мене оглянув.

-У нас немає працівників з таким ім’ям,- нарешті зізнався він. - У вас щось сталося?

-Нічого особливого. Але він сам мені казав, що тут працює. Можливо, звільнився?

-А у якому кабінеті вигаданий Арсен має знаходитися? Можливо, ви ім'я переплутали. Не було тут такого. Ніколи.