Весна
Евеліна Фейн
Коли разом із Максом та Неллі вийшли на вулицю, щоб обмізкувати останні новини, дзенькнув телефон Максима. Він заліз рукою до широкої кишені в джинсових шортах та витягнув свій мобільний.
-Вчасно, - сказав, а тоді пояснив. – На пошту прибув екран до телефона твоєї сестри.
Вдоволено затрясла кулаками, після чого направилися до пункту призначення.
-А сам телефон де? – поцікавилася Неллі.
-Залишився в будинку, - пояснила.
-Могла б і з собою забрати. Один раз його вже розбили.
Я подумала, що колишня однокласниця мала рацію. Та тепер нічого не залишалося, як повернутися в дім Джесіки та Арса. А як тільки це сталося, Макс полагодив телефон – і той став, немов новий.
-Я можу скористатися ноутом твоєї сестри? – запитав він. – Бачив в іншій кімнаті, у шухляді під столом. Мені так буде краще вивчати мобільний зсередини.
Я махнула головою й Максим не став гаяти часу.
-Агов! А може б для початку дав Евеліні понишпорити в мобілі? – запитала Неллі. – Як-не-як це телефон її сестри.
Максим різко повернув голову в її бік, немов хотів неприязно відказати, але тоді глянув на мене та спокійно пояснив:
-Спробую відновити все видалене за останній час за допомогою однієї програми. Не проти?
Було зрозуміло, що часу на це піде немало. Тож подруга засіла в соціальні мережі, а я сконцентрувалася на фотошпалерах із зображенням великих птахів. Це мені дещо нагадало.
-Коли я зв’язувалася із нею по відеозв’язку перед приїздом у Кросенверг, то вона була у цьому будинку і стверджувала, що йде на конкурс з роботи, на якій навіть не працює. Отже, вона обдурила. Та ніколи раніше сестра не брехала. Що ж її змусило?!
-Чого ти думаєш, що вона була у будинку? – запитала Неллі.
-Бо вона стояла напроти ось цих птахів.
Відчай почав поглинати мене із головою. Очі набралися слізьми від нерозуміння того, що відбувалося останнім часом.
Макс повернувся до нас, ще щось поклацав - і ми почули запис з голосом Джесіки:
-Добрий день, я звільняюся по особистим причинах.
-Джесіко, дитинко, з чого це?
-У мене виникли обставини. Вибачте.
-Ти з глузду з’їхала?! – голос керівниці різко змінився. - У нас ярмарка через день! Ти останнім часом майже не працювала. А тепер вирішила отак несподівано піти?
-Не можу пояснити…
-Завтра чекаю тебе у кондитерській! Відбудеш ярмарку і, будь ласка, йди куди хочеш.
-Я не зможу. Вибачте. Прощаємося.
Запис закінчився.
-А прослуховувати розмови - легально? - поцікавилася Неллі.
Макс промовчав, зробивши хитрий вираз обличчя.
-Правду про тебе казали, - мовила я.
-Що саме?
-Що ти - хакер!
-Хах, я тільки граюся. Нічого серйозного.
-Твоя сестра говорила так, немов її змушують, - помітила Неллі.
-Думаєш?
-І що зі зв'язком? Розмова відбувалася, немов у підвалі чи під'їзді. Якесь глухе приміщення, -розмірковувала подруга.
Я глянула на Макса, який не став заперечувати версії подруги.
-А ще щось є? – поцікавилася.
Тепер увімкнувся запис з голосом Арсена.
-Можна викликати таксі?
-Так, диктуйте адресу.
-вул.Кронга, будинок 8.
-Чекайте на машину.
Макс після цього відклав телефон у бік і сказав:
-Тобто вони рушили у дорогу разом.
-Ще не зрозуміло: чи це добровільно із сторони Джесіки? -хвилювалася я.
-Але точно зрозуміло, що коли вона з тобою розмовляла на фоні птахів, вона насправді була не вдома, бо запис був зроблений після того, як вони кудись поїхали.
-Отже, вона хотіла, щоб я думала, мов вона вдома і у неї усе прекрасно.
-Або її примусили зробити так, щоб ти так думала, - припустила Неллі.
-Як вона підробила птахів?
-Це можна зробити в спеціальній програмі, - махнув рукою Макс.
-Арсен! Тільки він був здатен на таке! Мені він ніколи не подобався! Крім цього, Арс добре знає комп'ютерні програми і міг змусити її це сказати, а сам у відео вмонтував фотошпалери.
Я взяла до рук мобільний, щоб особисто передивитися журнал дзвінків, повідомлення, галерею та нотатки. Хто як не я знав про те, що в сестри була дивна звичка постійно щось занотовувати. Та єдине, що записала Джес, це були цифри "369". Вирішила запам’ятати цю комбінацію про всякий випадок.
«Сестричко, що з тобою сталося?» - тисячі разів запитувала, підіймаючи голову доверху, але відповідь так і не знаходилася.
Чомусь я подумала, що батьки вирушили на пошуки Джесіки. І що проблеми їй влаштував Арсен. Якщо раніше ще був малюсінький шанс, що це усе непорозуміння, то тепер я була впевненою, що усе надто серйозно.
Неллі хтось зателефонував і вона відійшла. А Макс підійшов до мене та сів поруч. Його рука обійняла мою шию, хоча зараз було не до обіймів.
-Прорвемося, мала.
-Чого це я мала?- глянула на нього вологими очима.
-Бо я на рік доросліший, - відказав той і посміхнувся.
Мені було приємно, що йому не байдуже. Я це відчувала. А ще здалося, що він намагається підібрати влучні слова підтримки, але, не знайшовши потрібних, вирішив отак посидіти поруч.
-Максе, ти так мало часу проводиш з бабусею через мене.
-Нічого, мені з вами цікаво. Коли б я ще розслідував таку цікаву справу?
-Думаєш, ми зможемо розібратися, що тут відбувається?
-Ми вже пройшли більшу частину шляху, не зупинятися ж нам!
-Якщо допоможеш, то я згодна продовжувати.
-Куди мені тепер дітися? Я вляпався по самі вуха, - сказав він і знову посміхнувся.
Я відповіла посмішкою і, мабуть, почервоніла. Його останнє висловлювання звучало не однозначно. Або я знову собі щось навигадувала.
-Чим тобі ще допомогти, Евеліно? – запитав він.
-Ти й так багато робиш. Мені довіку не віддячити.
Відстані між нами майже не було. Це нагадало мені про «новий етап», про який нещодавно розповідала Неллі. І ця мить якраз була ідеальною для поцілунку. Та й мій стан був таким апатичним, що й зовсім не хвилювалася з того приводу, чи не відмовить він мені.