Зима
Арсен Хардман
До кінця дистанції залишалося пробігти менше половини шляху, але дихати ставало все важче. Попереду біг лише один учасник, який точно не збирався поступатися.
Повернувши голову, я помітив як Командор пильно слідкує за мною. І це немов відкрило друге дихання.
Я поважав Командора як рідного батька. Саме він приволік мене у цю діяльність, за що йому нескінченно вдячний. Тепер головне - не розчарувати мого наставника. Тож доводилося бути кращим. І в мене це поки зовсім не погано виходило.
Біля Командора стояли й інші наставники та коментували біг кожного на цій дистанції.
Починаю наближатися до суперника попереду. Насправді то мій друг Артур. Ми усі тут у гарних стосунках і готові йти пліч-о-пліч, куди б нас не заслали. Обертаючись, бачу інших противників та за витривалістю вони мені не конкуренти.
Фініш через 50 метрів. Я навмисно не випереджаю суперника попереду, аби він розслабився. Чомусь це завжди працює. Ось він оглянувся і побачив, що я не в змозі наздогнати та зменшив швидкість.
«Тепер мій вихід!» - впевнено вирішив.
Залишилося 25 метрів. Я почав пришвидшуватися. Відчув, як піт стікав величезними краплями по спині та обличчю. І ось випереджую суперника на останніх метрах. Бачу його спочатку здивований, потім лютий вираз обличчя. А ось і фініш, до якого прибіг першим.
Віддихавшись у переодягальні, Артур поплескав мене по плечу.
-Арсе, наступного разу так не буде.
-Побачимо, - зухвало і гордо відповів я.
Ми по-дружньому потисли руки. Чомусь завжди намагаємося побороти один одного, але, чесно кажучи, я б в пекло спустився заради нього. Скільки разів ми рятували один одного, було неможливо перерахувати.
-Колись один із вас прикінчить іншого… абсолютно випадково у сутичці, - зауважив смуглявий Джейкоб.
-Якщо ти про ті бої із ножами, то це була випадковість, - пояснив я.
-Тобі випадковість, а в Артура шрам залишиться.
Я усміхнувся та натягнув футболку на свої широкі плечі.
-Нічого, - втиснувся Артур і скуйовдив русяве волосся, яке впало на очі, -побачимо, чим закінчиться наступне тренування.
-О-о-о, звучить як погроза! – заплескав у долоні Джейкоб. –Дозвольте коментувати ваш бій, впевнений я впораюся.
До нас повернувся худорлявий Пітер:
-Це було останнє випробування. Хіба ви не знали?
-Випробування? –здивувався я. – Хіба ми не готуємося до завдань?
-Думаю, що ні.
-Що верзеш, Пітере? Для чого це наставникам? Думаєш, вони на наші результати ставки роблять задля забави? – налетіли Артур із Джейкобом.
-Думаю, щось тут не чисто. Раніше нам не проводили таких випробувань. І той чоловік, що стояв поміж них, він - чужий.
-Можливо, з іншої бази, – припустив добре складений Артур.
-Стривайте, який чоловік? – здивувався я, бо поглядав лише інколи на Командора.
Пітер закотив очі та поплентався до виходу, закинувши на себе сумку. Потім зупинився біля виходу і повернувся в наш бік.
-Якби ви були уважнішими, то б помітили, що під час усіх випробувань наставники із цим «новеньким» оцінювали наші характеристики: силу, тактичність, витривалість. А це може означати, що вони когось відбирають! Але куди і для чого?
У цей же момент у мене зателефонував гаджет. На екрані висвітилося «Командор» і я почув чіткий наказ:
-Арсене, до мене у кабінет!