Місія чи кохання?

11 Прогулянка.Евеліна.Весна

Дорогою швидко ввела в пошукову стрічку мобільного «Кіно.Афіша.Кросенверг». Як виявилося, до найближчого сеансу жахастика ще було три години.

-Знаєш, Максе, а ми не квапимося.

Від цієї новини Максим залишився невдоволений. Можливо, мав якісь свої справи.

-Що ж, тоді прогуляємося центральною вулицею Кросенверга?

Я вдоволено замахала головою.

-Моє містечко – це не мальовничий Флоріленд, але щось придумаємо.

-Покажеш, де у вас найсмачніше морозиво?

-Авжеж!

Рука Макса випадково торкнулася моєї. І здалося, що він от-от візьме мене за руку, але ні. Це були знову мої вигадки. Макс відійшов на крок, збільшуючи відстань.

Я завела його до тераси кафе, де кожний столик наче був захованим за високі рослини навколо. Зачекала, коли Макс сяде першим, аби всістися поруч, а не навпроти. У відповідь красунчик забився в самий куток диванчика та щось заклацав у телефоні.

Офіціантка з коротким волоссям принесла меню та привіталася.

-Нам, будь ласка, по три кульки морозива з міксом фруктів та горіхів. Так, Максе?

Але Максим так захопився переписуванням, що навіть не почув.

-Максе! – сказала голосніше, що змусило його відірватися. – Ти будеш те ж саме, що і я?

-Так-так, - з серйозним обличчям відповів.

Дівчина пішла. А він знову захопився гаджетом. Ще й посміхався собі під носа. Мене аж дратувало від цього. І коли принесли морозиво, то він механічно почав смакувати.

-То як тобі? Смачно? - запитала.

Макс знову на хвильку відірвався і сконцентрувався на морозиві.

-Так, не погане.

-Найкраще в нашому містечку, якщо що.

Та хіба щось могло змусити Макса залишити телефон в спокої?

«А як би поводилася Неллі?» - поставила собі запитанням.

Я набралася сміливості забрати в Максима телефон і покласти на інший бік столика.

-І що це було? – вражено запитав Стівенсон.

Я мило усміхнулася та пояснила:

-Такий хлопець поряд, а я нудьгую.

Максим легко вдарив мене за плече.

-Евеліно, ти чого? Морозива об’їлася?

-Ще скажи, що я всі мізки відморозила! – проявила характер. – Ти що, не поважаєш мене?

-Яка ж ти… вимоглива. Мені писали друзі.

-То що, мені піти?

Максим напружився. О так, тепер моя поведінка не мала нічого спільного з грайливою кішечкою.

-Ну ок, пізніше відпишу, - погодився він.

Я пересіла навпроти й переклала мобільний Макса ближче до нього.

-Та що ти, обов’язково відпиши. Я чекатиму на цьому місці, - кинула уїдливо.

-Образилася? Перестань.

Та я відвернулася в інший бік.

-Добре, я – винуватий. Ти погодилася зробити мені екскурсію містечком, а я зависнув у мережі. Тож все морозиво буде моїм коштом.

Я здивовано глянула на нього, бо сподівалася на це з самого початку.

-Що на цей раз, Евеліно?

-Можливо, вже підемо?

Макс залишив кошти на столі та ми вийшли за терасу. Поки моя прогулянка нагадувала зустріч з братом, але я здаватися не збиралася.

Раптом на всю вулицю роздалася гучна мелодія, а за нею гул та гучні оплески.

-Це ще що? – поцікавився Максим.

-Певне, якийсь співак приїхав. Звучить зі стадіону.

-Щось знайоме. Підійдемо ближче?

Ми рушили на звук, який ставав все гучнішим.

-Не може бути?! – в якусь мить скрикнув Макс та почав щось наспівувати собі під носа. – Це ж рок-опера у виконанні групи «BlackCry»!

-Я… не чула про таку…

-Не може бути?!

Ми наблизилися до натовпу при вході стадіону.

-Вони зазвичай не приїжджають у Флоріленд. Тож мені пощастило їх зустріти в Кросенверзі! Ходімо за квитками, тобі ця музика теж сподобається, - запевнив Макс.

-Мені більше «заходить» поп.

Красунчик глянув на мене, немов образила його.

-Максиме, я не проти, але тоді ми не сходимо на фільм.

-Це не так важливо, коли приїхала така легендарна група.

Я невдоволено склала руки на грудях.

-Чи важливо? – перепитав він. – Ну, добре. Тоді давай спочатку на концерт, а тоді на якийсь нічний сеанс підемо? Ти ж хотіла відпочити від останніх подій.

Нічого не залишалося, як погодитися. Та зі всього концерту лише дві пісні сподобалися. Від інших ледь вуха не потріскалися. Зате Макс шаленів, записуючи трансляцію.

-Я більше не можу! – голосно сказала так, щоб він почув.

Макс зітхнув та потягнув мене на вихід.

-О, невже свіже повітря? - вдихнула я.

-Ще хочеш у кіно?

Я замахала головою, бо тільки цього й чекала. Макс не став сперечатися, тож ми пішли до кінотеатру.

-Ні-і-і, - протягнув він, коли побачив, що в цей пізній час вже тільки залишилися сеанси на романтичну комедію.

Я теж засмутилася, бо хотіла вчепитися в Макса, як тільки буде якийсь моторошний момент, як і радила Неллі. А де дотик – там і зближення. Спочатку за лікоть, потім за руку, а далі й до обіймів не далеко.

-Евеліно, можливо, завтра сходимо? – запропонував Макс.

-Замість картингів?

-Це вже занадто.

-Я ж ходила на твій концерт! – нагадала.

-Та на такі фільми тільки закохані пари ходять. І те, якщо вона його вмовить. А мені що? Сидіти та страждати весь фільм.

-То дивитися зі мною фільм – це страждання?

-Ні! Та не люблю я ці «рожевенькі історії».

-Удамо немов ми теж пара?

Макс закляк від такої пропозиції. Не знав, що відповісти. Та і я сама збентежилася від власної пропозиції.

-Серйозно? – коротко запитав він.

-А що не так?

-Не доводилося таке уявляти. Ми трохи… з різних світів.