10 Хто це?Евеліна.Весна.

   Оскільки тепер ми з подругою залишилися тільки вдвох, я нарешті вимогливо попрохала:

-Досить. Досить кидатися в Макса своїми гострими висловами.

-Дурепо, я ж тобі приклад показую. Так домовлялися. Пам’ятаєш?

-Цей метод не підходить. У твоєму арсеналі більше нічого не залишилося?

   Руденька щось мугикнула собі під ніс та поправила рюкзачок.

-Зрозуміло, - зітхнула я, бо реально сподівалася на допомогу подруги.

   Тоді Неллі міцно обійняла мене однією рукою за шию й суворо наказала:

-Значить так, сьогодні ж запропонуєш йому прогулянку, на якій перетворишся на грайливу кішечку. Я дам тобі деякий одяг. Він підкреслить твої не надто пишні форми.

-Я вже одягала коротку сукню та це не допомогло.

-Тоді ти була занудою, якщо він досі не твій. Тепер поводь себе інакше. Покажи іншу себе.

  Я спробувала уявити, як поводитимуся.

-Ок. Спробую.

   Тоді Неллі різко потягнула мене в інший бік. Як виявилося до свого будинку. Кинула в мене топом з ефектом пуш-ап та коротенькими джинсовими шортиками з потертостями.

-Хіба в мене не має смаку? – запитала й глянула в дзеркало на свій білий сарафан під кросівки.

-Є! Але зараз потрібно щось більш звабливе. Одягай!

   Я послухала подругу й враз змінила імідж на сьогодні. А коли з двома піцами повернулися до будинку, то перед тим, як увійти, Неллі нагадала:

-Не забувай про грайливу кішечку. Ага?

   Макс досі перебирав у руках знахідку.

-Результати є? - запитали ми з Неллі.

-Я зібрав телефон, але...

-Я так і знала, що щось піде не так! - перебила його подруга.

-Та зачекай! Коли його кинули, то тріснув екран. Треба його замінити.

-Коштів не так багато, втратили зачіпку, - засмутилася я.

   Тоді подруга на мене суворо подивилася, нагадавши поглядом про кішечку.

-М-а-а-аксе, - протягнула ніжний голосом, - невже ти нічого не вигадаєш? Я так на тебе сподіваюся. Будь ласочка. А я тобі наш кінотеатр покажу, про який розповідала. До речі, сьогодні цікавий фільм показуватимуть.

   Максим оглянув мене, а тоді запитав:

-Навіщо ти переодягнулася?

-Виляла на себе колу, - збрехала Неллі.

-А що за фільм? – знову поцікавився Макс Стівенсон, який досі розглядав мій вигляд.

-Жахастик, - знову відповіла замість мене подруга. – Це я їй порадила, бо вже ходила нещодавно.

   Макс помітно зацікавився.

-Можна. Але ще сподівався, що Евеліна покаже мені картингову трасу.

-А це вже наступним разом, - пообіцяла. – Можливо, завтра.

   Макс взяв до рук свій телефон і почав шукати чийсь номер.

-Одну хвилину, - сказав він та вийшов до іншої кімнати.

   Я повернулася до Неллі зі скривленим обличчям:

-Жахастик? Бе!

-А ти думаєш, він дивитиметься фільми про любов? Скажеш, що тобі моторошно, візьмеш його за руку й так далі…

   Тим часом Максим повернувся до кімнати з обіцянкою:

-Буде вам екран! У мене є знайомий у Флоріленді, який нам допоможе задарма. Він мій боржник.

-Дякую, Максе, - вдоволено заплескала в долоні. – А як швидко це буде?

-Приблизно два дні. Та в телефоні може бути щось цікаве, самі ж розумієте.

   Неллі відкрила коробку з піцою і кожен взяв по смачнющому шматочку з беконом та сиром.

   Мене засмучувало те, що час йшов, а наше розслідування просувалося так повільно. Я підняла крісло, яке досі лежало на підлозі та сіла на нього, мовчки втамовуючи голод. Сидячи, роздивлялася безлад. І навіть почало хилити на сон. А коли повернула голову до вікна, щоб покласти її на спинку крісла - щось побачила у вікні, точніше когось. Немов хтось швидко пробіг повз.

-Хто там?! - скрикнула я.

   Макс відірвався від телефона і подивився у вікно:

-Де?

-Там хтось був щойно! Можливо, то Арсен, бо я бачила таку ж статуру тіла.

-Зажди, - сказав Макс і вибіг з будинку.

    Неллі мовчки спостерігала за ситуацією. Ми з нею обережно визирнули з вікна.

-Дівчата, там не має нікого,- повернувся Макс. - Я двічі обійшов будинок.

-Але я точно бачила силует! – несамовито викрикнула.

-Евелінко, ти стомилася і перенервувала, - несподівано затурбувався про мене Макс. – Щось казала про кіно? Думаю, саме час туди сходити.

-Я не зійшла з глузду! У вікно хтось зазирнув. Здалося, то був чоловік у капелюсі.

-Та куди ж він міг подітися? Я ж одразу вибіг, як тільки ти його помітила.

-Нічого не знаю. Але впевнена, що за нами хтось слідкував.

-Дивно, - відказала Неллі, а тоді зістрибнула зі столу на якому сиділа. – Ну і що з того? Втік та й втік. А мені теж вже час по своїм справам йти. Весь свій час на вас витрачаю. Евеліно, чекатиму тебе вночі… Або навіть під ранок.