9 Знахідка у будинку.Евеліна.Весна

Весна

Евеліна Фейн

-Дівчата, пропоную краще обдивитися будинок Джесіки та Арса, - запропонував Макс.

-Можливо, все ж таки підемо у поліцію? Вони професіонали, - я понуро запропонувала.

    В наступну мить Макс, який йшов на два кроки попереду, зупинив мене та взяв за руку.

-Повір мені, до поліції ми завжди встигнемо звернутися, але давай спочатку самі розберемося.

   Його блакитні очі впевнено дивилися на мене. Від цього погляду тілом пробігли мурахи. На мить навіть затамувала подих. А тоді не витримала й міцно обійняла юнака.

-Дякую, що допомагаєш, Максе.

   Хоч він і не сподівався на такий мій прояв, але його долоня обережно погладила мене по плечу.

-Він має рацію, - Неллі перебила цю дивовижну мить, - потрібно йти у будинок. Не кожен день ми потрапляємо у такий трилер.

-Не трилер, а детектив, - поправив її Макс, відпускаючи мене.

-Вмовили. Оглянемо будинок, - зрештою погодилася після незначної паузи.

   Подруга вдоволено порухала плечима, а Макс усміхнувся своєю звабливою посмішкою.

-Цікаво, чи пов'язаний гармидер у будинку з поїздкою батьків, - вголос роздумував Макс.

-От розумник! Певно, що усе це пов'язано, - вступила Неллі. - Можна припустити, що в Джесіки виникли проблеми, а батьки поїхали, щоб допомогти їх вирішити. Але які проблеми? І куди поїхали?

    Я не бажала сприймати версії, де щось могло статися лихе. Так, речі розкидані, так, всіх, немов вітром знесло, але я вірила у те, що знайдеться розумне пояснення цим дивним речам.

  Тим часом ми підійшли до будинку.  Макс відчинив двері – і ми дружньо зайшли, переступивши через невеличку шафку.

-Не завадило б прибратися, - сказала подруга та вип’яла нафарбовані губи так, як вона це любить робити.

-Та ти що?! Серйозно? – цього разу її підколов Макс, немов тільки й чекав на цю можливість.

-Тут можуть бути відбитки пальців, інші докази… Краще не чіпайте нічого, - попрохала я.

     Спочатку з Максом стали роздивлятися центральну кімнату, а Неллі коридор.

-Ти нічого не помітила? - запитав красунчик.

   Я кинула оком на безлад.

-Ти про що?

-Вчора вікно відчиненим не було. І велюрове крісло не так лежало.

-Дійсно, - підійшла до крісла ближче, - воно лежало іншим боком.

   Ми позвали Неллі та розповіли про це.

-Значить у будинку хтось був вночі, - прошепотіла подруга.

-Подруго, чому шепочеш?

-Бо, можливо, злодій досі у будинку.

    Ми усі напружилися, а у повітрі розгулялася мертва тиша. Разом обійшли весь будинок, але ніякого шарудіння ніде не почулося.

-Він вийшов через вікно, - підсумував Макс.

-А як увійшов? Ось це запитання, - сказала подруга. – А у кого ще є ключі?

-Якби ж знала.

    Неллі без зайвих слів накинула свій рюкзачок і попрямувала до виходу.

-Куди зібралася? – запитали разом з Максимом.

- Хіба можна таку справу розслідувати на голодний шлунок? На початку вулиці є піцерія. Вже ж наче все оглянули!

    Ми почали пересуватися за нею. Але Макс не помітив маленьке відерце зі сміттям, перевернувши його.

-Ти що, сліпий? Тут і без тебе роботи вистачає, - гуділа до нього Неллі.

   І кожного разу він все більше стримував себе. Тільки на обличчі «гуляли» вилиці.

    Мені здавалося, що їй подобався Макс, не дивлячись на те, що прискіпувалася до нього.

-Неллі, досить вже. Він нічого тобі не зробив, – не втрималась цього разу.

   Однокласниця повернулася до мене та розширила очі:

-Ой, захисниця знайшлася.

   Вона аж ніяк не очікувала, що я таке їй скажу. Але коли Макс відвернувся, то підморгнула мені, мовляв, хоч якось себе проявляєш.

-Дівчатонька, ходіть сюди! – Макс почав порпатися у деталях, що вивалилися із відерця.

-Ще я тільки сміття не перебирала! – відказала Неллі та пішла з будинку

-З чого заступилася за мене? – запитав Макс. – Не варто було, але… дякую. Треба зізнатися: було приємно.

   Я засоромилася, немов дитина. Опустила очі та спробувала приховати посмішку. Він подобався мені все більше і більше. Але хіба це було взаємно?

«Клята френдзона!» - пролунало в голові.

   Зрештою, Неллі все ж повернулася і глянула на деталі, з яких Макс почав складати мобільний телефон.

- Евеліно, ти раніше його бачила? – запитала вона.

-Так, це мобільний сестри, - потемніло в очах.

    Тепер я була впевнена, що із нею щось сталося. Просто так не лежать на підлозі розбиті телефони. Ще й у смітнику!

-Отже, той хто сюди вдерся, міг розбити його,- припустила Неллі. – То що, хоч зібрати зможеш? Максе?

-Маєш сумніви, Неллі? Дарма. Лише дайте декілька хвилин.

   Неллі схопила мене за руку та потягнула до дверей:

-Прекрасно! Не заважатимемо йому!

-Куди мене тягнеш? – обурилася до рудої подруги.

  Та Неллі харизматично пояснила:

-Дорогенька, піца сама себе не придбає!