5 Ось так сюрприз.Евеліна.Весна

Весна 

Евеліна Фейн

 Я прокинулась від того, що повернулася Мері. Здавалося, вона трохи перебрала вночі, бо дівчину носило по всій кімнаті.

- Яка година? – запитала її.

- Сьома, – Мері розтягнула посмішку з розтертою яскравою помадою.

  Я глянула на своє кругле червоне вікно - і сумна маска одразу лягла на обличчя. Згадалися усі нічні пригоди та те, чим вони закінчилися. Тобто нічим добрим.

- Ходімо щось закинемо до шлунку, якщо не спиш, - покликала співмешканка.

    Під час сніданку ми обмінювалися враженнями з вечірки. Певна річ, я не усе їй розповідала, бо їй давно подобався Макс, а ще вона була пліткаркою.

-А як ти потрапила додому? – несподівано запитала Мері, коли я поділилася історією про загублені ключі.

-Полізла у вікно.

-Евеліно Фейн, ти б не здогадалася залізти у вікно. Мислиш надто примітивно для цього, бережеш манікюр і, взагалі, вся така білоручка. Думаю, Макс причетний. Ви ж тусили разом, я бачила.

-А ось і ні, - постійно опускала очі, але позицію не здавала.

-Подруго, зізнайся,- змінила тактику Мері й почала благати.

     Мені ще довго б довелося відбиватися, якби не постукали у двері.

«Хоч би це був не Макс», - почала подумки благати, бо не дарма ж так тримала оборону.

   І все ж таки це був красунчик Максим. Він чуттєво глянув на мене і стало так прикро-прикро через те, що не сприймав мене як дівчину. Як сподобатися такому файному хлопу не знала, бо була не з тих дівчат, що клеять довгі вії та зваблюють одним тільки дотиком.

-Твої босоніжки, - простягнув їх.

    У цей момент до дверей плавно підібралася підлеслива Мері.

-Макс Стівенсон! Як неочікувано! Сподобалося на вечірці? Погодься, було замало коктейлів, - підморгнула вона. – А чому ти пішов раніше?

«І для чого вона сюди впхалася? Яка їй різниця?» - нервувалася, дивлячись, як сусідка стріляє очима.

    У них зав'язалась розмова, в яку не було сенсу втручатися. Тож тільки подякувала Максу та підійнялася до своєї кімнати.

   «Може хоч у неї вийде з ним щось романтичне», - подумала наостанок, хоча й сподівалася на інше.

***

    Я зайшла у літак однією з перших, швидко зайняла своє 33F місце і подивилася у вікно, уявляючи зустріч з рідними.

-Не очікувала?- зненацька почувся голос збоку.

    Я повернула голову і заклякла – переді мною стояв Макс у голубій сорочці й привабливо посміхався.

-Стівенсон, де ти взявся?! Я ж не казала, у який літак сяду.

-Прикинь, який збіг.

   Я пригладила світле волосся та вирівняла спину. Біля такого хлопця хотілося виглядати якнайкраще.

-Вирішив тобі дещо повернути.

   Макс почав дзеленькотіти ключами у руках, на яких погойдувалася німфа.

-Але як ти їх знайшов?

-Амелія знайшла ключі та безліч інших речей на дні басейну, як я і казав.

   Роздивившись знахідку, я досі не могла повірити в те, що він це зробив для мене.

-Дякую, Максе. Ти не уявляєш, як мені приємно.

     Максим попрохав чоловіка, котрий сидів поряд зі мною, обмінятися місцями та зручно всівся поряд.

    Літак набирав швидкість. У мене заклало у вухах, а я все так і струнко сиділа, аж поки Макс не дістав навушники.

-Не проти, якщо відпочину?

  А тоді заплющив очі від бадьорих ритмів, поки не приземлилися в аеропорті. А далі кожен викликав собі таксі.

-То що, Евеліно, побачимося. Наберу тебе якось.

-Можливо, запишеш мій номер?

  Макс посміхнувся так, як це роблять «погані» хлопці.

-Маю. Зараз дзенькну - збережеш.

***

  Тепер я квапилася до Джесіки з ідеальним подарунком - записом майстер-класу від відомого шеф-кухаря Француа-Де-Прет. І ще всілякими місцевими смаколиками.

    Біля їхнього будинку засяяла усмішкою на всі тридцять два зуби, підійшла до дверей і постукала. П'ять хвилин стояла з безглуздим обличчям в режимі очікування. Навіть щелепа почала нити. Потім постукала ще раз - емоції щастя поступово згасали.

«Мабуть, вона на прогулянці, бо на роботі у неї сьогодні вихідний, - вирішила. - Нічого не вдіяти, піду спочатку до батьків».

    Та перед тим, як обернутися, натисла на ручку дверей – вони відчинилися. Це було досить дивно: Джес ніколи б не залишила будинок відчиненим.

     Зайшла. Спочатку мою увагу привернула шафа для одягу, тому що вона лежала на підлозі й загороджувала прохід. Далі мій погляд впав на розбиту вазу, що лежала поряд із шафою. Ставало моторошно від побаченого, тому я швидко повернулася на подвір'я.

«Що ж робити?» - почала роздумувати.

     Дістала із сумочки телефон і набрала номер поліції.

«І для чого я стільки фільмів жахів передивилася? Можливо, я перебільшую та нічого лихого не сталося. Для чого ж тоді службу турбувати?» - подумалось мені - і я натиснула «скасувати виклик».

      Потрібно було з’ясувати, що насправді сталося, але заходити у будинок бажання більше не було. Не довго думаючи, зателефонувала Максу і вже через пів години він стояв біля мене.

-Ти так швидко засумувала без мене?

-Не дочекаєш, - відповіла грайливо.

-І що? Кажи вже. Не дарма ж ти перебила мою розповідь про турнір з гольфу, про який я розповідав бабусі.

-Пробач. Але у будинку сестри щось не так. Вдома нікого, хоча двері відчинені.

-Ти хоч зайшла туди? - запитав зі сарказмом Макс.

-Ходімо, - махнула і він сміливо рушив за мною.

    Я відчинила двері та пропустила Макса вперед. Він зачепився за шафу, що перекривала прохід, але втримався на ногах, після цього сповільнив крок. Ніяких звуків у помешканні чутно не було. А коли Макс зробив крок до кімнати, то зупинився.

-Тут що була вечірка? Якийсь армагедон!

    Я переборола себе і виглянула через його плече.