Зустрічай город

  Після довшого сну за останні два дні Ярослав проснувся бадьорим й із новими силами, він вийшов із кімнати направився коридором роздався голос. Голос йшов від кімнати де раніше сидів Борис.
Не роздумуючи заглянув в ту кімнату.
— На наступний день зробимо так а зараз на роботу. — Командував Борис.
— О а ось наш соня. — радісно сказав Женя. Ярослав повністю зайшов в кімнату де були Яна, Женя, Барис й Ліна.
— Ярик! — Яна підбігла й обійняла Ярослава.
— Ян ми всього не бачились день.
— І що а я занудьгувала.
— Кх-кхм ну якщо ти проснувся тоді скажу що на полі ці 2 дня не вийдеш. —Поклав руку на стіл Борис у його голосі було чути що він на повному серйозі.
— А це ще чому? — невдоволено сказав той.
— Мені Евеліна сказала які в тебе рани, я в шоці як ти зміг змагатися.— здивовано подивився на Ярослава й продовжив.
— Знай я не буду тебе рятувати коли в тебе буде щось із спиною чи рукою. Тому я забороняю виходити на поле.
— І що ти скажеш мені робити?— Уперто й жалко сказав Ярослав.
— Я краще сказала щоб ти лежав но якщо тебе ніяк не втримати на місці підеш зі мною в город.
  Ліна подивилася на часи.
— Так до города 4 часа тому вирушаємо прямо зараз в 12 годин дня вже будемо там.
— Я зрозумів в мене вибору немає?
— Ярослав щось не подобається тоді сиди і нічого не роби. — сказав Борис так, що від цих слів краще піти.
— Одне краще другого.
Зітхнув. Ярослав погодився лише тому, що самому потрібно було в город так, що він буде робити цих 8 годин якщо не дозволили йти на поле.
— Вирушайте но я не можу пустити вас тільки двох із вами піде Женя. Євгеній ти ж не проти. 
— Ні не проти.
— Збирайтеся й ідіть. Яна зі мною.
—Все таки Борис тебе на місце може поставити. — гордо сказала Ліна.
— Знай якщо ти зробила по своєму це не значить, що я не продовжу учорашнє. — Ярослав подивився на  Ліну із придурнуватою посмішкою.
— Стій стій, що вчора було?— увірвався в розмову Женя.
— Та нічого. — сказала Ліна.
— Правильно, нічого Женя просто твоя сестра трішки істеричка.
— Да ти! Я реально тебе зараз задушу. — серйозно й сердито сказала Ліна.
— Попробуй. — Ярослав нахмурився.
— Так зупинилися двоє. — Женя став між ними, поставивши руки на боки.
— Я не знаю що у вас там було но я не хочу щоб це продовжилося.— розвернувся до них спиною почав збирати рюкзак.
—І зовсім якщо ми будемо говорити то не встигнемо в город і будемо потім в темноті пробиратися. Ну що ідемо? 
  Двоє кивнули взяли на плечі рюкзаки і вирушили в дорогу.

Пробратися скрізь зарослі й потріскані плити ще та робота, весь час Женя із Ярославом обговорювали про то як краще бити потвор і в яких місцях їх більше. Ліна йшла тихо лише інколи говорила хлопцям щоб вони говорили тихіше й підказувала скільки залишилося часу.
— Нам залишилося менше половини тому можете швидше іти.
— Ліна ну куди спішити ми чудово встигаємо і не обов'язково все робити по годинах. — Сказав Женя втомленим голосом. Вони зупинилися на місці Ліна склала руки навхрест подивилася на нього запитально, Ярослав стоїть біля них і сказав тихо знущальним тоном.
— Що наш маленький хлопчик втомився?
— Так я не говорю, що не можу йти, я говорю про то, що куди спішити.
— Втомився то так і скажи не потрібно виправдовувати...
   Ярославу закрили рот рукою Женя показав жестом мовчати.
— Тихіше. Ти чуєш це. — шепітом сказав Женя відпустив руку із лиця Ярослава.
— Звісно чую. — Вони вже говорили на занижених тонах. Ліна підійшла до Жені взяла його за руку подивилася на Женю перевела погляд на Ярослава дуже замітно, що вона хвилюється й налякана.
— Чорт точно ти. — Вимовив скрізь зуби Ярослав взяв Ліну до себе зором побачив маленьке приміщення по типу сарая дістав меч. 
— Женя бери свою сестру й направляєтесь до того будинку і посидьте там доки я не переб'ю всіх. — Ярослав до сих пір держав Ліни зап'ястя, вона не могла нічого сказати лише тихо дивилася то на нього то на брата.
— Ти упевнений? Може я допоможу?
— А ти зможеш змагатися проти вельжиків? 
— Стій звідки ти знаєш, що це вельжики?
— Тобто я повинен битися із ними но не знати як вони ходять. — Ярослав прищурив очі після заплющив їх й посміхнувся.
— Я остануся. — твердо сказав Женя. 
— Я ж сказав, що НІ ти хоть знаєш, що може статися, а про Ліну ти подумай. — Ярослав поклав свою руку на Ліни плече і дивився на Женю. Голосний рик почувся із-за дерев страховисько близько воно бігло прямо на них, Ярослав відштовхнув дівчину взяв міцно меч потвора не встигла замахнутися Ярослав встиг поставити блок відстрибнув від монстра бігом він зробив круг так швидко що потвора навіть не замітила цього, не встигло воно повернутися як меч ввійшов прямо в спину потворні істоті Ярослав висунув меч він відійшов від потвори, не став ждати й побіг до Жені й Ліни.
— БІЖИМ!!
Без питань вони побігли прямо не повертаючись тільки  через п'ятнадцять хвилин вони зупинилися.
— А чому ти не вбив потвору ? — запитала Ліна, вони зупинилися Ярослав зупинився лише через кілька кроків він розвернувся подивився на них поправив свої світлі волосся на голові.
— Патрони в пістолеті закінчилися а без них ніяк. Щоб вбити вельжика потрібно спочатку заглушити а потім відійти на безпечне місце й вбити за допомогою пістолета. 
— Зрозуміло. — Сказала Ліна.
— Ну, що підемо? Дехто хотів все по годинам зробити.
— Я зрозуміла не треба тут ходімо вже. Осталось трішки.
  Крок за кроком і вже видно блок пост 4 команди пройти пару метрів і ми вже там, пройшов блок пост вони заговорили.
— Задержались ми із тою потворою тепер прийдеться йти в ночі або брати номер в готелі.— заявила Ліна.
— Краще номер взяти я в ночі не хочу йти. Тому я буду брати номер.— заперечив Женя склавши руки на груди.
— Тоді я теж! — підтримала Ліна Женю.
— І куди я дінусь значить я з вами.
   Сказав Ярослав показуючи вказательним пальцем на ворота які ведуть в город.