Затишшя перед бурею

—Ярослав заду! -крикнув Борис й тут же одна із тварюк вдаряє по Ярославу.
—Ццц.. тварина..егоїстична.
Ярослав бере в руки меч робе замах на потворну істоту, вона ухиляється Ярослав робе другий замах удар прямо в груди потворі.

Після такого точного удару, Борис підбіг до Ярослава ближче, щоб розгледіти чи все із ним в порядку.
—Ярослав все гаразд?
схвильовано спитав Борис. 
—Наче все добре от тільки та ударила по спині, за мене не переживай - відмахнувся той й уже він почав задавати питання —що на думку команди, як справи у них шо із ними? 
Стривожено розпитував, йому було саме головне це щоб всі були живі особливо Хана.
—Таке діло..  більшість людей поранені Яна і Женя вони відбилися від потвор і віднесли ранених в медпункт, а ось Хана вона боролася проти вельжиків і один із них її заразив ми пробували її врятувати но зараження від вельжиків дуже сильне так само як і сама потвора. Ми не можемо зробити так щоб втрат було більше тому.. прийняломь рішення убити.. -відвів погляд він серйозного й одночас сумного Ярослава, розвернувся, щоб не бачити його обличчя, — ідемо дальше я не хочу щоб вся команда прийшла на щиті, тому давай іди до всіх в укриття -він зробив великий вдох й видих. —Потвор мало тому можемо відпочити я перевірю і прийду до вас. 
—а-аа.. зрозуміло.
Ледве промовив він, у Ярослава зараз така каша в голові що він ледве ледве зміг сказати хоть щось, Ярослав дійшов до корпуса і тут хтось вривається в нього.

—Ярослав господи із тобою все гаразд? в тебе кров на спині а рука, що із нею давай швидше до медпункту! 
Крутила вона його і поспішаючи говорила начебто вона його перший раз бачить, потягнула за собою почала розпитувати.
—А ти Барсика бачив? Його одного немає в корпусі потрібен він мені терміново - подивилась на лице Ярослава він наче був не живий, в просто лялька яка легенько дихає, —добре, потім, зараз головне ти.
Взяла вона його за другу руку яка не була ранена і начала тягнути до аптечки.

Ярослав був не дуже себе почував, одне діло раненя від потвори, а друге діло мертва Хана..
—Яна тут немає нічого такого, - хотів заперечити він, щоб нічого із ним не робили.
— Немає ти з глузду з'їхав не опрацюємо рану то можеш остатися без руки, ні я сказала ідемо в медпункт і крапка. 

— От якщо я не погоджусь ти не відстанеш, так?

— Правильно, тому ходімо. 
В коридорі почувся шум і незабаром в кімнату зайшов Борис.

—О-оо а ось і наш Барсик ну що потвор більше немає то ми можемо відпочити ? 

—Яна я же говорив мене так не називати, -сердито сказав Борис —Ну а на думку того що потвор більше не має це правда ми можемо розслабитись но завжди потрібно бути на готові хто його знає, що може статися.

 —ой ну тобі даже друге ім'я дати не можна, ти зовсім нудний так і міг порадіти, що ми вже все зробили.
— Я не проти, що ти мене називаєш но оцей Барсик звучить як бутоби якийсь тупоголовий кіт но на тему радості, а чому тут радуватися?! Тобто я не в цьому сенсі, ну а що тут радіти якщо більшість людей ранених і заражених цим клятим вірусом так я розумію вам хочеться відпочити порадіти, що ми подолали за останній місяць 20тис. монстрів, а може і більше, но ми все одно не можемо думати, що подолали всіх, тому не розслабляємося, - зробив тепліший голос, склавши руки на грудях —А зараз можемо відпочити, все можете робити що завгодно я піду у кімнату теж відпочину.
Борис розвернувся і вийшов із кімнати. В кімнаті чулась лише тимчасова тиша.
— І так як ми відпочиваємо то може ми в карти зіграємо на-а, о на бажання! хто буде? ай да кого я питаю давайте ідіть сюди і це не обговорюється. 
Промовила Яна, вона знала то що ніхто не буде грати із-за того що померла Хана, но це найкращий варіант, щоб не згадувати, що сталося за цей день так сказати відвести думки. 
—Яна я не буду, піду краще до Бориса. -Розвів руками Ярослав і направився на вихід.
—А добре, Ярослав ти знай, якщо щось буде не так то ти тільки скажи, а то ти не дуже виглядаєш, ні-ні я не про то що у тебе зовнішність некрасива, а про то що у тебе не здоровий вигляд. 

—Яна я все правильно зрозумів тому не переймайся. 
Яні побачилось як Ярослав усміхнувся він що вміє посміхатися? но коли Яна про це думала Ярослав швидко пішов із кімнати, вона навіть цього не встигла помітити, дуже сильно засміялась в своїх думках.
—Ну, що Яна будемо вже грати? - промовив Женя нетерплячим голосом. 

—А да, вже роздаю карти. 

—Роза і Макс будете із нами? - на всякий випадок розпитав Женя чи будуть грати. 

— Ой да що ви я не вмію. - промовила Роза. 

—Що ти роза давай грати навчимо не бійся! - поклав свою руку на плече Рози і повів до столу. —Ну як просите то можна і попробувати зіграти. 

—Роза ти у нас то новенька тобі тут більшість людей не знайомі, так імена із нашої групи то ти знаєш но якщо щось не знаєш то ти тільки скажи. —Ну зараз у мене немає питань. А ні. Все ж таки є монстри.. або як ви їх ще називаєте, потворами? Я так і не зрозуміла звідки вони і шо за вельжики? —Ти й правду цього не знаєш?- видихнув в подивився на розу —розкажемо шо і до чого, звідки потвори? Вони із озера ян-зеро, після того як археологи розкопали старі доми й гроби, де колись було місто зараженим "чумою" й тоді від тих археологів пішло зараження по всьому місту, після того один "вчений" хотів зробити проти засіб від чуми, зробив но людські клітини наскільки слабкі, що із-за цього начали робити мутації, спочатку люди ходили як зомбі, потім на тілах появилися плями, такі як були у хани сама бачила, від тих плям мозок людини втратив контроль і перестав слухатися й після того людину повністю поглинає вірус як рак повільно й боляче, в людини появляються то великі зуби то великі щупальці, це дивитися як боролася людина із цим вірусом здалася швидко чи повільно, від цього є ті самі вельжики вони потвори дуже сильні но вони ідуть на третьому місці точніше третій ранг сили і смертності. 
Пауза.
Вдих. Видих. Він подивився на всіх, на розу.
— Другі ранги ще гірше і сильніше.
Женя подивився на Розу й продовжив.
—Ти повинна будеш вивчити всіх цих монстрів і знати їх ранги, як ти ще раніше цього не знала.