Місія

Доля вирішує все. Не буває нічого випадковим. Всі наші вчинки, наші помилки та звершення записані в певному коді, програмі, переплетеній безліччю ниток з мільйонами інших програм. Ми діємо як єдиний живий організм. І нехай кожен із нас смертний, місія у всіх єдина — робити життя нескінченним.

***

— Рядовий М305У, яка мета нашої місії! — гиркнув командир, скорчивши невдоволену гримасу. — Мріятимеш, коли досягнеш цілі, а зараз максимум готовності! Це стосується всіх! — Кинув жорсткий погляд на решту підопічних, які струнко вишикувались перед командиром.

Ем стрепенувся й вигукнув у відповідь:

— Наша місія — дістатися до цілі за будь-яку ціну! Проникнути у сферу за будь-яку ціну! Закріпитися на новій позиції за будь-яку ціну!

— Що нам допоможе? — загорланив командир, звертаючись до іншого солдата.

— Сила! Сміливість! Самопожертва!

— Правильно! Три «С» і ми досягнемо цілі! Як звати тебе, солдате?

— Рядовий В134Х!

— Всім максимальна готовність. Стартуємо скоро!

Чи думав Ем у той момент, коли стояв у строю, що з семи мільйонів бійців вижити в цій місії доля призначила лише йому? Ні, він просто розмірковував, як часто це робив і до того, і після. Він любив розмірковувати про свою роль у цьому житті, про випадкові й не випадкові події, що відбуваються з ним та іншими. За ті сто днів, які тривала підготовка, Ем встиг познайомитися з багатьма своїми одноплемінцями. Товстун Бі був його другом.

— Тобі б вагу скинути. З твоєю неповороткістю успіху не побачиш, — радив Ем, вкотре перевіряючи своє спорядження.

— Тихіше їдеш, далі будеш, — відповів Бі. Він був більший і від цього повільніший. Від нього виходили Спокій і Сила, яких Ему завжди не вистачало при виконанні тренувальних завдань.

— Твій коник — Сміливість, — заспокоював Бі. — Якщо я відстану, закріплюйся на позиції та чекай. Три «С», і ми першими будемо у цілі.

— Цей жиртрест відстане, як пити дати, — зловтішався А556У. — Бешники всі такі. Та й Мешники, як я бачу, дегенерати. Їхній коник — Слабкість.

— Струнко! Готовність п'ять, чотири, три, два, один!

***

Висадка пройшла майже без втрат. Мільйонна армія, підбадьорюючи себе криками «Вперед!», кинулася в наступ. Вверх крутим схилом до далекої вершини. Зіскозуючи й знову піднімаючись, армада солдат дерлася по нерівній м'якій поверхні до своєї цілі та не помічала перешкод. Багато хто зірвався й канув у прірву, хтось безнадійно відстав — загубився чи вибився з сил. Ем і Бі пліч-о-пліч долали складний шлях.

— Я мріяв про цей похід все своє життя! — радів Ем. — Спокійне, нудне життя не для мене! — Він важко переводив дихання, але, попри це, сяяв від щастя.

— Я теж, — пихкав поруч Бі. — Ти за вагу мою переживав? Поки виберемося, вдвічі схуднемо. Я струнким стану, а що від тебе залишиться? — жартував Бі, витираючи піт.

— Спорядження точно залишиться, — жартував Ем у відповідь.

Рухалися довго. Згідно з планом наступу підходив час розбити табір перед штурмом входу в бункер, але замість команди відпочивати, бійці раптом почули відчайдушний крик:

— Бережись! Кислотний потік! — Цей вигук в одну мить прокотився тривожною хвилею крізь багатотисячне військо. Ем відреагував раніше Бі, затягнувши його в безпечну складку місцевості. Тієї ж миті по обидва боки від укриття високою хвилею понеслася смертельна рідина, змітаючи бійців, що опинилися на її шляху. Солдати, що сховалися, з жахом спостерігали страшну картину, як в агонії шипіли їх соратники, плавлячись у смертельному кислотному потоці. Кілька обпалених вдалося вирвати з отруйної рідини, але всі спроби врятувати їм життя виявилися безуспішними.

— І що, Мешник, як і раніше мріє першим потрапити у сферу? — у черговий раз злорадів А556У.

— У нас одна ціль, Ей. І хто потрапить першим — не важливо, але я дійсно мрію про це. А ти хіба ні?

— Я мрію отримати обіцяну винагороду і отримаю її, чого б мені це не вартувало.

— В такому разі, побажаємо один одному удачі, — Ем підморгнув Ею і отримав ствердний кивок у відповідь.

Їх попереджали, що таке можливо. Вони були готові до того, що можуть втратити своїх товаришів, але проходити повз фрагменти тіл, що траплялися по шляху, було набагато важче, ніж міг хтось із них уявити. Не фізично, кислота розплавила навіть амуніцію. Бі начебто став ще більш важким, тож доводилося його підганяти.

У тих місцях, де кислотні калюжі не можна було обійти, прокладали шлях за допомогою нейтралізатора.

Вхід у бункер був вільний.

Ем звірив координати з дорожньою картою й спробував підбадьорити Бі.

— Якщо сфера прибуде в намічений термін, ми вкладемося.

Бі кивнув і зобразив подобу посмішки:

— Складнощі вимагають Співпраці.

Ем тільки хмикнув у відповідь. Правило трьох «С» винайшов командир, і бійці часто жартували над ним через це, вигадуючи різні словосполучення, що складаються зі слів на «С».

— Страх на кшталт Совісті — змушує переосмислювати свої вчинки, — підтримав друга Ем.

Незважаючи на величезні втрати, тих, хто вижив, залишалося достатньо, щоб Місія тривала.

У тунелі загін чекала нова перешкода — Фаги. Величезні і ненажерливі. Від їх утробного «у-а-а-к», — звуку, з яким потворне тіло, хитаючись, жерло бійців, навіть сміливому ставало страшно.

Ось він — попереду, а назад дороги немає. Разів у тридцять більше будь-якого бійця, витягує свої слизкі відростки й ковтає. "У-а-а-к" праворуч. "У-а-а-к" ліворуч.

«У-а-а-к».

— Ей, тримайся! — Бі тягнув щосили наполовину проковтнутого А556У. Ем схопився за Бі.

"Уа-а..." — Ей вислизнув, і всі троє покотилися стрімголов до підніжжя монстра. Фаг повільно рухався, погрожуючи роздавити будь-кого на своєму шляху, але внизу слизових відростків не було.

Швидко пересуваючись від підніжжя одного гіганта до підніжжя іншого, Ем, Бі та Ей трималися разом. Тільки після того, як повернули в бічний тунель, вужчий, ніж той, у якому перебували досі, змогли зупинитися, щоб перевести подих.